З вірою в людей та Україну: як грантовий проєкт “Курс на Незалежність” підтримує українських підприємців

Про проєкт: як великий бізнес підтримує малий

Восени минулого року партнери – Благодійний фонд "Повір у себе", агрохолдинг "Астарта-Київ" та німецький банк розвитку DEG оголосили початок унікальної грантової програми "Курс на Незалежність". Шукаючи варіанти підтримки малих підприємців та окремих громад під час війни, хотіли спільно організувати проєкт-допомогу для українців, які мають власну справу та потребують кошти на обладнання для її розвитку. Співорганізаторами також стали громадська організація "Світло надії" і агенція місцевого економічного розвитку "AMEP".

Окрім допомоги малому та середньому бізнесу метою ініціативи стало також створення нових робочих місць та забезпечення продуктами вразливих категорій населення - за умовами проєкту переможці повинні створювати робочі місця, а також передавати громаді щомісяця 10% від вартості отриманого обладнання у еквіваленті власної виготовленої продукції.

Перша хвиля стартувала у листопаді 2022 року. Умови прості: учасники мали бути зареєстрованими підприємцями, здійснювати свою діяльність не менше трьох місяців до оголошення конкурсу та вести бізнес на територіях громад Полтавської, Хмельницької, Тернопільської, Житомирської, Вінницької та Харківської областей. Крім того, справа учасників повинна була стосуватись агросфери: наприклад, виробництва харчових продуктів чи переробки сільськогосподарської продукції.

Як зізнаються організатори проєкту, вони не очікували, що отримають стільки заявок - більше 240. Протягом місяця претенденти проходили спеціальні тренінги, де їх навчали складати бізнес-плани. А у грудні обрали 60 переможців з найкращими бізнес-ідеями. Для них був сформований грантовий фонд у 720 тисяч євро - відтак кожному переможцю придбали необхідне обладнання та матеріали на суму у 12 тисяч євро.

Впровадження проєкту наочно демонструє, як соціально відповідальний великий бізнес підтримує громади та допомагає українським підприємцям боротись за розвиток своєї справи. Втім, на цьому допомога агрохолдингу та партнерів не завершена: друга хвиля проєкту запланована на вересень 2023 року. Поки ж розповідаємо історії переможців першої хвилі.

Антоніна та Олександр Компанієць - екоферма Green Up

Антоніна Компанієць та її чоловік Олександр вже п'ять років займаються екологічним вирощуванням овочів на Полтавщині. Спочатку це було хобі Олександра, але з часом справою захопилась і Антоніна.

"Первинно овочами займався мій чоловік. Тоді ми жили в квартирі у центрі Кременчука, Олександр зробив на кухні спеціальну установку з каміння та почав розводити полуницю. Згодом почали займатися цим разом, вирішили переїхати до приватного будинку у село Піщане та вирощувати там овочі", - згадує підприємниця. Так з'явилася екоферма Green Up.

Спершу подружжя вирощувало зелень у відкритому ґрунті, поступово перейшли на овочі та організували невеликий тепличний комплекс. Почали садити молоду та пізню капусту, кукурудзу, помідори - червоні, жовті та черрі, огірки, редис, болгарський перець, баклажани. Під город підприємці мають приблизно 16 соток, а під теплиці - біля 300 квадратних метрів.

Фермери мали велику ідею: хотіли вирощувати овочі, які були б дійсно дуже смачними. Щоб овочі були якісними та свіжими, докладали максимум зусиль.

"Наприклад, ми вже третій рік вирощуємо кукурудзу - спеціальний французький сорт, на нього черга аж на наступний рік. Люди кажуть, що солодше не куштували. Відгуки щодо нашої продукції завжди позитивні. Нам дякують за смачні та корисні овочі і знову, і знову роблять замовлення. Це дуже мотивує", - розповідає Антоніна.

Фермери розвозили овочі у роздріб, приймаючи замовлення від клієнтів у Viber за принципом "із грядки до столу за дві години".

Коли почалася велика війна, Антоніна та Олександр спершу були у шоці та не знали, що робити. Але складні умови не зупинили їхню діяльність, а навпаки - активували її. "Ми почали ще більше опікуватися своєю справою та думати, як розвивати її", - говорить Антоніна.

Про проєкт "Курс на Незалежність" дізналися випадково у центрі зайнятості, де Антоніна зареєстрована як підприємець. Грант здався подружжю цікавим з кількох причин - це були додаткові можливості для розвитку справи, але крім того підприємцям сподобалась умова про надання 10% продукції на користь людей, що потребують допомоги.

