“Бізнес в Україні живе в режимі постійного самозбереження”, – Олександр Лещенко, LESHCHENKO & PARTNERS

У цьому інтерв’ю ми поговорили з Олександром Лещенком, адвокатом, керуючим партнером юридичної компанії LESHCHENKO & PARTNERS, про те, чому сьогодні бізнес фактично змушений захищатися від державних інструментів тиску, чи працює модель «білого бізнесу» як запобіжник, які механізми захисту активів реально доступні та чому сліпа ставка на штучний інтелект теж може стати джерелом ризику.

Які ключові ризики сьогодні є найбільш критичними для українського бізнесу?

– Я б говорив не лише про юридичні ризики. Насправді це сукупність ризиків, серед яких є і юридичні, і політико-правові. Вони охоплюють не тільки наслідки військової агресії, а й дії державних органів.

Сам по собі факт, що в країні сформувався окремий напрям «захисту бізнесу», вже є симптомом ненормальності системи. Захист бізнесу – від чого і від кого? У нормальній країні бізнес не повинен існувати в режимі оборони від держави. Держава не має заважати працювати. Але сьогодні, якщо бізнес взагалі ще працює, він уже потребує сильного юридичного супроводу.

Тому я б структурував ризики так.

По-перше, це об’єктивні ризики, з якими стикається будь-який бізнес: кадровий голод, дефіцит фахівців, складні умови роботи через війну, відключення електроенергії, комендантську годину, логістичні й побутові обмеження. Це реальність, до якої бізнес змушений адаптуватися, і першим від цього страждає саме легальний бізнес.

По-друге, це питання, пов’язані з військовим обліком, ТЦК і бронюванням працівників. Законодавство покладає на компанії обов’язок вести облік військовозобов’язаних, правильно оформлювати відповідну документацію, а також шукати законні механізми бронювання співробітників або отримання статусу критично важливого підприємства. Для багатьох компаній це вже окремий великий блок юридичної роботи.

По-третє, якщо говорити саме про юридичні ризики, то серед ключових я б назвав санкції. Сьогодні санкції – це вже не лише механізм боротьби з агресором. Вони можуть використовуватися і як інструмент політичної боротьби, і як спосіб тиску на бізнес, і як спосіб усунення конкурентів. Зазвичай, санкційні рішення супроводжуються кримінальними провадженнями, арештами активів, переданням майна в управління АРМА або фактичним блокуванням роботи підприємства.

Ще один великий ризик – податкові перевірки. Їхня кількість зростає, як і загальний рівень фіскального тиску. Це пов’язано з дефіцитом бюджету: держава шукає ресурси, і одним із таких ресурсів стає бізнес. У результаті зростає кількість планових перевірок, збільшується кількість податкових донарахувань, а підприємства дедалі частіше стикаються з податковими повідомленнями-рішеннями, податковою заставою та ризиком фактичного блокування активів.

Далі – кримінальне переслідування, обшуки, арешти майна. Попри всі декларації про «стоп маски-шоу», по суті мало що змінилося. До бізнесу приходять з обшуками, вилучають майно, документи, кошти, накладають арешти, а потім підприємство фактично опиняється паралізованим. Печатки й документи вилучені, фінансова та операційна діяльність заблокована – і бізнес змушений не працювати, а відновлювати те, що в нього забрали.

Окремо я б виділив ризик передачі активів в управління АРМА. Після обшуків і арештів нерідко відбувається саме це: власник формально ще існує, але фактично втрачає контроль над майном і не може ним користуватися.

Ще один великий блок – недобросовісність контрагентів. Через війну частина бізнесів втратила активи, зруйновані склади, виробництва, майно. Але, крім цього, залишається класична українська проблема: відсутність гарантії, що контрагент виконає зобов’язання належним чином. Бізнес не має впевненості, що не доведеться йти в суд лише для того, щоб домогтися виконання базового договору.

Також дуже серйозний виклик – валютні обмеження. Вони ускладнюють зовнішньоекономічну діяльність, роблять міжнародні платежі дорожчими і складнішими, створюють втрати на курсовій різниці. Для компаній, які працюють із зовнішніми ринками, це теж окремий фактор ризику.

