Квотування робочих місць для ветеранів — це не рішення проблеми працевлаштування

Сьогодні Верховна Рада розглядає законодавчі ініціативи, які передбачають запровадження квот для працевлаштування осіб, що належать до вразливих категорій населення, таких як люди з інвалідністю, молодь, жінки, люди старшого віку та ветерани війни. Однак включення ветеранів до цієї категорії викликає питання. Це люди, які віддали все за нашу країну, і їхнє працевлаштування не має бути зумовлене квотами. Важливо забезпечити їм рівні можливості, визнання їхніх заслуг і потенціалу на рівні з іншими професіоналами, враховуючи їхні особливі потреби при адаптації до професійного життя після війни.

Зокрема, йдеться про законопроєкт № 13180, який пропонує встановлення квот на робочі місця для ветеранів та штрафні санкції для роботодавців за невиконання квоти. Народний депутат Данило Гетьманцев опублікував у власному телеграмі, що працює над законопроєктом, який встановить 10% квоти на працевлаштування ветеранів — зокрема в податковій, митниці тощо, а також зменшить навантаження на ЄСВ.

Вищевказаний законопроєкт передбачає:  

• Встановлення обов’язкових квот для роботодавців щодо працевлаштування вразливих груп.  
• Заохочення до створення робочих місць для осіб, що мають обмеження щодо працевлаштування.  
• Сприяння рівності на ринку праці та зменшення дискримінації за віком, гендером, фізичними можливостями тощо.

Проте запровадження квот без реальної підтримки може призвести до поверхового вирішення проблеми і не забезпечить ветеранам реальних можливостей для професійного розвитку. Квоти — це формальна вимога, яка не покриває глибоких потреб ветеранів у відновленні та адаптації до цивільного життя.

Ось що залишено поза увагою в законопроєкті, а без цього його ефективність у питанні працевлаштування ветеранів війни буде вкрай низькою:

1.    Неврахування потреб ветеранів: Законопроєкт не враховує глибокі проблеми, з якими стикаються ветерани після повернення зі служби. Ветерани мають фізичні, психологічні травми і потребують часу для відновлення. Тому просте впровадження квот не вирішить питання, оскільки ветерани потребують комплексної підтримки, включаючи психологічну адаптацію, навчання та професійну перепідготовку.

2.    Немає системи адаптації до цивільного життя: Законопроєкт не створює інфраструктуру для переходу від військового життя до цивільного. Ветерани потребують спеціальних програм, які включають реабілітацію, адаптацію військових спеціальностей до цивільних професій і можливості для кар'єрного зростання.

3.    Квоти без реальної підтримки: Квоти можуть стати лише формальною вимогою, якщо не буде забезпечено належної інфраструктури та програм, що реально допомагають ветеранам адаптуватися до цивільного життя. Без цих заходів квоти залишаться лише на папері.

4.    Індивідуальний підхід до ветеранів: Законопроєкт не передбачає індивідуального підходу до кожного ветерана, що є необхідним для їх успішної інтеграції в цивільне життя. Ветерани повинні мати можливість отримувати підтримку на основі своїх особистих потреб і ситуації.

5.    Неврахування мотиваційних аспектів: Ветерани хочуть бути оцінені за свій професіоналізм, навички та досвід, а не лише за статус ветерана. Це означає, що система працевлаштування має бути спрямована на розвиток їх потенціалу, а не лише на формальне виконання квот.

Потрібно відмовитися від простого квотування як основного механізму працевлаштування ветеранів і зосередитися на комплексному підході до їхнього повернення до цивільного життя. Це включає такі ключові елементи:

1.    Формування реальної інфраструктури переходу. Пропонується створення законопроєкту, який забезпечує підтримку ветеранів під час переходу від військової служби до цивільного життя. Це має включати обов’язкові заходи відновлення в складі Сил безпеки та оборони, супровід після демобілізації, соціальні гарантії і виплату гарантованого грошового забезпечення (20 тис. грн).

2.    Розробка глибоких HR-стратегій. Пропонується, щоб бізнес і державний сектор розробляли стратегії, які враховують потреби ветеранів після війни, в тому числі нові мотиваційні підходи і корпоративні культури, що сприятимуть адаптації ветеранів на робочих місцях.

3.    Збалансованість інтересів бізнесу та держави. Пропонується підтримка бізнесу, а не навантаження його додатковими штрафами. Це допоможе створювати нові робочі місця і забезпечити роботу ветеранам через розвиток бізнесу без зайвих фінансових санкцій.

4.    Інвестування в розвиток людського капіталу. Пропонується, щоб держава інвестувала в сервіси підтримки ветеранів, допомагаючи їм адаптуватися до мирного життя, надаючи необхідну професійну перепідготовку та допомогу для розвитку нових навичок.

Ці пропозиції створюють більш системний підхід до працевлаштування ветеранів, що включає не тільки працевлаштування на робочі місця, а й підтримку їхнього розвитку, адаптації та забезпечення фінансової стабільності. Вони орієнтовані на реальні потреби ветеранів і їх інтеграцію в цивільне життя, а не лише на кількісні квоти для працевлаштування. Це важливо враховувати при розробці законодавчих ініціатив, які стосуються життя військових після демобілізації.