Энергетика 16 сентября, 16:09

Сплата втрат та дорога газифікація: на чому облгази найбільше "нагрівають" українців

Наприклад, численні втрати в газових мережах блакитного палива при його транспортуванні оплачує побутовий споживач

Фото: Depositphotos Фото: Depositphotos
Фото: Depositphotos

В Україні склалася парадоксальна ситуація, коли численні втрати в газових мережах блакитного палива при його транспортуванні оплачує побутовий споживач. При цьому облгази як оператори газорозподільчих мереж (ГРМ) безконтрольно роздувають цей показник в собівартості розподілу газу замість того, щоб інвестувати кошти в модернізацію застарілих і зношених газових комунікацій. Проте це далеко не єдина опція, завдяки якій газовий монополіст наживається на споживачах.

Незабаром починається новий опалювальний сезон, при цьому цілком ймовірне зростання цін на ЖК-послуги на тлі карколомного подорожчання газу на європейських хабах. Водночас багато хто пам’ятає, як на початку цього року НКРЕКП за "рознарядкою" уряду адміністративно обмежила максимальний тариф на транспортування блакитного палива для облгазів як операторів ГРМ — до 1,79 грн за кубометр без ПДВ на місяць, або 2,15 грн з ПДВ.

Та чи можна було тоді обійтися без відверто антиринкової практики в контексті здешевлення тарифу, яка так чи інакше призводить до вкрай негативних наслідків у ЖК-сфері? Чи існують насправді можливості для зниження ціни на цю послугу без адміністративного втручання? З іншого боку, чому облгази на практиці безконтрольно закладають фактично невмотивовані витрати до тарифу на транспортування газу для побутових споживачів?

Все це стає зрозумілим, якщо більш ретельно придивитися до "нюансів" формування ціни на розподіл блакитного палива на основі складових собівартості. При цьому один із показників, а саме виробничо-технічні витрати, або втрати газу в мережах, виглядає більш ніж сумнівно і викликає чи не найбільше запитань.

До речі, слід зазначити, що переважна більшість облгазів працюють під брендом "Регіональної газової компанії" Дмитра Фірташа, яка контролює 70-80% обсягів українського газового ринку. Саме ця структура обслуговує (а насправді експлуатує) на орендній основі більшість розподільчих мереж, левова частка яких належить державі. При цьому де-факто газовий монополіст геть не зацікавлений в модернізації вкрай застарілих і зношених комунікацій, а отже в здешевленні послуги, адже величезні втрати газу в мережах так чи інакше "щедро" оплачує споживач.

"Космічні" ВТВ і мізерні інвестиції

НКРЕКП включає до тарифу на транспортування блакитного палива вартість обслуговування газової мережі, на основі якої разом із заявленою річною потужністю для кожного споживача формується ціна на послугу із розподілу газу. Йдеться про такі складові: матеріальні витрати, ВТВ газу (виробничо-технологічні витрати), витрати на оплату праці, податки, амортизація (інвестиції), прибуток тощо.

Співвідношення цих складових чітко простежується на діаграмі, що розмістила на своєму сайті в березні 2018 року компанія "Хмельницькгаз". Найбільша частка за цією схемою — аж 43,8% — це покриття "Хмельницькгазом" виробничо-технологічних витрат та втрат блакитного палива. При цьому навряд чи незрозуміло, чому облгазом не виокремлюється частка втрат газу в мережах, — ймовірно, ця цифра аж надто вразила б споживачів, котрі, по суті, платять за безгосподарність газового обласного монополіста. Отже, витрати ВТВ, згідно з діаграмою, перевищують навіть частку статті "Оплата праці і нарахування на зарплати", яка займає 38,31%. Водночас витрати на інвестиції просто-таки "безпрецедентні" — 8,63%. І, нарешті, ще дві статті — "Матеріали та послуги" (8,24%) і "Прибуток, податок на прибуток" — всього 0,99%.

