"Рівень непрацюючих кредитів у банках опісля переоцінки перевищить 40%", – інтерв'ю з ексголовою ради НБУ Богданом Данилишиним

Максим Беркаль: Щодо підвищення облікової ставки до 25%. Наскільки виправданим був цей крок НБУ на початку червня і наскільки ефективно сьогодні працює трансмісія? І чи правильно, що сьогодні регулятор сплачує банкам по депозитних сертифікатах 23%, оскільки це не мотивує фінустанови кредитувати реальний сектор економіки. Чи не занадто дорого нам коштує "зв’язування" їхньої надлишкової ліквідності?

Богдан Данилишин: Почнемо з того, що підвищення ставки до 25% на початку червня стало відповіддю на інфляційні процеси в Україні. Нагадую: сьогодні інфляція в Україні становить 26,5% (інфляція у листопаді у річному вимірі – ред.), а отже, облікова ставка НБУ є від’ємною у реальному вимірі. Ставка по депозитних сертифікатах (ДС) на рівні 23% відповідає чинному дизайну монетарної політики – облікова ставка +/-2%, а кошти, які нараховуються банкам за депозитними сертифікатами, є платою за реалізацію антиінфляційної монетарної політики. Звичайно, процентні витрати за ДС зменшують фінансовий результат Нацбанку. Однак нагадаю, що отримання прибутку не є метою НБУ, його основною ціллю згідно з законодавством є досягнення та підтримка цінової стабільності. Без сумніву, структурний надлишок ліквідності гальмує монетарну трансмісію, яка і до війни не була зразковою, зважаючи на низьке проникнення кредитування в економіці.

М.Б.: Чи не розумніше було з боку НБУ знизити ставку по депозитних сертифікатах і підняти норму резервування, а на це збільшення нормативу дозволити частково купувати ОВДП, дохідність яких поступово зростає. 

Б.Д.: У банківському секторі сьогодні надлишок ліквідності. Тому зниження ставки по депсертифікатах призвело б до загального зниження вартості грошей в економіці. А це буде суперечити антиінфляційній політиці Нацбанку. Водночас НБУ вже прийняв рішення про підвищення обов’язкових резервів за поточними рахунками в гривні та в інвалюті на 5 в. п., а також дозволив банкам покривати до 50% загального обсягу обов'язкових резервів за рахунок бенчмарк-ОВДП (облігації з найбільшим рейтингом – ред.). Це має стимулювати банки до збільшення вкладень у державні цінні папери і при цьому дозволити зв'язувати більше надлишкової ліквідності.

М.Б.: Як НБУ може ринковими методами простимулювати банки, щоб вони більше працювали на економіку? Бо виглядає так, що в умовах війни банківська система починає жити своїм життям, намагаючись пережити кризу. Мова саме про кредитування бізнесу і фінансування держбюджету через облігації.

Б.Д.: Звичайно, що в умовах війни кредитні ризики багаторазово зростають. Тому банки дійсно досить обережно підходять до кредитування, особливо у частині проектного фінансування або за наявності ризиків щодо збереження застави за кредитом. За таких обставин, очевидно, вагому роль у пожвавленні кредитування відіграють державні програми підтримки. Я кажу про субсидування процентної ставки або надання портфельних гарантій. Водночас Нацбанк дійсно може за допомогою монетарного інструментарію впливати на ринкові стимули зі спрямування фінансових ресурсів банківської системи у пріоритетні для країни напрями. Наприклад, останнє рішення НБУ про можливість утримання частини обов’язкових резервів у державних цінних паперах сприятиме збільшенню попиту банків на держоблігації.

М.Б.: У багатьох банків сьогодні операційні витрати перевершують дохідність, а NPL зростає. Тим паче, рефінансування НБУ наразі дуже дороге – його вартість становить 27%, що набагато більше, ніж ставки по ОВДП. Чи не стане це причиною банкрутства деяких банків?

Б.Д.: Питання виживання банків під час війни – це тест їх бізнес-моделей на стійкість. Банки з диверсифікованим портфелем активів мають кращі шанси на збереження платоспроможності в умовах воєнних дій та погіршення економічної динаміки. Водночас щодо банків, бізнес-моделі яких викликають сумніви, Нацбанк вже веде роботу з менеджментом цих фінансових установ. Це має дозволити банкам зважено приймати рішення про подальшу роботу на ринку та захистити інтереси вкладників та кредиторів банків.

М.Б.: То ж який у цих банків лишається вихід? Бо перед здачею ліцензії вони мають розрахуватися по боргах. Можливо, варто ці банки якось об'єднати або створити bad bank, який акумулює їх активи?

Б.Д.: Реалізація концепції "поганого банку" в Україні можлива, однак наш історичний досвід не є в цьому питанні позитивним. Технічно зібрати непрацюючі активи під однією “парасолькою” ще не означає ефективно їх відпрацювати. Для того, щоб це стало можливим, в Україні потрібно створити працюючий ринок непрацюючих активів, що дозволить залучити на нього професійних інвесторів. Інакше банківські активи продаватимуться за безцінь. І не важливо, на балансі якого банку ці активи перебуватимуть.