"Як переможці, ми привозимо овочі у громаду - там нашу продукцію розподіляють військовим та будинку для людей похилого віку. Коли ми приїжджаємо, у пункті прийому кажуть, що бабусі передають нам привіт та "огірочки - супер". Це дуже круто, що проєкт має саме таку умову. Тобто, з одного боку - гарна можливість для підприємців, а з іншого - впровадження у бізнес соціальної складової", - пояснює Антоніна.

Подружжя дуже серйозно поставилося до написання бізнес-плану, відвідувало тренінги та запам'ятовувало нову інформацію - особливо корисною стала частина про фінансове планування.

"Звісно, ми хвилювалися. Коли надіслали перелік переможців, я спочатку подумала, що це поразка. Але ми перемогли, просто були не на початку списку, а під номером 34. Ми дуже зраділи", - згадує підприємниця.

У межах гранту фермерам надали тепличну конструкцію та компоненти для системи опалення - труби та котел, а також спеціальні лампи для освітлення рослин. У першій теплиці всі процеси вже автоматизовані, а у другій, грантовій, - на етапі встановлення. "Ця теплична конструкція складається з двох шарів плівки та вже частково автоматизована. Біля неї стоїть насос, який накачує туди повітря. Він вмикається та вимикається автоматично в залежності від зміни температури. Зараз ми доробляємо опалення, а згодом чоловік автоматизує також освітлення та полив, щоб ощадливо використовувати природні ресурси та наші кошти", - пояснює Антоніна.

Перша освіта Олександра - програмування, тож він пише програмний модуль, що дозволяє відстежувати потребу та автоматично вмикати освітлення, опалення, полив та додавання добрив. Наприклад, котел буде вмикатися лише за температури нижче +17, освітлення взимку - після 18:00. Спеціальні датчики будуть вимірювати рівень вологи у ґрунті та давати сигнал системі поливу.

Хоча автоматизація ще триває, у новій теплиці вже ростуть овочі, а грантова допомога дає відчутний результат.

"Ми отримали можливість розширити лінійку овочів, а відповідно - збільшити дохід. Якщо у першій теплиці ми вирощували лише помідори та огірки, у другій ми посадили інші овочі", - каже Антоніна.

Завдяки розширенню асортименту, до бази клієнтів екоферми додалися заклади харчування - кращі ресторани міста знайшли підприємців та запропонували співпрацю. Тепер фермери є ще й постачальниками сировини для HoReCa.

На цьому плани Антоніни та Олександра не завершуються: хочуть взяти участь у другій хвилі грантового проєкту. "Наразі маємо ситуацію, що нам не вистачає продукції. Нам надсилають так багато замовлень, а ми просто не можемо задовольнити весь попит. У інших є проблема, куди збувати, а у нас - що збувати. Ми не можемо обробити усі замовлення, оскільки маємо тільки певну кількість вирощених овочів. Тож наступного року ми плануємо встановити ще дві-три теплиці, щоб мати можливість задовольнити попит", - розповідає Антоніна.

Велика ціль підприємців на майбутнє - встановити великий тепличний комплекс на пʼяти гектарах землі з можливістю організації екскурсій фермою та з маленьким рестораном поруч, щоб люди могли скуштувати продукцію. Подружжя щиро бажає наочно продемонструвати, що вирощування овочів може бути привабливим та сучасним.

Ростислав Іващенко – смачний мед від "Пасіки бджіл"

Ростислав Іващенко з Градизьку на Полтавщині займається бджільництвом із 2019 року - саме тоді він придбав перших бджіл. Підприємець зізнається, що на той момент не мав жодного уявлення про цих комах - тільки те, що бджоли дають мед.

"Мені допоміг знайомий, що мав у цьому досвід. Поїхали з ним та купили три сімʼї - три ящики з рамками, де живуть бджоли та їхня матка, що відкладає личинки. Знайомий показав, які бджоли робочі, а які трутні. До певного моменту я навіть не знав, як виглядає матка", - згадує Ростислав.

Спочатку бджоли багато жалили чоловіка, було дуже неприємно. Потім Ростислав звик, згодом купив спеціальний костюм. Потроху розбирався, почав виводити незлобливі сімʼї, оскільки виявилося, що у бджіл є певний характер, який залежить від матки. Дізнався, що бджоли навіть вміють розрізняти обличчя тієї людини, що постійно їх доглядає. Наразі підприємець має вже більше ста сімей.