Прикметно, що за три роки співвідношення витрат в ціні на розподіл газу у "Хмельницькгазі" дещо змінилося в "кращий", але несуттєвий бік — це можна простежити в структурі тарифу на 2021 рік. Знову-таки, одну з найбільших часток займають ВТВ — аж 339,4 млн грн. Оператор планує "витратити" й "втратити" 55,8 млн кубометрів газу, а на власне споживання — 700 тисяч кубометрів. Тобто, кожен витрачений на ВТВ кубометр газу коштує 6 гривень — і ці втрати "вмонтовуються" в тариф на розподіл газу, який оплачує споживач. Інші складові ціни: матеріали — 28,7 млн грн; оплата праці — 413,7 млн грн, інші витрати (частина податків, плата за експлуатацію газорозподільчої системи та інше) — 199,5 млн грн, прибуток — 511,2 млн грн (частина компенсації з недоотриманої тарифної виручки, компенсація витрат та збитків за минулий рік, податки) і, нарешті, чистий прибуток, який складає лише 50,5 млн грн, або 5% від загальної суми виробничих витрат.

Водночас — увага! — компанією заплановано в поточному році всього-на-всього 29 млн грн інвестицій. Назагал, планована тарифна виручка "Хмельницькгазу" з надання послуги із розподілу блакитного палива в 2021 році — 1,2 млрд грн. Відповідно частка виробничо-технічних витрат в структурі тарифу на розподіл газу становитиме близько 28,7%, тобто майже третину. При цьому інвестиції компанії в модернізацію газових мереж складають "аж" 2,45% від загального тарифу.

Наведу ще пару прикладів, які унаочнюють "космічну" частку виробничо-технічних витрат в тарифі інших облгазів. Так, планова річна тарифна виручка в 2021 році компанії "Львівгаз" планується на рівні 1,8 млрд грн. На ВТВ закладається 704 млн грн (або 39,51%), а на інвестиції — всього лише 62,4 млн грн (або 3,5%).

Дещо менша частка (попри це, все одно висока) виробничо-технічних витрат в тарифі на розподіл компанії "Тернопільгаз": з 1,9 млрд грн тарифної виручки, 261,6 млн грн, або 22%, витрачається на ВТВ. Водночас заплановано достоту мізерну суму на амортизаційні відрахування, або інвестиції в модернізацію мереж, — 14,9 млн грн, або 1,25%. У цілому ж, якщо взяти регіональні облгази, то частка ВТВ коливається від 18 до 30%, а інвестицій — від 1 до 4%.

Висновок напрошується сам собою: газові мережі оператори ГРМ практично не модернізують. Зате облгази з готовністю закладають сотні мільйонів гривень на власні витрати газу під час "експлуатації" й технічно-регламентних робіт, а надто — на витікання блакитного палива з дірявих труб в атмосферу.

Чому так відбувається? Чи не тому, що в облгазів в частині ВТВ неоране поле для маніпуляцій та маневрів? Розглянемо цей аспект більш детально. Назагал, виробничо-технічні втрати газу відбуваються: а) при роботах для забезпечення роботи газорозподільчих мереж; б) під час ремонтів і усунення аварій; б) при метрологічних втратах на приладах обліку.

Наприклад, певна кількість газу об’єктивно втрачається внаслідок перепадів тиску в умовно герметичних трубах. Чим вище тиск в газопроводі, тим більше питомі втрати газу на кілометр мережі. За даними порталу "104", при "нормальному" функціонуванні ГРМ, згідно з чинними нормативами, в середньому втрачається 1,76 кубометра на 1 км на добу. Зважаючи на протяжність розподільчих газопроводів у 409 тисяч км в Україні, щороку "випаровується" 263 млн кубометрів газу на рік. Проте, існують величезні сумніви у тому, що НКРЕКП як регулятор ретельно контролює реальні і заявлені облгазами експлуатаційні витрати. Тут, ймовірно, існує значний "люфт" для включення додаткових, проте фіктивних втрат у звітності.

Адже фактично облгазам дуже зручно все списувати на те, що з 63 тисяч вітчизняних газорегуляторних пунктів понад третина — це обладнання, що експлуатується більше 25 років! Тож втрати на цьому "відтинку", як правило, значно перевищують нормативні (15,4 кубометра газу на добу, 354 млн кубометрів на рік). Водночас чинні державні нормативи передбачають втрати на кожному з 1,34 млн комбінованих домових регуляторів 0,5 кубометра на добу, або 245 млн кубометрів на рік. Це обладнання так само зношене, тож реальні втрати так само можуть бути значно вищими, аніж заявлені операторами ГРМ. До речі, жоден облгаз розмір понаднормових втрат в своїй статистиці не оприлюднює.

