Хто такий Ростислав Шурма, та чому його призначення премʼєром може стати катастрофою для України

  • Володимир Цибулько

    політолог

Ми продовжуємо воювати з окупантом на інформаційному фронті, надаючи виключно перевірену інформацію та аналітику.
Війна позбавила нас можливості заробляти, просимо Вашої підтримки.
Підтримати delo.ua

Останнім часом в ЗМІ все частіше пишуть про те, що заступник голови Офісу Президента Ростислав Шурма може змінити Дениса Шмигаля на посаді прем’єр-міністра. Самі по собі кадрові ротації – це не добре і не погано. Якщо одна людина може бути більш ефективною на якійсь посаді ніж інша – це цілком нормально.

Ненормально те, що попри майже рік роботи в Офісі Президента, про Ростислава Шурму суспільству мало що відомо. Тобто є якась загальна інформація: син ідейного «регіонала», майже 15 років працював в структурах Ріната Ахметова, керував «Запоріжсталлю» і регіональним осередком «Оппоблоку» в Запорізькій області, розсварився з Ахметовим і лишився без роботи.

Але, очевидно, що всі ці напрями роботи йому довіряли саме через родинні зв’язки і лояльність до олігарха. І, коли Шурма перестав задовільнять  керівництво – від нього позбулися. Тож, залишається відкритим питання: завдяки яким навичкам і досягненням колишній менеджер заводу Ахметова спочатку обійняв посаду в наглядовій раді «Укроборонпрому», потім став «головним по економіці» в Офісі Президента, а незабаром може обійняти одну з найвищих державних посад?

Ще більше питань виникає, коли згадати те, про що зараз практично забули: його «злет» на державному рівні почався навіть не в 2021 році, а практично одразу після звільнення з «Запоріжсталі».

Ще в лютому 2020 року з'явилася новина про те, що маловідомий на державному рівні Ростислав Шурма є одним із кандидатів на посаду віце-прем'єра з економіки, інвестицій та індустрії. Трохи пізніше він подався на конкурс на голову "Укрзалізниці". Цей пост також "пройшов повз" Шурму. Однак для уважних спостерігачів уже тоді стало очевидно, що Ростислав Шурма має впливове лобі, яке систематично просуває його на посади у владі. При чому не на прості посади, а на посади, пов'язані безпосередньо зі стратегічними галузями.

Можна було б подумати про вплив Ахметова, але люди, добре знайомі з ситуацією в Запорізькій області в 2019 році, наполягають, що розрив Шурми і Ахметова був зовсім не показовий. З одного боку Ростислав «загрався» на «Запоріжсталі»: переключав на себе роками напрацьовані схеми, вимагав відкати, «збирав землі» і створював власні фірми. Також в 2019 році він повністю провалив вибори до міськради Запоріжжя: очолюваний ним «Опозиційний блок» посів лише п’яте місце, вщент  програвши «Опозиційній платформі — За життя».

Тобто «видатним економістом» намагався зробити його хтось інший. І факти свідчать, що цим «невідомим добродієм» був ніхто інший, як Андрій Деркач, якого (тепер вже офіційно) можна називати російським запроданцем.

Щоб зрозуміти, хто або що саме пов’язує Деркача і Шурму-молодшого, треба зупинитися на двох епізодах. Перший – це непублічна співпраця Ігоря Шурми (батька Ростислава) з Андрієм Деркачем в Раді VIII скликання (2014-2019 роки). Формально вони перебували у різних політсилах, але синхронність дій цих депутатів не залишає сумнівів у їхній координації. Вже в 2015 році Шурма-страший став одним із членів очолюваного Деркачем міжфракційного об'єднання «Заборонено забороняти» з числа колишніх регіоналів, які хотіли боротися з «дискримінацією за політичною ознакою та використанням правоохоронних органів у політичній боротьбі». Себто хотіли взяти реванш.