М.Б.: Який Ви загалом прогнозуєте рівень NPL до кінця цього і наступного року?

Б.Д.: До початку широкомасштабної війни рівень непрацюючих кредитів в банківській системі мав тенденцію до зниження, сягнувши свого мінімуму на рівні 26,5%. Проте із початком повномасштабної війни вони почали зростати, і на сьогодні вже становить 35,5%. Подальша переоцінка банками якості своїх активів – у тому числі у рамках обов’язкових стрес-тестів – може призвести до збільшення частки NPL. Банкам також необхідно буде готувати плани щодо урегулювання проблемної заборгованості та відновлення достатньої капіталізації (у разі її зниження до рівня нижче нормативних вимог).

М.Б.: Який механізм націоналізації колишнього "Альфа-Банку" (з 1 грудня – “Сенс Банк”) Ви вважаєте найбільш ефективним? Адже якщо банк націоналізувати зараз, держава візьме на себе купу зобов’язань.

Б.Д.: Президент нещодавно підписав закон щодо механізму виведення з ринку системно важливих банків в умовах воєнного стану. Там визначено порядок реалізації державою в особі Мінфіну права за пропозицією НБУ брати участь у виведенні з ринку системно важливого банку з підстав, які настали під час здійсненої РФ агресії. У разі прийняття рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного системно важливого банку з ринку, Фонд гарантування (ФГВФО) не здійснює зміну розміру статутного капіталу такого банку, деномінацію акцій, у тому числі не проводиться обмін грошових зобов’язань банку на акції додаткової емісії. Також ФГВФО не формує резерви банку на покриття збитків за активними банківськими операціями та не визначає кредитний ризик за всіма активними банківськими операціями. Звичайно, подальша робота банку на ринку матиме місце не в абстрактному середовищі, а тому потребуватиме висококваліфікованого менеджменту, аби забезпечити позитивний фінансовий результат для держави.

М.Б.: Щодо корпоративного управління держбанками. Наскільки сьогодні ефективні їхні наглядові ради і чи відповідає зарплатня їхніх членів заслугам?

Б.Д.: Оцінка ефективності діяльності наглядових рад держбанків згідно з законодавством є прерогативою Мінфіну. Очевидно, що війна в Україні робить недосяжними більшість ключових показників ефективності наглядових рад та правлінь держбанків. Проте тут важливо й оцінити, наскільки була ефективною їх робота з мінімізації негативних наслідків війни та наближення фактичних значень ключових показників до цільових.

Я вважаю, що для всіх державних банків має бути одна наглядова рада, так як власник фактично один – держава. Крім того, виплати членам наглядових рад державних банків не повинні перевищувати розмір винагороди членів Ради НБУ, яка є конституційним органом, а виплати керівництву державних банків – розмір зарплати голови НБУ. Повторюю, це стосується тільки державних банків.

М.Б.: Ваші прогнози по валютних вкладах? Ставка ФРС – 4%, а ЄЦБ – 2%. З одного боку, дохідність валютних депозитів в Україні в середньому складає 1% річних. Чи не призведе це до витоку капіталу з країни з огляду на такі невигідні умови?

Б.Д.: Нагадаю, що на початку широкомасштабної війни Нацбанк запровадив низку жорстких обмежень на валютні операції, які продовжують діяти, хоча і з деякими змінами. Це убезпечує локальний валютний ринок від втрати ліквідності. Однак дійсно, неринковий рівень банківських ставок по валютних депозитах не мотивує громадян та бізнес тримати валютні кошти в банках та ставить їх у нерівні умови з банками, які мають можливість отримувати ринкову дохідність на валютну ліквідність.

М.Б.: Стосовно валютних обмежень. У жовтнi НБУ дозволив населенню купувати безготівкову валюту за офіційним курсом, але при умові розмiщення на депозитi строком на 6 мiсяцiв та з подальшим продажем за тим же офіційним курсом. У чому сенс такого механiзму та який його вплив на ринок?

Б.Д.: Купівля інвалюти на строковий депозит за офіційним курсом із обов’язковим зворотним її продажем після закінчення строку депозиту не має обмежень по сумі та кількості вкладів на одного клієнта, тоді як купівля іноземної валюти на депозит без обов’язкового продажу обмежена сумою 100 тис. грн на місяць. Нацбанк очікує, що такий інструмент також дасть змогу зв’язати частину структурного профіциту ліквідності в банківській системі та сприятиме збільшенню конкуренції серед банків за депозити в гривні, що відповідно стимулюватиме підвищення відсоткових ставок за гривневими вкладами та поліпшить монетарну трансмісію. І додам, що цей інструмент не матиме негативного впливу на міжнародні резерви, ураховуючи зворотний продаж іноземної валюти.