Це стосується ще одного наріжного чинника ВТВ — так званих метрологічних втрат на приладах обліку. В Україні більше 10 млн домогосподарств обладнані лічильниками газу, в середньому вони споживають близько 11 млрд кубометрів газу на рік. Згідно з чинним в Україні стандартом, на побутових лічильниках може втрачатися від 1,5 до 6% газу. Навіть якщо взяти мінімальний нормативний обсяг газу, що розчинився в повітрі, в 1,5%, то здебільшого через застарілі або несправні лічильники втрачається в грошовому еквіваленті близько 165 млн грн на рік. Цілком ймовірно, що реальні втрати можуть бути мінімальними, а у звітності відображатиметься гранична нормативна цифра — 6%. Ця "мертва" різниця так само закладається в "роздутий" тариф — звісно, її також оплачує вітчизняний споживач.

Назагал, за даними порталу "104", загальний розмір виробничо-технічних витрат всіх облгазів становить близько 1,1 млрд кубометрів на рік. Це приблизно 6-8 млрд грн річних, що облгази "витрачають" на ВТВ. Проте, в цій статистиці не фіксуються аварійні втрати і "випаровування" газу через зношеність газових комунікацій. Облгази цю "складову" тарифу позначають евфемізмом "втрати", які насправді є загадковим числом для всіх.

На жаль, ні НКРЕКП, ні інші профільні держоргани не оприлюднюють інформацію про реальні відсотки і розміри цих втрат, які закладаються облгазами у собівартість розподілу газу і які лягають на плечі споживачів. Водночас, отримавши ці дані (а вони в різних облгазів різні), ми зможемо реально довідатися про масштаби безгосподарності операторів ГРМ, яким вигідно "консервувати" занедбаний стан газової інфраструктури, не інвестувати в їх модернізацію, а банально закладати всі ці космічні втрати газу в мережах у комунальний тариф і знімати дармові вершки з мільйонів власних клієнтів.

Іще трохи інформації для роздумів: в Україні з 409 тисяч км розподільних газових мереж, термін експлуатації 18,5 тисячі км вже давно сплив. До того ж, щонайменше 15 тисяч км, за експертними оцінками, перебувають в аварійному стані. Отже, в цілому, 33,5 тисячі ГРМ (або більше 8%) потребують модернізації чи повної заміни. Чекають на заміну чи капітальний ремонт також від 4 до 5,5 тисячі газорозподільчих і газорегуляторних пунктів (це приблизно 6-8% від їх загальної кількості). Звідси і головний висновок щодо причин газових аварій.

Водночас, за різними даними, з 18 млрд кубометрів, що використовується населенням в комунальному секторі, в цій зношеній інфраструктурі щороку втрачається в мережах 4,5-6% газу (тоді як в Європейському Союзі середній показник 2%, а Великобританії — менше 1%). Тобто прямі втрати газу, що називається "в повітря", становлять більше 1 млрд кубометрів. Якщо помножити цю цифру на річний тариф "Нафтогазу" для комунального сектору в 7,96 грн за кубометр з ПДВ), то отримаємо гігантську додаткову суму, що її сумарно оплачують українські споживачі лише за втрати газу (які входять до ВТВ облгазів, але не афішуються) — 7,96 млрд грн.

До речі, навряд чи НКРЕКП зможе проконтролювати реальні втрати, а не ймовірно фіктивні, "намальовані" операторами у звітності. А отже, існує значна вірогідність того, що якась частина "приписаного" на втрати газу продається в промисловий сектор за набагато вищими (нині в середньому вдвічі) цінами. А такі кейси в Україні час від часу виникають.

При цьому обсяги інвестицій облгазів в модернізацію інфраструктури просто-таки на сміховинному рівні: в собівартості тарифу на розподіл газу інвестиційна складова не перевищує 5%. В 2017 році обсяг інвестицій облгазів, затверджений НКРЕКП, становив всього 429 млн грн. А в 2020-му цей показник лише трохи збільшився — до 514 млн грн. Назагал же, при тому, що щорічний затребуваний обсяг інвестицій в модернізацію ГРМ, за експертними оцінками, становить 8 млрд грн, в 2021 році заплановано на цю статтю тільки 693 млн грн. Це лише 9,9% від річної вартості втраченого в дірявих мережах газу і 8,7% від необхідного обсягу інвестицій. До речі, якби не було "космічних" втрат газу, то цих розтриньканих у порожнечу коштів якраз би і вистачило на реальну, а не фіктивну модернізацію інфраструктури.

