Як немодний аутсайдер став основою національної економіки

У середині нульових економіка України, синхронно зі зростанням світової, стояла на порозі розквіту всіх своїх складових.

Економічний бум не оминув і агропромисловий комплекс, хоча до домінування у структурі ВВП йому, поки  що, було далеко. Аграрний бізнес стабільно входив до топ-5 інвестиційно-привабливих галузей, але суттєво програвав будівництву, фінансовому сектору та металургії.

 Частка сільського господарства у ВВП двадцять років тому становила 12%, урожай ледве сягав 40 млн тонн. У сезоні 2005/2006 року Україна експортувала близько 15 млн тонн сільгоспкультур.

 Для порівняння експорт металопродукції з України у 2006 р. досяг 31,7 млн т, забезпечивши близько 40% валютних надходжень та понад 25% промислового виробництва.

Примітно, що перші аграрні активи у найбагатшої людини України — Ріната Ахметова з'явилися лише у 2010 році, та й то як "навантаження", після отримання контролю над ММК ім.Ілліча, який за практикою радянських гігантів мав у своєму розпорядженні масштабне підсобне господарство.

Аграрний бізнес часто розглядався як можливість диверсифікації діяльності — нехай і за залишковим принципом. Низькі орендні ставки на сільгоспземлю, невисокий рівень оплати праці в сільській місцевості та доступна логістика, зокрема експортна, забезпечили АПК інтерес як з боку внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів.

 2005-2010: IPO та бурхливе зростання

 У середині нульових аграрний сектор увійшов у фазу інтенсивного розвитку, залучаючи дедалі більше нових гравців, зокрема з індустріальних секторів.

 Цей розвиток вимагав вливання колосальних ресурсів — за оцінкою Світового банку у 2005 році потреба українського сільського господарства у капіталовкладеннях на найближчі 10 років оцінювалася у $9 млрд. Причому внутрішньоукраїнські кредитні лінії часто не витримували конкуренції із західним фінансуванням.

Паралельно в сектор приходили молоді підприємці, які, на відміну від червоних директорів, були відкриті до нових форматів роботи.

 Ці фактори зумовили появу на українському ринку нового інструменту - IPO (Initial Public Offering, первинне публічне розміщення акцій, коли приватна компанія вперше продає свої акції широкому колу інвесторів на фондовій біржі), який почав стрімко набирати популярності.

 Символічно, що першим українським гравцем, який провів IPO, була компанія із сільгоспсектору — агрокорпорація "Укрпродукт". 11 лютого 2005 року вона розмістила 27,2% акцій на альтернативному майданчику Лондонської фондової біржі (AIM LSE) та залучила $11 млн.

 Через рік на Варшавську фондову біржу вийшов лідер ринку цукру — компанія "Астарта-Київ", яка залучила $32 млн.

 У 2005-2010 роках IPO провели агрохолдинги, Landkom, Кернел Авангард Агроліга, Агротон, AgroGeneration, Milkiland та ПАТ "Миронівський хлібопродукт".

 Останнє розміщення стало найуспішнішим аграрним IPO у національній історії - лідер українського ринку м'яса птиці був оцінений у $1,7 млрд і залучив $322 млн на Main market of London Stock Exchange.

Залучені на біржах гроші спрямовувалися насамперед на розширення земельних банків — це був період масштабних M&A угод, коли компанії росли, перекуповуючи права оренди та концентруючи дедалі більше земельних ресурсів. Щорічний приріст на 10-30 тис. гектар був не винятком, а цілком плановою динамікою для великих та середніх компаній. Так, менш ніж за рік холдинг Олега Бахматюка Укрлендфармінг поглинув одразу двох великих конкурентів — "Дакор" та "Райз", а компанія Кернел купила гіганта "УкрРос".

 До 2011 року через чотири десятки розміщень популярність IPO поступово згасла, а на аграрному ринку викристалізувалася актуальна структура основних гравців. 

2010-2014: Розвиток під тиском

 У 2010 році президентом України став Віктор Янукович, здобувши перемогу у другому турі виборів над Юлією Тимошенко.