Основні роботи у бджоляра у теплі пори року - треба чистити вулики, оглядати гнізда та рамки, слідкувати за сотами, готувати та перевозити пасіку до медоносних рослин, відкачувати мед. Крім того, є роботи з виведення маток та формування продукції на продаж. Взимку за бджолами також треба дивитись, адже вони не сплять, лише переходять у стан спокою.

"Комахи збираються у великий шар, всередині якого зберігають температуру у +37, а на поверхні - приблизно +5. Таким чином бджоли зберігають матку. Тож взимку раз на один-два тижні я роблю огляд на наявність корму. Крім того, коли холодно, ми виготовляємо рамки та вулики", - пояснює Ростислав.

Про проєкт "Курс на Незалежність" підприємець дізнався в інтернеті - пост про грант опублікував селищний голова. Ростислав вирішив спробувати, бо потребував допомоги у своїй справі. Подав заявку та пройшов відбір. Коли отримав новину про перемогу у проєкті, спочатку не повірив. За збігом обставин у той день чоловік мав річницю весілля, тож подружжя ніби отримало подарунок до святкування.

У своєму бізнес-плані Ростислав детально описав, що потребує матеріали для виготовлення вуликів та причепи для перевезення пасіки. Коли виграв грант, їх для підприємця замовили та виготовили. Усього привезли три причепи - цього було достатньо, щоб перевозти всю пасіку.

"Це обладнання дуже полегшило справу, бо бджільництво - нелегка праця. Особливо це стосується відкачування меду та перевезення вуликів до місць медозбору. Треба розуміти, що вулики важкі: влітку вони важать 30-40 кг, а восени - 60-70. Надзвичайно складно переміщати таку вагу багато разів. Кожного разу їх потрібно завантажити, закріпити та розвантажити на місці. Це займає багато сил та часу", - розповідає Ростислав.

Із закупленими причепами це відбувається значно швидше та легше, оскільки після доправлення до полів вулики залишаються стояти на платформі - їх не треба кожного разу переміщати. Коли ж треба змінити локацію, всю платформу бджоляр просто чіпляє до авто та прямує, куди треба.

Для транспортування пасіки Ростислав має власний автомобіль, тож тепер з причепами є абсолютно автономним. "Коли бачу, що медозбір закінчився, переїжджаю на інше поле, ні від кого не залежу", - каже підприємець. Наприклад, у цьому році сезон розпочався з ріпаку: Ростислав вивозив своїх бджіл на ріпакові поле поблизу. Потім поїхав за сто кілометрів від свого селища на межу Кіровоградської та Дніпропетровської області для збору акацієвого меду. Далі було різнотравʼя, згодом – соняшник.

"Завдяки новому обладнанню у цьому році я обʼїздив більше локацій та значно збільшив видобуток меду. Сьогодні мед - це дохідна справа, але залежить від об’ємів виробництва: чим більше відкачування, тим вищий заробіток. Раніше за раз вивозив лише 20 сімей, зараз майже вдвічі більше - 39. Тепер найбільше часу я витрачаю не на перевезення, як раніше, а на кріплення вуликів до причепів, щоб вони не розвалювалися по дорозі", - каже Ростислав.

Підприємець розвиває свою справу і не збирається зупинятись. У планах - розширення пасіки до 300 сімей, а також придбання обладнання для відкачування меду. Із часом Ростислав мріє вийти на промислові масштаби.

Людмила Панфілова – сад із обліпихою, малиною та лікарськими рослинами

Людмила Панфілова з міста Волочиськ на Хмельниччині має незвичайний сад - обліпиховий. Посадити "золоту ягоду" було ідеєю чоловіка. Знайомий працював у обліпихових садах у Чехії, повернувся й посадив такий на Львівщині. Чоловік Людмили їздив до експериментальної ділянки, йому сподобалося. Він зацікавився рослиною, порахував та вирішив, що це перспективний бізнес, оскільки ягода обліпихи дуже популярна, а попит на неї є навіть за кордоном.

Крім того, донька подружжя займається виробництвом та продажем натуральної косметики Pranuka. Більшість складників вона замовляє за кордоном, оскільки в Україні їх немає.

"Ми подумали, що у майбутньому могли б також поставляти їй деяку сировину, адже з обліпихи виробляють масла чи, наприклад, використовують жмих у скрабах. Взагалі, обліпиха - смачна, корисна для здоров'я, може використовуватися у харчовій промисловості, у фармацевтичній та косметичній галузях", - пояснює Людмила.

