Сільське господарство і майбутнє: виклики та можливості для України та США

З 2022 року Валентина живе в Америці, де працює у фінансовій сфері та вивчає особливості американського агросектору. Ми поговорили з нею про те, як український досвід може збагатити американський агробізнес, які технології визначатимуть майбутнє галузі, і чому досвід роботи в умовах обмежених ресурсів стає конкурентною перевагою.

— Валентино, ви керували великими господарствами в Україні, а зараз живете в США. Які основні відмінності між українським та американським агросектором?

Наскільки я бачу, різниця величезна, і вона починається з масштабів. У США ферма на 200 гектарів вважається невеликою. Техніка оснащена найсучаснішими системами: автопілот, датчики вологості ґрунту, онлайн-моніторинг урожайності в режимі реального часу. Один фермер може обробляти тисячі гектарів завдяки автоматизації. В Україні ж така концентрація техніки та технологій, на жаль, доступна лише найбільшим холдингам.

Також дуже різняться фінансові умови. Американські фермери мають доступ до кредитів під 3-5% річних, державні програми підтримки та страхування врожаїв. Коли я працювала в Україні, ми купували імпортну техніку в кредит під 18-20% річних, при цьому курс долара міг змінитися на 30% за рік. Американські фермери про такі проблеми навіть не чули — у них стабільні ставки, передбачувана економіка.

— Обмежені ресурси в Україні навчили чогось важливого?

Абсолютно. Українські аграрії навчилися високій гнучкості та швидкій адаптації. Коли світові ціни на пшеницю падають, господарства швидко переорієнтовуються на інші культури. Коли виникають проблеми з логістикою, шукають альтернативні шляхи експорту. Ця здатність швидко реагувати на зміни стала нашою конкурентною перевагою на міжнародному ринку.

Ще один момент — розвиток локальної переробки. В умовах, коли експортувати сировину складно або невигідно, багато господарств створили власні потужності. Наприклад, ми засадили яблуневий сад не тільки для продажу свіжих яблук, а одразу планували лінію з виробництва соку та сушених яблук на випадок, якщо пропозиція свіжої продукції буде більшою за попит.

— А що вас вразило в американському підході до агробізнесу?

Рівень технологічного оснащення. Я відвідала кілька ферм і побачила системи, про які в Україні можуть поки тільки мріяти. GPS-навігація на кожному тракторі — це стандарт. Датчики в ґрунті передають дані про вологість у режимі реального часу. Є ферми, де дрони щодня сканують поля і виявляють проблемні ділянки раніше, ніж їх побачить людина.

Однак, при всьому цьому американський агросектор стикається з власними викликами. Залежність від великих корпорацій-постачальників насіння та хімікатів обмежує гнучкість, екологічні вимоги постійно посилюються, а брак робочої сили, особливо сезонних працівників, змушує прискорювати автоматизацію, але це дорого для малих ферм і може цілком знищити їх.

— Як український досвід може бути корисним для американського ринку?

Я бачу три основні напрямки. Перший — гнучкість у фінансовому плануванні. Українські господарства навчилися працювати з мінімальними резервами, швидко перерозподіляти ресурси, знаходити нестандартні рішення для зниження витрат, коли в Америці фермери звикли до передбачуваності. Кліматичні зміни, коливання цін на енергоносії, торгові війни роблять середовище все менш стабільним, тому наш досвід управління в умовах невизначеності може стати цінним.

Другий напрямок — розвиток прямих каналів збуту. Українські фермери активно розвивають фермерські ринки, онлайн-продажі, кооперативи, що дозволяє отримувати вищу маржу та не залежати від великих торгових мереж. В США цей напрямок також набирає популярності, особливо серед молодих споживачів.

Третє — диверсифікація виробництва. Замість монокультури багато українських господарств вирощують 5-7 різних культур, поєднують рослинництво з садівництвом. Це знижує ризики та робить бізнес стійкішим. Американські малі ферми починають переймати цей підхід.