Спираючись на монолітну команду та сформувавши здебільшого підконтрольний Кабмін та умовно-договірну Верховну Раду, нова влада почала вибудовувати тверду вертикаль і в економіці.

Оскільки вони були з промислового регіону та людьми старого загартування, тож очікувано не сприймали аграрний сектор як пріоритетний. Мінімум рік галузь була надана сама собі, демонструючи все більш вражаючі результати як щодо зростання обсягів виробництва, так і маржі основних гравців. Проте вже незабаром наближені до влади бізнесмени, серед яких найчастіше називали Юрія Іванющенка, розгледіли потенціал галузі та зацікавилися найбільш прибутковою її складовою — експортним трейдингом.

Завдання з поглинання та/або отримання контролю над цим напрямом ускладнювало те, що більшість найбільших зернотрейдерів або були публічними компаніями та мали іноземних акціонерів завдяки  моді на IPO у попередні п'ять років  або були доньками транснаціональних гігантів, за якими горою стояли посольства. Винятком була компанія "Нібулон".

Ровесник незалежної України, заснована в Миколаєві компанія за відносно скромного земельного банку, займала провідні позиції в експорті основних сільськогосподарських культур. Вона однією з перших вийшла на ринки Африки, активно будувала об'єкти аграрної інфраструктури та спиралася на потужності морського торговельного порту Миколаєва.

У 2011 році власник компанії — 64-річний Олексій Вадатурський отримав за посередництва тодішнього міністра аграрної політики та продовольства Миколи Присяжнюка пропозицію поступитися частиною компанії в обмін на гарантоване лідерство на ринку та режим найбільшого сприяння при експорті. Частка, якою просили/вимагали поступитися в обмін на допомогу, залишилася невідомою, оскільки Вадатурський у переговори не вступив.

Пропозиція була відхилена і "Нібулон" ще щонайменше півроку пожинав наслідки своєї принциповості — підпал офісу, кримінальні справи проти менеджменту, блокування можливості експорту шляхом позбавлення квот.

Зазнавши невдачі укласти партнерство з діючим гравцем, представники Партії регіонів вирішили більше не грати в імітацію ринкових відносин і просто створили свого. Так на ринку з'явився "ХлібІнвестБуд".

Від почтаку дочірня компанія державної акціонерної компанії "Хліб України", яка на той момент уже не здійснювала діяльності, "ХлібІнвестБуд" поступово звужував державний пакет. У 2010 році власником 51% акцій ХІБ стала кіпрська Kalasar, засновниками якої був ноунейм-підприємець Олександр Козирєв та компанія Genetechma Finance Ltd. У 2012 році частка держави у ХІБ скоротилася до 1%.

 Вже у 2010/2011 та 2011/2012 маркетингових роках ХІБ увійшов до трійки найбільших зернотрейдерів України — безпрецедентний ривок, неможливий без держпідтримки та без зачистки конкурентного поля. У той час як гравці-старожили не могли отримати квоту на експорт,  ветеринарний сертифікат або орендувати вагони “Укрзалізниці”, новачок з легкістю вигравав держтендери, мав необмежений доступ до портів та можливості міжнародної торгівлі.

Транснаціональні зернотрейдери зазнавали збитків через неможливість виконати контракти, залучали підтримку дипломатичних місій та профільних асоціацій, а також створювали шум у пресі. Однак ситуація на ринку повернулася до статус-кво лише після Революції гідності та зміни влади у країні. Разом із командою Віктора Януковича зник і "ХлібІнвестбуд".

2015-2022: Кінець гігантоманії та ринок землі

 До середини десятих років період первинного накопичення земельних банків було завершено. Десятка найбільших агрохолдингів оперувала земельним банком у 2,5 млн га — обсяг, який можна порівняти з агросектором деяких європейських країн.

Приблизно в цей же період виявилося, що у пориві гігантоманії могли бути сконцентровані не найпривабливіші активи, які тепер висіли баластом, а централізоване керування величезними площами неможливе, через що холдинги змушені були дробитися на кластери. Так почався зворотний процес оптимізації земельних активів, який був значно менш активним, ніж їх скуповування, і йшов важко через відсутність охочих покупців. Головним же чинником, який змусив холдинги критично поглянути на свої земельні ресурси, став запуск ринку землі, що майорів на горизонті.

