"Банкопад був неминучим": Володимир Лавренчук про уроки фінансових криз і майбутнє банків

Ви були свідком банківського буму 2005–2006 років. Що найбільше запам’яталося з того часу?

— Насамперед Помаранчева революція. Вона дала сигнал багатьом верствам населення до змін і проактивності — не лише в громадській діяльності, а й у розбудові власних родин, виробництв, у створенні бізнесу. Я би сказав, що банківський бум був добре спровокований масовим підприємництвом українців по всій країні.

Кредит чи банківське фінансування є важливим важелем для приватного капіталу. Спершу має бути ініціатива, а вже потім виникають фінансові інструменти. 

Тоді була масова підприємницька активність: будували приватні будинки, відкривали кафе, кав’ярні. Паралельно з’являлися іпотечні інструменти, ще далекі від світових стандартів, але пошук рішень ішов швидко й активно. І саме поведінка населення стала головним мотиватором цього процесу.

У ті роки банки продавалися за величезні суми. Які приклади ви пам’ятаєте?

— Я був у команді Райффайзенбанку Україна, який представляв тут інвестора Райффайзенгруп. Група придбала банк "Аваль" — другий найбільший банк України.

Банки продавалися з великими мультиплікаторами. Це було надзвичайно привабливо для інвесторів і дало сильний поштовх для розвитку банківського сектору: з'явилося більше продуктів, конкуренції, інновацій.

А що ви можете сказати про історію з банком "Престиж"?

— Пам’ятаю її. Люди, які створили один із найкращих банків України (Федір Шпиг (нині покійний) та Олександр Деркач створили банк Аваль - ред.), фактично зробили це самотужки. За цей банк змагалося чимало міжнародних інвесторів. І те, що вони за короткий час створили ще один банк ("Престиж" — ред), мене не здивувало — їхній досвід і компетенція були безсумнівними. Це приклад лідерства, коли бралися за неймовірні проєкти. Історія створення "Престижу" — гарний приклад того часу (молодий банк було продано за понад $100 млн — ред).

А потім наступив період банкопаду. Як ви оцінюєте ту кризу?

—  Було декілька криз: 2008 року, а також 2013–2014 років. Іноді навіть не встигали осмислити їхні причини.

Я скажу так: Україна дорослішає швидше завдяки кризам. Вони повертають нас до прагматичності, до реальних масштабів завдань. Бум 2005–2006 років був збудований на проактивності, але суспільство й держава тоді ще не мали достатніх контрольних механізмів, які б урівноважували емоції й амбіції.

Досвід показав: менеджмент банків, як і багатьох інших компаній, без контролів і досвіду може бути засліплений успіхом і братися за більше, ніж дозволяють ресурси. Криза 2008 року дуже швидко це продемонструвала: капіталу не вистачало, а без нього немає фінансового сектору.

Тому банкопад став наслідком відірваності мрій від реальності. В інших країнах із більш розвиненими інститутами кризи також бувають, але менш радикальні. Україна тоді була дуже молодою державою, і кризи віддзеркалювали незрілість інституцій.

Чи навчилися ми сьогодні приймати правильні рішення?

— Думаю, так. Ми подорослішали настільки, щоб не бути засліпленими успіхами. Я високо оцінюю зміни в країні, що відбулися з 2006–2007 років. Реформи мали значний ефект: за фінансовими параметрами й кількістю інституцій ми досягли доброго міжнародного рівня. Не ідеального, але достатньо доброго.

Підтвердженням є й нинішня війна. Україна протистоїть значно сильнішому агресору завдяки мобілізації ресурсів — військових, економічних, бізнесових, суспільних. Це свідчить про зрілість нашого суспільства й державних інституцій.

Яким ви бачите майбутнє банківської системи через 10–15 років?

— Про 15 років говорити легше, ніж про 5. Я переконаний: штучний інтелект і модернізація змінять фінансовий сектор. Операції, поведінка клієнтів, їхні уподобання — усе це зміниться.

Доступ до фінансів стане максимально зручним, контрольованим і безпечним. Водночас безцінним залишиться людське спілкування. Банки збережуть цю функцію. Вони будуть модернізованими, відкритими для нових інструментів — open banking, але водночас залишаться й класичні відділення.

Людський фактор, пояснення, традиції — усе це й надалі матиме цінність.

А як ви оцінюєте зміни в медіа за ці роки?

— Змінилося дуже багато. З’явилося безліч альтернативних джерел інформації. Деякі з них не мають авторитету й репутації, а отже, можуть бути необ’єктивними, провокативними, навіть загрозливими. Вони здатні створювати ефект снігової кулі й формувати очікування проблем, яких насправді немає.

Тому роль авторитетних, солідних медіа лише зросла. Вони формують експертизу, відповідальність, і саме їхня репутація сьогодні надзвичайно важлива.

Цього року Delo.ua виповнюється 20 років. Що ви хотіли б побажати виданню?

— Побажаю простого: Творити добро.

У світі, який часто відривається від реальності, авторитетне видання має місію — робити добро у своїй професійній роботі. Професійність — вічне мірило якості й доброти.

Матеріали Delo.ua не завжди мають бути м’якими чи привітними — вони можуть бути критичними. Але ця критика повинна служити суспільству, показувати, де потрібні зміни. Саме так журналістика творить добро. Зберігайте це, примножуйте і впливайте на інших.