— Ви згадували зміну клімату. Як це впливає на агросектор?

Дуже серйозно, це чи не найважливіший фактор успіху у цій сфері. У нас на Тернопільщині останні п'ять років спека влітку була нетиповою: температури +35-40 градусів, які раніше траплялися раз на десятиліття. Це сильно впливає на врожайність, змінює календар посівних робіт, вимагає модифікації сортів.

Саме тому біотехнології та селекція стануть ключовими інвестиційними напрямками найближчими роками. Наразі швидкими темпами росте попит на такі види агрокультур, які зможуть бути стійкими до посухи, хвороб та екстремальних температур. І це потрібно як Україні, так і США, і взагалі по всьому світу. Хто першим створить такі сорти та адаптує їх до різних регіонів, отримає контроль над величезним ринком.

— Які ще напрямки ви вважаєте перспективними для інвестицій?

Відновлювальна енергетика для фермерських господарств. Сонячні панелі на дахах ангарів, вітрогенератори, біогазові установки — все це знижує залежність від зовнішніх постачальників енергії. В США це вже поширена практика, в Україні це досить вільна ніша, бо тільки набирає обертів.

Модернізація логістики та інфраструктури зберігання. Втрати врожаю через недосконалу логістику досягають 10-15% в Україні. Інвестиції в сучасні елеватори, холодильники, транспортну інфраструктуру окупаються за 5-7 років.

І, звісно, цифрові платформи для управління господарствами. Коли я керувала господарством на 1000 гектарів, ми вели облік у Excel. Зараз є спеціалізовані платформи, які автоматично збирають дані з техніки, аналізують урожайність по кожному полю, прогнозують оптимальні терміни посіву. Це економить десятки годин роботи щотижня.

— Розкажіть про досвід експорту в США, який ви мали в Україні. Це складно?

Експорт — це зовсім інший рівень роботи. Потрібно дотримуватися міжнародних стандартів якості, мати прозору фінансову звітність, працювати з контрактами на інших умовах. Ми експортували сою на американський ринок, і це вимагало впровадження нових процедур контролю якості, роботи з валютними ризиками, розуміння логістики, але саме експорт дав нам можливість підняти ціни на продукцію та не залежати виключно від внутрішнього ринку. Американські компанії-імпортери відзначали високу якість нашої продукції та надійність поставок. 

— Які ваші плани щодо розвитку агробізнесу в США?

Я буду рухатися у двох напрямках. Перший — це робота з малими та середніми фермами, які потребують професійного фінансового управління. Багато фермерів чудово розуміються на агрономії, але недооцінюють важливість фінансового планування. Вони можуть розповісти все про сорти кукурудзи, але не завжди знають реальну собівартість виробництва або оптимальний момент для продажу врожаю. Мій досвід роботи в умовах обмежених ресурсів може допомогти їм ефективніше використовувати капітал.

Та також планую займатися консалтингом для українських компаній, які хочуть виходити на американський ринок. Український агробізнес має що запропонувати Америці: досвід органічного землеробства, унікальні сорти, технології переробки. Хоча й потрібно розуміти специфіку американського ринку, вимоги до якості, логістику і відповідно адаптовувати процес роботи. Я можу стати мостом між двома агросекторами.

— Якби ви давали одну пораду молодим спеціалістам, які хочуть працювати в агробізнесі, яка б вона була?

Не бійтеся поєднувати традиції та інновації. Сільське господарство — це одна з найдавніших галузей, але зараз воно переживає технологічну революцію. GPS, дрони, штучний інтелект, біотехнології — все це вже реальність, яка набагато пришвидшує та покращує розвиток сфери. При цьому важливо розуміти основи: як працює ґрунт, які потреби рослин, як впливає погода.

Майбутнє агросектору за тими, хто може поєднати глибоке розуміння землеробства з уміннням використовувати сучасні технології та приймати бізнес-рішення на основі даних. І не важливо, де ви працюєте — в Україні чи в США, принципи успішного агробізнесу однакові.