І, нарешті, я б звернув увагу на нестабільність судової практики. Бізнес живе не лише в умовах прямого тиску, а й у ситуації, коли не завжди може прогнозувати, як саме суди застосують закон. Коли правові доктрини починають переважати над прямими нормами закону, у бізнесу зникає відчуття правової визначеності. А без неї неможливо будувати довгострокові рішення.

Окремо додам ще один ризик – рішення колегії Міністерства юстиції у сфері державної реєстрації. Сьогодні навіть неучасники корпоративного конфлікту можуть ініціювати перегляд реєстраційних дій, і бізнес у певний момент може виявити, що корпоративна структура або управління вже змінені, а він змушений постфактум намагатися це оскаржити.

Наскільки сьогодні «білий» бізнес є реальним інструментом захисту?

– На практиці в бізнесу зараз два базові сценарії. Перший – як зберегти бізнес із мінімальними втратами й дочекатися завершення воєнного стану. Другий – як вивести бізнес або активи з країни. І для мене, як для громадянина України, саме другий сценарій є найгіршим.

Йдеться не лише про великий капітал. Так думає і середній бізнес, і виробничі компанії, і багато менших підприємств. Тому питання не в тому, наскільки «білий бізнес» дає правовий захист. Питання в іншому: чи зацікавлений сьогодні «білий бізнес» працювати в Україні за поточних умов. Моя відповідь – радше ні.

За наявності всіх тих ризиків, про які ми говорили, у бізнесу немає впевненості в завтрашньому дні. Немає впевненості, що завтра не буде ракети, не прийдуть правоохоронці, не почнеться перевірка, не буде блокування чи арешту активів. У такій ситуації навіть уже існуючий бізнес думає не про розвиток, а про збереження.

Тому «білий бізнес» сьогодні сам по собі не є гарантією безпеки. Так, працювати прозоро потрібно. Але це не означає, що до тебе не буде претензій. Податкова може донараховувати зобов’язання просто тому, що існує фіскальний план. Кримінальні провадження можуть бути інструментом тиску. Санкції – інструментом усунення конкурентів. І бізнес це бачить.

У результаті компанії не думають про створення нових робочих місць, інвестиції чи масштабування. Вони або консервують активи, або шукають способи їх убезпечити, або готують вихід.

Які юридичні інструменти захисту активів реально працюють під час війни?

– Якщо говорити відверто, універсального механізму, який би дозволив бізнесу повністю убезпечити себе, сьогодні немає.

Те, що раніше вважалося класикою захисту активів, – складні корпоративні структури, ланцюги материнських компаній, іноземні юрисдикції, – вже не дає тієї ефективності, яку давало раніше. Судова практика навчилася «піднімати корпоративну вуаль», і в багатьох випадках це вже не є бар’єром.

Попри це, я все одно вважаю, що прозорому бізнесу варто вибудовувати корпоративну структуру через юрисдикції, з якими Україна має договори про захист інвестицій – наприклад, Нідерланди чи Велику Британію. Це не гарантує абсолютного захисту, але дає додаткові інструменти, якщо держава втручається в майнові права або фактично реквізує активи.

Що точно має бути в бізнесу вже зараз – це сильний юридичний захист усередині компанії. Якщо немає in-house юриста, має бути зовнішній адвокат, який знає бізнес і здатен оперативно включитися. Причому бажано, щоб це був не один адвокат, а принаймні два, щоб завжди був резервний варіант на випадок обшуку, перевірки чи інших невідкладних дій.

Другий обов’язковий елемент – ідеальний стан документації. Договори, бухгалтерія, первинні документи, внутрішні політики мають бути оформлені бездоганно. Інакше компанія сама створює для себе додаткові ризики.

Третє – внутрішній комплаєнс. Бізнес повинен перевіряти контрагентів, дивитися на податковий борг, наявність судових спорів, виконавчих проваджень, репутаційні ризики. Якщо цього не робити, компанія може опинитися в ланцюгу з ризиковим контрагентом і фактично сама потрапити під підозру.

Четверте – план Б на випадок кризи. Бізнес має заздалегідь моделювати сценарії: що робити, якщо прийшли з обшуком; що робити, якщо арештовані активи; що робити, якщо зупинена діяльність; що робити, якщо підприємство потрапило в поле зору податкових або правоохоронних органів.