Найбільш помітною співпраця Деркача і Ігоря Шурми була у боротьбі з в.о. міністра охорони здоров'я Уляною Супрун. Шурма на той момент був членом парламентського комітету з питань охорони здоров'я. І, як член профільного комітету, приділяв багато уваги діяльності МОЗ. Правда увага ця в основному зосереджувалася на численних спробах звільнити Уляну Супрун з займаної посади через реєстрацію відповідних постанов в Верховній Раді. Цього ж паралельно домагався  Деркач, який до того ніколи інтересів в сфері медицини не мав. Зате він прямо говорив про інші цілі – відмінити медичну реформу, розпочату Уляною Супрун. Як з’ясувалося пізніше, це не єдина реформа, розпочата за президенства Петра Порошенка, яку намагався дискредитувати Деркач і Шурма-молодший йому в цьому теж допоміг.

Почалося  все з того, що в 2019 році, коли влада в країні змінилася, Андрій Деркач знову став «рукопожатним» і почав «допомагати» молодій команді Зеленскього своїми кадрами. Так, у березні 2020 року в.о. голови НАЕК «Енергоатом» став Петро Котін, пов'язаний з Деркачем ще з часу роботи останнього в "Енергоатомі" у 2000-х роках. Як вже згадувалося, в той самий період оглядини «на вищому рівні» почав проходити і Ростислав Шурма.

Незадовго до того, як він став членом наглядової ради «Укроборонпрому» навесні 2021, Деркач посилив свій вплив на енергетичний сектор України і водночас завдав суттєвого удару по реформі корпоративного управління. Для того, щоб ще один його ставленик з "Енергоатому" Герман Галущенко очолив Міністерство енергетики, Юрія Вітренко було вирішено призначити головою НАК "Нафтогаз України" в обхід встановлених процедур та всупереч позиції наглядової ради. Це викликало неабиякий скандал не лише в Україні, а й за її межами. Держсекретар США охарактеризував цю ситуацію не інакше, як "руйнування корпоративного управління".

Протягом 2021 року відбулася ще низка порушень з точки забезпечення незалежного нагляду за роботою державних компаній. Врешті, восени МВФ в оновленому меморандумі про співпрацю почало прямо вимагати, щоб Україна забезпечила на основі прозорих та конкурентних процедур відбору повну функціональність наглядових рад "Укренерго" – до кінця грудня 2021 року, "Нафтогазу" – до кінця січня 2022 року та "Енергоатому" - До кінця травня 2022 року.

І якщо стосовно "Укренерго" ця обіцянка була виконана, то "Нафтогаз" та "Енергоатом" досі залишаються у підвішеному стані. При цьому, як заступник голови Офісу Президента з економіки, Ростислав Шурма мав проконтролювати цю ситуацію. Однак жодних дій для її врегулювання він досі не зробив. Таку бездіяльність у контексті вже згаданої критики з боку США та МВФ важко пояснити простою недбалістю.

Якщо ж подивитися на ситуацію ширше і виходити з тези СБУ, що Деркач працював на Росію з 2016 року, то все складається доволі логічно. Реформа корпоративного управління, так само, як і медична реформа, були серед ключових перетворень, проведення яких вимагали від України західні партнери. Головний бенефіціар її відкату – це Росія, якій на руку будь-який потенційний чинник для охолодження відносин між Україною та Заходом. Деркач же тут був організатором, який смикав за потрібні ниточки, щоб руками інших людей дискредитувати системні перетворення.

До речі, Шурму-молодшого з Деркачем пов’язує інтерес в енергетичній сфері. Після роботи на «Запоріжсталі» Ростислав певний час очолював такий собі інвестиційний фонд «Геліос» (зараз ним керує його родичка Ксенія Шурма), який володів однією з найбільших СЕС в Україні Тоkmak Solar Energy (хоча поговорюють, що ця станція – «спадок» братів Клюєвих).

Деякий час тому з’ясувалося, що вже на посаді замглави ОПУ Шурма почав залазити і в газові схеми. А серед останніх новин – інформація про те, що він разом із іншими «добрими друзями» Деркача з «Енергоатому» хоче «докластися» і до експорту електроенергії в Європу.

Тож виходить, що зараз головним кандидатом в прем’єри України є людина, яку в велику політику привів… агент Кремля. Стверджувати, що Шурма був завербований чи якось інакше співпрацював з росіянами я, звичайно, не можу. Але в умовах війни призначати таку, м’яко кажучи, сумнівну кандидатуру головою уряду – це катастрофа. 

Оригінал тексту