Суперкоштовна газифікація будинків

Ще одна опція здирництва облгазів — це просто-таки карколомні розцінки на підключення домогосподарств до мереж газопостачання. Вартість проєкту ТУ і робіт по стандартному підключенню, наприклад, у Київській області в середньому коштує 70-80 тисяч гривень. До цієї ціни входить вартість найпримітивнішого, шаблонного проєкту (приблизно 30 тисяч грн), а також ціна робіт і матеріалів (якихось 15 метрів труби, лічильник і пару вентилів). Просто цікаво: що там такого затратного? Чи проєктанти в Україні отримують зарплату в 100 тисяч гривень? І яка така надскладна робота облгазів при підключенні може коштувати аж кілька тисяч доларів?

Наразі годі знайти жодних розумних пояснень, чому оператор ГРМ виставляють карколомний чек споживачу за елементарну роботу, яка (разом із проєктом ТУ) повинна сумарно коштувати по-хорошому 20-30 тисяч грн. При цьому газопроводи, прокладені за гроші споживачів, безкоштовно переходять на баланс облгазів, які потім заробляють на послугах з транспортування блакитного палива, ще й закладаючи до тарифу космічні виробничо-технологічні витрати! Даруйте, адже це все одно, що споживач мав би профінансувати будівництво, скажімо, супермаркету "Фора", аби мати змогу купувати там товари.

Вочевидь, ця проблема у сфері компетенції Антимонопольного комітету, котрий мав би розібратися з цінами на підключення приватних будинків до газових мереж, адже існують всі ознаки монопольної змови на цьому ринку.

Що потрібно, аби виправити ситуацію?

Аби українці не оплачували величезні і, по суті, неконтрольовані виробничо-технічні "втрати" облгазів, а також не платили скажені гроші за газифікацію будинків, насамперед, необхідно:

• Уряд і НКРЕКП повинні ініціювати комплексний аудит облгазів, складової ВТВ у тарифах. На основі цього необхідно скоригувати в бік суттєвого зменшення нормативи з виробничо-технічних витрат, наприклад, встановивши обмеження на рівні 10% ВТВ у собівартості послуги, закріпивши ці зміни в "Методиці визначення розмірів нормативних та виробничо-технологічних втрат/витрат природного газу при здійсненні розподілу природного газу".

З іншого боку, необхідно зобов’язати облгази періодично оприлюднювати обсяги втрат у мережах, а головне — вивести їх за межі тарифу на транспортування блакитного палива, поклавши обов’язок покривати ці кошти на операторів ГРМ, оскільки відповідальність за занедбані мережі лежить саме на них, а не на споживачах! Регулятор повинен переглянути інвестиційні плани облгазів, поступово підвищуючи "амортизаційну" складову тарифу до 20-30%.

• В найближчій перспективі — уряд і НКРЕКП мають дати старт впровадженню ринкових відносин в сегменті транспортування газу, розробивши програму заходів із демонополізації ринку розподілу блакитного палива. Головним етапом в цьому контексті повинен стати прозорий конкурс на право експлуатації газорозподільчих мереж з якнайширшим доступом всіх профільних компаній. Назагал, потрібно зламати ущербний для мільйонів українців статус-кво, за якого 80% цього ринку сконцентровано в руках одного олігархічного монополіста, скоріше за все, це вже компетенція не лише Антимонопольного комітету України, а й РНБО.

• На першому етапі уряд і НКРЕКП повинні змінити внутрішньогалузеві норми в частині оплати за підключення будинків до газових мереж — половину витрат необхідно покласти на облгази, оскільки нові газопроводи переходять на їхній баланс. В ідеалі, слід впровадити модель, за якою підключення до всіх інженерних мереж стане для домогосподарств і бізнесу безкоштовним.

За цим алгоритмом облгаз або надає споживачеві готову "точку приєднання" безоплатно, або гарантовано компенсує йому витрати на будівництво інфраструктури за наданими йому технічними умовами. Регуляторові потрібно також спонукати газового монополіста викласти у відкритий доступ документацію щодо стану мереж, вільних потужностей, створити конкурентне середовище на ринку підготовки технічних умов, а також встановити чіткі покрокові процедури взаємодії облгазів зі споживачами та жорсткі санкції за їх порушення.

Джерело фото: Depositphotos

Загрузка...
Новое видео
Андрей Ставницер о бизнесе, партнерстве, образовании и синергии
Загрузка...