Як починалося Delo.ua та звідки взявся інвестор

Нам хотілося більшого: перейти до висвітлення загальноекономічних, ділових, політичних та соціальних тем. Тим більше, що в ті роки економіка розвивалася досить бурхливо, і ми хотіли, що зветься, бути в тренді.

Ми думали про партнерів і інвесторів. І вони на ринку були. Ми навіть входили у стадію переговорів, визначали грошові параметри. Медійний бізнес цікавив як фінансових, так і фахових інвесторів.

В один з днів весни 2003 року мені зателефонував Юрій Яковенко, авторитетний та успішний інвестбанкір. Він хотів зустрітися. Звичайно, домовилися про зустріч. Юрий приїхав на зустріч не сам. З ним було двоє чоловіків.

Вони відрекомендувалися як видавці та журналісти з Чехії. Рекомендації Юрія Яковенка важили чимало, тож ми одразу почали розмову в довірливій атмосфері. Чеські гості були фаховими медійниками. Один з них, Мирослав Павел, був керівником та акціонером видавництва Economia — найбільшого в діловому сегменті чеської преси. Другий,  Мілан Сиручек, відомий журналіст та письменник, а також консультант з ведення бізнесу в Україні, оскільки мав релевантний та різнобічний досвід.

Обидва колеги говорили російською, а пан Мілан ще й українською мовами. Ну і я завдяки кільком рокам життя в Чехії, дещо розумів чеську.

Ще важливо, що гості представляли інтереси німецької видавничої групи Handelsblatt, провідної німецької ділової газети та низки медійних проєктів.

Отже, наша зустріч тривала, пан Мірослав Павел розповідав про видавництво, яким він керує. У складі видавництва була щоденна газета Hospodářské noviny, щотижневий журнал Ekonom, спеціальний додаток для публікації офіційної інформації державних органів та біржової інформації. Також було видання про маркетинговий бізнес та ціла низка фахових щомісячних журналів.

Я слухав пана Павела, і не вірив своїм вухам. Мирослав розповідав про моє видавництво: про чинні сегменти та про ті, які були поки що лише в проєкті. У нас був щотижневий журнал, у нас був додаток для офіційної інформації, у нас була солідна індустрія ділових івентів (у чехів та німців вони теж були). Нам не вистачало щоденної ділової газети, але ми були готові її запустити. Фактично ми мали те, чого потребував інвестор, а нам був потрібен їхній досвід у певних аспектах та гроші. Ми подивися на структуру персоналу — майже так, як у чехів та німців. Дуже важливим було знайомство з керівниками підрозділів. Зокрема такими керівниками були комерційний директор Ігор Чубак та Галина Панченко, майбутня головна редакторка “Дела”. 

Отже, ми та чеські колеги думали в однаковому напрямку. Вони знайшли те, що було схоже на бізнес, який вони вели в Німеччині та Чехії. Вони знали, як вкладати гроші в такий бізнес. Ми знайшли фахового інвестора

Почалися взаємні візити: Київ-Прага-Братислава-Дюссельдорф (де розташовувався Handelsblatt). Ми потоваришували. До переговорів приєдналися німецькі фахівці. Приєднатися фінансисти. Все це було довго і ретельно. Як на мій погляд, ми в якомусь моменті втратили темп. Адже організаційно та структурно ми були готові робити щоденну газету ще навесні 2004 року, проте процес узгоджень тривав до весни 2005 року. Ринкова кон’юнктура дещо змінилася — з’явилися щоденні ділові газети “Экономические известия” та “Комерсант”. Але рішення було прийняте, і влітку 2005 робота закипіла.

До речі, “Інвестгазета” не миттєво стала єдиним бажаним партнером потужних європейських видавців. Тривала конкуренція. Чеські фахівці відвідували колег з “Бізнесу” - ринкового лідера бізнеспреси на той момент. Фінансові апетити власників “Бізнесу” здалися чехам зависокими. До того ж офіцерське минуле керівників “Бізнесу” не додало чехам довіри. Ще одним претендентом на партнерство розглядався впливовий діловий тижневик “Контракти”. Здається, колеги з “Контрактів” у той час вели перемовини з потенційними потужними українськими інвесторами. І там був запропонований більший обсяг премій та інвестицій.

Тут треба сказати, що участь іноземних інвесторів передбачала передачу їм контрольної частки в статутному капіталі. Не всі потенційні інвестори на це погоджувалися. Адже, ще раз згадаю, у ті роки, 2003-2005, справи в медіабізнесі йшли добре, медіакомпанії мали непогану капіталізацію.

У нашому випадку була створена нова компанія “Видавництво Економіка”. З трьох українських засновників один продав свою частку і вийшов з бізнесу, а двоє: Ігор Ляшенко і Станіслав Шум — залишилися міноритарними учасниками та продовжили роботу у новій компанії над медійними проєктами.