"Необхідно повністю переглянути принципи державних видатків", – екс-міністр економіки та засновник Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремета

29 серпня на OneMinuteConference-2022 від MEREZHA , за підтримки ЄБРР та уряду США, відомі мислителі світу та українські економісти дадуть відповідь на питання “Як Україні стати новим економічним дивом?” Ми поспілкувалися з одним із учасників заходу та більш детально розпитали його про перспективи відновлення економіки України. Екс-міністр економіки та засновник Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремета розказав Delo.ua про рівень економічної свободи в Україні, про податкову реформу в умовах війни, а також про те, де взяти резерви для наповнення держбюджету.   

– Що необхідно робити в першу чергу, щоб зменшити вплив поточної кризи на українську економіку?

Перше, що очевидно потрібно зробити – захистити незалежність і звільнити окуповані території. Далі: Україна заходила у цю кризу, знаходячись на 130 місці у рейтингу економічних свобод, який щорічно складає Heritage Foundation. Вже неодноразово доведено, що економічно вільніші країни розвиваються значно швидше й переживають рецесію легше. В Західній Європі, наприклад, найбільш економічно вільними країнами є Швейцарія, Ірландія, у якій, до речі, рівень ВВП на душу населення більший, ніж у Великій Британії. Тому я би на місці українського уряду взяв два рейтинги, – той, що я згадав вище, а також схожий рейтинг від Atlantic Council, – та проаналізував би, за якими показниками й критеріями проводиться оцінка економічних свобод. Я думаю, що навіть цих даних буде достатньо, щоб почати вирішувати ті проблеми, які разом із війною заганяють Україну у ще глибшу кризу.

– Міністерство фінансів наполягає на збільшенні податкового тиску. Разом з тим, є пропозиції щодо зниження рівня оподаткування. Наприклад, проект реформи "10-10-10". Який підхід, на вашу думку, більш доцільний зараз?

Загалом, я підтримую ідею лібералізації оподаткування. Але для концепції "10-10-10" був слушний час до війни. Наприклад, у 2019 році. У поточних умовах, на мою думку, таке зниження податків, без аналогічного зниження державних видатків, не варто робити пріоритетом. Тому що державний бюджет і без цього дуже шкутильгає. І це ще м’яко кажучи. Я вважаю, що потрібно звернути увагу на інші параметри та фактори. Такі як фінансова або інвестиційна свобода, прозорість дій виконавчої влади, справедливість правосуддя, захист приватної власності та ін.

– Але існує думка, що підвищення податків у військовий час може підштовхнути у "тінь" бізнес, який хоч якось намагається працювати.

Наведу простий приклад. У часи Другої світової війни у Сполучених Штатах Америки відбулось підвищення податків до такої межі, що максимальна податкова ставка становила 90%. Тому потрібно спокійно і аргументовано пояснювати, що у нас війна на виснаження, в нас гігантський дефіцит бюджету і держава має мобілізувати всі можливі ресурси для того, щоб фінансувати армію та оборону. Повинні бути сильні обґрунтовані причини, щоб знижувати податки у такій ситуації. Але можна проводити лібералізацію оподаткування за географічним принципом. Наприклад, знижувати ставки та впроваджувати пільги для бізнесу, який знаходиться в надзвичайно складних умовах у прифронтовій зоні, у південно-східних регіонах України – зокрема. У той же час, багато підприємств здійснили релокацію у західні області. І зробили це достатньо успішно. Для таких платників, вочевидь, перегляд податкових ставок у бік зниження поки що не є обґрунтованим. Також велике питання, чи будуть міжнародні партнери продовжувати підтримувати Україну, якщо ми почнемо радикально знижувати податки.

– Наскільки зваженою є поточна політика уряду щодо емісійного фінансування держбюджету? Чи може вона привести до гіперінфляції?

Не хочу бути песимістом, але гіперінфляція вже є. І зловживати емісією надзвичайно небезпечно. Потрібно шукати альтернативні шляхи, які дозволять не тільки уповільнити роботу друкарського верстату, але й зовсім його зупинити. Більше того, скажу, що ми вже давно перейшли рамки того обсягу емісії, який наносив мінімальну шкоду економіці. Підтвердження цьому – знову ж таки інфляція, очікуваний рівень якої у 30% (прогноз НБУ за підсумками 2022 року – ред.) є екстраординарним. Хоча липень з точки зору наповнення бюджету виявився значно кращим, ніж травень та червень. Втім, мене турбує ситуація з ПДВ, повернення якого у липні було майже заблоковано. З одного боку, це дозволило акумулювати у держбюджеті додаткові декілька мільярдів гривень. З іншого, ми знову повертаємось до питання економічної свободи.