Підприємці посадили близько двох гектарів обліпихового саду. Головний виклик у тому, що чагарник дає перші "тестові" плоди на третій рік від посадки, а стабільно плодоносити починає лише на четвертий. Тобто, чекати віддачі довго. Щоб отримувати оборотні кошти раніше, минулої осені родина посадили приблизно п'ятдесят соток малини, а зараз збирає з неї урожай. Вирощують малину "Полана" і "Джоан Джей" - при правильному догляді ці сорти дають можливість збирати більшу кількість ягід на менших площах.

Підприємці також мають до двох соток засаджених лікарськими рослинами - шавлією, материнкою та звіробоєм. Рослини скошують, висушують та відправляють на Київщину на виготовлення трав’яних чаїв. Малину продають на місцевих торгових точках та віддають на реалізацію в магазини. Продукцію Людмили купують кафе для приготування чаїв, коктейлів, морсів. Решту здають на заготівельну базу, де ягоду заморожують та продають у великих об’ємах для переробки на підприємствах.

"Згідно з умовами гранту, частину малини ми віддаємо громаді, у нашому випадку – це 500 кг. Майже половину ми вже відвезли - наприклад, частину віддали дитячим садочкам", - додає Людмила.

Але з малиною наразі є певні проблеми. Минулого року була гарна ціна, а зараз знизилась майже вдвічі. "Цього літа гуртом ми віддаємо за 23 грн/кг, із них 15 платимо людині, що збирає, для нас залишається лише 8 грн. Але ж малина не просто сама росте: ми її удобрюємо, сапаємо, поливаємо, підрізаємо, обробляємо від шкідників. Це також вартує часу та ресурсів", - розповідає підприємниця.

За її словами, зниження ціни залежить від кількох чинників - це й низьке споживання, й зменшення попиту на наш експорт за кордоном. Крім того, малинний бізнес має певну циклічність: спочатку це вигідно, конкуренція зростає, тому через років п'ять-шість ціна обов'язково падає, люди починають масово вирізати малину, і тоді ціна знову починає потроху рости. Незважаючи на кризовий період, підприємці все одно продовжують працювати. У таких умовах підтримка бізнесу надзвичайно важлива, тож грантова допомога була дуже доречною.

"Курс на Незалежність" - не перший проєкт, у якому Людмила бере участь. "Спланувавши посадити обліпиховий сад, ми шукали програми для підприємців, оскільки ця ідея потребує достатньо великих коштів. Наша донька подалася на подібний проєкт від "Астарти", у межах якого нам допомогли придбати саджанці обліпихи для першої ділянки. Для другої ми вже закуповували самостійно", - розповідає Людмила.

Про нинішню ініціативу дізналися у спільноті підприємців у Viber. На той момент Людмила та її чоловік потребували обладнання для системи поливу: крапельні трубки, насоси, ємності для поливу. Оскільки минулого року без поливу багато саджанців не прийнялись та загинули, подружжю довелося досаджувати нові. "Крім того, ми потребували обладнання для обробки саду. Ми маємо старий тракторець, до нього нам були потрібні ґрунтофреза, пристовбурова фреза, обприскувач та інше", - пояснює Людмила.

Вона сформулювала бізнес-план та відправила його на розгляд. То був дуже важкий час із блекаутами. Навіть обов'язкове навчання Людмилі доводилося дивитись у записі, бо на момент тренінгів не було електрики та інтернету. Проте підприємниця виграла та отримала обладнання.

"Завдяки "грантовій" системі поливу наші дерева так гарно підросли та вижили, незважаючи на спеку. А обладнання для обробки до трактора дуже полегшує працю у саду. Тепер ми думаємо податися ще на один грант, щоб змінити тракторець на новий, бо наш вже дуже старенький та постійно потребує ремонту", - каже Людмила.

Наступного року обліпиха повинна дати перші тестові плоди, а ще через рік підприємці будуть мати повноцінний врожай. План-максимум на той час - отримати черговий грант на придбання обладнання та розвиток виробництва, переробляти обліпиху та отримувати складники для натуральної косметики. А коли закінчиться війна, бізнес Людмили та її родини буде обов'язково розширюватись.

"Ми живемо в такий час, коли складно довгостроково щось планувати. Та ми все одно не зупиняємося. Люди, що залишились в Україні та важко працюють попри таку маленьку маржу, дійсно тримають нашу економіку. Ті щось у магазин віднесли, хтось щось купив, хтось щось заробив. Кафешка купила в мене малинку, зробила клієнту коктейль, щось ми заробили з цього, щось - вони: саме так економіка потроху і крутиться, тримається на плечах таких підприємців, незважаючи на всі складнощі", - впевнена Людмила.