П’яте – диверсифікація активів і корпоративної структури. Не обов’язково концентрувати все майно й управління в одній точці. Нерухомість, операційна діяльність, ключові активи можуть бути структуровані так, щоб мінімізувати ризик одночасного блокування всього бізнесу.

Тобто бізнес не може почуватися захищеним?

– На жаль, ні. Якщо компанія потрапляє в поле зору як об’єкт інтересу, повної безпеки немає.

Наприклад, ніхто не може гарантувати, що до вас не прийдуть із обшуком. Формально закон чітко визначає підстави для невідкладного обшуку, але на практиці ми бачимо інше. І навіть якщо такий обшук викликає питання з точки зору закону, бізнес уже стикається з його наслідками: вилученням майна, тиском, блокуванням роботи.

Тому найреалістичніша порада – не шукати ілюзію абсолютного захисту, а заздалегідь вибудовувати систему реагування.

Так, потрібно вести бізнес чесно й прозоро. Так, потрібно мати адвокатів, аудиторів, бухгалтерів. Так, потрібно знати свої права під час перевірок, обшуків, запитів контролюючих органів. Наприклад, якщо податкова не дотрималась процедури, бізнес має право не допускати її до перевірки. Якщо є тиск або вимагання, потрібно звертатися до правоохоронців, навіть якщо ефективність таких звернень часто викликає сумніви.

Хоча деякі інструменти інколи працюють. Наприклад, ініціативи на кшталт «СтопТиск» при Офісі Генпрокурора давали реальний результат щодо закриття безпідставних кримінальних проваджень. Це не панацея, але це приклад того, що реагувати все одно потрібно. Той, хто стукає, має шанс, що йому відчинять. Той, хто мовчить, просто обговорює проблему на кухні - погоджується на правила, які йому навʼязують

Які сигнали й регуляторні зміни бізнесу потрібно відстежувати вже зараз, щоб мінімізувати ризики?

– Перше – це плани перевірок. Вони публікуються, і бізнес може заздалегідь бачити, чи включене підприємство до плану. Позапланову перевірку передбачити складніше, але планову – цілком реально.

Друге – це моніторинг судового реєстру. Не всі ризики там видно, але тимчасові доступи, окремі ухвали, пов’язані провадження можуть дати бізнесу сигнал, що навколо нього формується певний інтерес.

Третє – увага до запитів про надання документів та інформації. Якщо компанія отримує ухвалу про тимчасовий доступ або офіційний запит, це не можна ігнорувати. Такий документ може бути передвісником подальших процесуальних дій, зокрема обшуку.

Четверте – контроль за персоналом і захист внутрішньої інформації. Через кадровий дефіцит ключових людей можуть переманювати конкуренти, а разом із ними може витікати чутлива інформація. Тому система захисту бізнесової та економічної інформації сьогодні критично важлива.

П’яте – податкове планування. Я не говорю про ухилення від сплати податків, але грамотне структурування бізнесу, правильне документування операцій, розуміння податкових ризиків — це вже не опція, а необхідність.

Шосте – постійний комплаєнс-контроль контрагентів. Чи є в компанії податковий борг, чи є судові спори, виконавчі провадження, чи не перебуває вона у статусі ризикової — усе це потрібно перевіряти до початку співпраці, а не після того, як виникли проблеми.

У підсумку головна порада така: бізнес має перейти від реактивної моделі до превентивної. Не чекати, поки проблема станеться, а будувати систему захисту заздалегідь.

Тоді яким є ваш головний висновок для бізнесу на цей рік?

– На жаль, сьогодні не існує чарівної поради, яка б вивела бізнес із зони ризику. У зоні ризику перебувають усі: білий, сірий і навіть той бізнес, який намагається бути максимально обережним.

Тому головне завдання бізнесу зараз – не заспокоювати себе ілюзіями, а будувати систему виживання і захисту. Ця система складається з кількох речей: юридичний супровід, сильний комплаєнс, порядок у документах, перевірка контрагентів, захист інформації, продумана корпоративна структура, податкове планування і готовність діяти швидко в кризовій ситуації.

Український бізнес сьогодні живе не в умовах правової визначеності, а в умовах постійної турбулентності. І той, хто хоче зберегти себе, повинен мислити на крок уперед.