До 2015 року, коли почала серйозно обговорюватися можливість зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, Україна залишалася однією з шести країн у світі, де не було відкритого ринку та єдиною, в якій це обмеження існувало б паралельно зі стільки масштабним сільським господарством. Серед інших неринкових країн були Північна Корея, Таджикистан, Конго, Венесуела та Куба.

Тема ринку землі завжди була політизована і була благодатним полем для популістів, які під приводом "захисту селян від обезземелення" рік у рік блокували зняття мораторію. В результаті близько 6 млн пайовиків, більшість яких були пенсіонерами та не могли самостійно обробляти свою ділянку, володіли 27 млн га землі, не маючи можливості розпорядитися нею.

Роботу над земельною реформою у максимально консервативному та обережному варіанті проводила команда прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, проте не встигла її завершити через зміну політичного ландшафту. Восени 2019 року, використовуючи ці напрацювання, вже нова команда, спираючись на парламентську монобільшість, ухвалила закон, що скасовує мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Для фізичних осіб — громадян України з лімітом у 100 га в одні руки ринок землі відкрився з 1 липня 2021 року, для юридичних осіб з лімітом у 10 000 га можливість купівлі сільгоспземлі з'явилась у 2024 році.

Як і очікувалося, жодних соціальних вибухів реформа не спровокувала. На сьогодні було куплено та продано близько 850 тис. га сільгоспземлі, що становить менш як 3% від загальної площі сільгоспугідь у країні.

24 лютого 2022 - наші дні: АПК воєнного часу

З початку повномасштабної війни Україна фактично не має доступу до чверті своїх сільськогосподарських земель. Ця оцінка включає як площі, що знаходяться в тимчасовій окупації, так і ті, які постраждали від мінного забруднення і потребують розмінування та відновлення складу ґрунтів.

Також ускладнене чи неможливе ведення сільського господарства у прикордонних та районах, що наближені до зони ведення бойових дій. Наприклад, у Сумській області, яка щодня страждає від прильотів ракет і дронів фермери виходять у поля у бронежилетах.

Також в окупації опинилися частина переробних підприємств та потужностей, втрачено тимчасово Маріупольський порт та блоковано через військові ризики роботу Миколаївського. Портові потужності в Одесі після піврічної блокади на початку вторгнення відновили роботу, проте морський коридор продовжує бути небезпечним з огляду на військові ризики.

Український бізнес виявив дива витривалості та стресостійкості, зумівши втримати обсяги агровиробництва на достатньому рівні не лише для забезпечення внутрішнього ринку, але й для експорту. У 2022 році Україна зібрала близько 53,86 млн тонн зернових і зернобобових культур, що на 37,4% менше, ніж у попередньому році, уже через рік - 60 млн тонн. У поточному році Україна очікує майже 79 мільйонів тонн зернових та олійних культур, з яких 49 мільйонів тонн доступні для експорту (17,5 мільйона тонн пшениці та 23,5 мільйона тонн кукурудзи).

Частка агропромислового комплексу у ВВП України у 2024 році склала близько 20% (включаючи переробку), частка в загальному обсязі експорту досягла й зовсім безпрецедентних 60%. За даними компанії Deloitte, поточний рівень продовольчої самодостатності України становить 204,5%.

Через відплив близько 10 млн населення і скорочення місткості внутрішнього ринку та зниження купівельної спроможності бізнес все більше орієнтується на зовнішні ринки. Середньострокові плани розвитку враховують неминучу євроінтеграцію — глобальний цивілізаційний крок, який країна ось-ось зробить і який торкнеться всіх частин економіки.

Для агросектору, зважаючи на його масштаб, цей процес не буде легким.Намагання вписати в європейські рамки український АПК, що більший за відповідні сектори економіки кількох європейських країн, вимагатиме серйозних поступок від усіх сторін.