Чому віртуальні активи та цифровий контент стали об'єктами цивільного права

На початку серпня Верховна рада ухвалила в цілому два законопроєкти - № 6447 і № 6576. Згідно з цими документами, тепер віртуальні активи і цифровий контент належать до об'єктів цивільного права. Таким чином, на віртуальні активи і цифровий контент поширюються норми регулювання Цивільного кодексу України. Давайте розберемо, що саме зміниться в законодавчому полі. 

Йдемо в напрямку гармонізації із законодавством ЄС

Законодавець розширив перелік об’єктів цивільного права, запровадивши поняття "цифрової речі" та регулювання цивільно-правових відносини між виконавцем та споживачем з приводу надання на підставі договору цифрового контенту та (або) цифрової послуги, а також законодавчого встановлення дієвого правового інструментарію захисту прав споживачів, яким надається цифровий контент та (або) цифрова послуга

В цілому, вказані зміни  мають на меті запровадити гармонізацію з Євродирективою № 2019/770 "Про договори постачання цифрового контенту та цифрових послуг" і покликані встановити  спеціальні «правила гри» в доповнення до існуючого закону України «Про захист прав споживачів».

Так, цифрова річ - це благо, що створюється та існує виключно у цифровому середовищі та має майнову цінність. А під "цифровим контентом" розуміються дані, які створюються і надаються в цифровій формі. До цифрового контенту належать, зокрема, комп’ютерні програми, застосунки, відеофайли, аудіофайли, музичні файли, цифрові ігри та електронні книги.

Для чого це потрібно?

Відповідно до положень статті 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права", авторське право і право власності на матеріальний, електронний (цифровий) об’єкт, в якому втілено  зафіксовано) твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального, електронного (цифрового) об’єкта, в якому втілено (зафіксовано) твір, не означає передання (відчуження) майнових прав на твір і навпаки. До прикладу, коли споживач придбає копію електронної книги, він не укладає жодного договору з володільцем прав на твір, який втілено  у складі цієї книги.  Споживач не стає ліцензіатом прав на твір, але набуває прав на електронну книгу як цифровий контент. 

Чинний закон України "Про захист прав споживачів"  (навіть зі змінами) регулював суспільні відносини з приводу обігу вказаних об’єктів не в повній мірі.

Захист прав споживачів 2.0.

Закон висуває об’єктивні та суб’єктивні критерії відповідності до цифрового контенту, а також вимогу про надання виконавцем гарантій споживачу, що наданий ним цифровий контент не порушує права третіх осіб, у тому числі прав інтелектуальної власності.

До прикладу, цифровий контент має:

  • супроводжуватися достатнім описом про його кількість, якість, функціональність, інтероперабельність, сумісність тощо; 
  • бути придатним для використання у визначених споживачем цілях, погоджених сторонами на момент укладення договору; 
  • надаватися разом з усіма додатками, приналежностями, застосунками та інструкціями, включаючи рекомендації щодо інсталяції, згідно з умовами договору;  
  • надаватися у найновішій існуючій версії з подальшим оновленням, якщо інше не передбачено умовами договору; 

Також до цифрового контенту мають надаватись оновлення протягом встановленого строку тощо.

У разі нездійснення споживачем інсталяції наданих виконавцем оновлень протягом розумного строку виконавець не буде нести відповідальності за недоліки цифрового контенту, які виникли в результаті відсутності відповідного оновлення програмного забезпечення.

Встановлюється право споживача відмовитися від договору достроково, а також  на пропорційне зменшення ціни договору у випадках ненадання невідповідності наданих цифрового контенту, а також цивільно-правова відповідальність за порушення прав споживачів.

Таким чином, Закон України "Про цифровий контент та цифрові послуги" можна назвати законом про захист прав споживачів 2.0.