– Чому проблеми з поверненням ПДВ викликають таке занепокоєння?

ПДВ – це гроші бізнесу, які він повинен отримати. А держава ці гроші, де факто, відбирає. Це дуже погана практика. У 2014 році, коли я був міністром економіки, в мене була робоча поїздка у Рівненську область. Там є підприємство "Рівнесільмаш", яке викупила американська сім’я бізнесменів. Так ось, під час цього візиту я багато розповідав про те, як ми хочемо підтримувати бізнес і експорт. Але власники компанії дивились на мене, м’яко кажучи, здивовано та навіть з нерозумінням. Коли я запитав в них, що я говорю не так, почув просту відповідь: «Нам не потрібна ніяка підтримка. Просто віддайте нам наш ПДВ». З його поверненням тоді дійсно були великі проблеми, оскільки все відбувалось в ручному режимі. Зараз, як я розумію, ситуація приблизно така ж сама.

– Ви згадали альтернативні шляхи вирішення проблем з наповненням бюджету. Про що саме може бути мова?

Якщо дивитися з точки зору Мінфіну та парламенту, необхідно у першу чергу визначитись, які видатки є критично важливими, а які можна зрізати. Наприклад, я не бачу, щоб розмови щодо скорочення чисельності державного апарату та кількості міністерств закінчились якимись конкретними рішеннями. Ще одна велика стаття видатків – це субсидування тарифів на послуги ЖКГ. Наскільки я розумію, таке субсидування до сих пір не передбачає диференціацію. Ми все ще субсидуємо заможних громадян більше аніж бідних. Тому що в них більші квартири, домівки, та на їх опалення, освітлення потрібно витрачати більше енергоносіїв. У той же час, якщо субсидії будуть спрямовані саме тим, кому вони дійсно потрібні, держбюджет зекономить чималу суму. Питання, наскільки наразі важливо залишати фінансування державних університетів на колишньому рівні. До того же, немало з них – зруйновані. Можливо, є сенс переглянути й фінансування охорони здоров’я, з урахуванням величезної внутрішньої та зовнішньої міграції. В цілому, необхідно здійснити повний перегляд принципів видатків, і витрачати гроші більш розумно та ощадливо.

– Яка повинна бути повоєнна стратегія відновлення економіки України? Чи варто розраховувати на гроші міжнародних донорів?

Зараз багато надій покладається на міжнародну допомогу, яку називають умовним Планом Маршалла для України. Але якщо звернутись до історії, ті 15 країн, які були бенефіціарами Плану Маршалла у 1948-1952 роках, отримували фінансову підтримку у розмірі 2,6% свого ВВП. При цьому приватні інвестиції, які залучав бізнес в Європі, складали 25% ВВП. Тобто, вони у 10 разів перевищували обсяги тієї самої допомоги згідно з Планом Маршалла. Тому першим пріоритетом має бути саме економічна свобода, про яку я вже говорив. Потрібно відкрити максимум можливостей для інвестицій, дати бізнесу стимули для створення робочих місць, для запуску нових напрямків та виробництв. Завдання держави та влади – відновлення інфраструктури, насамперед транспортної та енергетичної, та забезпечення її нормального функціонування. 

– Завдяки яким галузям економіка отримає найбільший імпульс до відновлення після війни?

З одного боку, у цій війні та кризі виживуть не всі компанії. З іншого, багато хто залишиться і зростатиме. Просто для прикладу: IT-галузь в Україні за 5 місяців 2022 року виросла на 28%. Тому завдання держави створити такий клімат (регуляторний, інвестиційний, податковий), щоб бізнесів, які зможуть вистояти, було якомога більше. Серед галузей, які будуть драйверами відновлення, окрім IT я однозначно бачу АПК, будівництво, металургія (хоча, тут величезне питання, що робити із зруйнованими та втраченими виробничими потужностями), енергетика. Також не варто забувати про сферу послуг, яка навіть у воєнний час залишається великою опорою економіки, оскільки її кістяком є мале та середнє підприємництво.