"Великий (не)прекрасний податковий законопроєкт" — що з ним не так

Днями Мінфін представив свій "великий прекрасний білль" на виконання структурних маяків меморандуму з МВФ. Він знаменує собою певний прогрес порівняно з попередниками, але — і це дуже характерно! — цього разу мінфінівці навіть не спромоглися супроводити його аналізом регуляторного впливу (АРВ) та провести процедуру громадського обговорення. Хоча зобов'язані були б зробити це на підставі Закону про державну регуляторну політику. На цьому можна було б поставити крапку і визнати їхню роботу незадовільною, якби не одне "але": МВФ, відповідно до меморандуму, вимагає ухвалити закон до кінця березня — інакше, мовляв, грошей не буде!

Тому уряд уже не може провести обговорення відповідно до закону, на це потрібен місяць. Але хто ж заклав у меморандум завідомо нереальні терміни? Тільки за одне це в будь-якій правовій державі ці підписанти мали б втратити свої посади: вони завідомо пішли на порушення закону. А якщо вони залишаються на своїх місцях, і уряд із президентом тепер вимагатимуть від депутатів у пожежному порядку проштампувати найважливіший законопроєкт, підготовлений із грубим порушенням закону, — то яке право вони, в такому разі, мають вимагати його дотримання від простих громадян?

Очевидно, рецидив "турборежиму" не випадковий, тому що положення законопроєкту багато в чому шкідливі. Почнемо з їхньої загальної мети: підняти надходження до бюджету. Там, зрозуміло, завжди не вистачає грошей, а під час війни особливо. Але, по-перше, потрібно дивитися на загальну картину, де ціна цих грошей — зростання напруги в суспільстві. При цьому Україна відчайдушно бореться за виживання у війні з агресором, що переважає за силами, і чия головна на сьогодні стратегія полягає в підриві нашого тилу зсередини. Заради цього ворог знищує життєво важливу інфраструктуру, закидає суспільство брехнею та ненавистю через соціальні мережі, роздмухує чутки — але навіщо ж допомагати йому "непопулярними заходами"?

Адже йдеться про суми, багаторазово менші за щорічні коригування бюджету і на порядок менші, ніж допомога партнерів — тобто, аж ніяк не критичні для фіскальної стабільності. Зате цілком порівнянні з тими, які уряд направо і наліво роздає у вигляді економічно шкідливих витрат на "кешбеки", допомогу "пріоритетним" (не військовим) галузям, індустріальним паркам тощо, а то й просто "гелікоптерні гроші", на кшталт "Вовиної тисячі". Тож, можливо, замість шкідливого для економіки та непопулярного підняття податків почати з оздоровчого (хоча й теж непопулярного в певних колах) скорочення непродуктивних витрат? А всі заходи щодо підвищення надходжень відкласти, принаймні до кінця воєнного стану, якщо на той момент це ще буде актуально.

Цифрові платформи

Якщо все ж підвищувати надходження, то починати потрібно з детінізації. На це законопроєкт спрямований у частині, де йдеться про "цифрові платформи". Йдеться про компромісну детінізацію, насамперед тих, хто надає послуги через Інтернет-платформи, такі як служби таксі, кур'єрської доставки, "Кабанчик" тощо. Вдалося відбити початкові наміри Мінфіну оподаткувати таких постачальників послуг ПДФО, замість цього пропонується 5% податок з обороту, який платформи збирають і перерахують до бюджету. Самозайнятим не потрібно реєструватися ФОП і подавати звітність, для них усе навіть ще простіше, ніж спрощена система. Ба більше — платформи, які зараз за свої послуги беруть значно більше 5%, готові взяти на себе більшу частину податку.

Загалом, усе було б добре, якби не дві речі. По-перше, Мінфін навіщось вписав для продавців особистих речей (на практиці — тільки тих, які працюють через OLX-доставку), з яких податок не береться, абсурдне обмеження спочатку у 3 продажі на рік, що втопило початковий ПЗУ №14025, а тепер — у 30 продажів. Замість цього потрібно позбутися застарілого «бага» в Податковому кодексі і перейти до оподаткування тільки власне доходу від продажу речей, тобто різниці цін продажу та купівлі. А поріг визначити тільки за сумою 2 тис. євро на рік, без жодних обмежень на кількість продажів. Ну або взагалі не торкатися продажу товарів, а "баг" прибрати окремим законом. По-друге, до 5% податку додалося ще стільки ж військового збору — і умови стали куди гіршими, особливо для продавців товарів. Але про військовий збір далі. 

Податок на китайські маркетплейси

На другому місці — скасування пільги зі сплати митних платежів для посилок вартістю до 150 євро. Це вже спірне питання. З одного боку, несправедливо, що частина товарів потрапляє на внутрішній ринок без сплати ПДВ — а вітчизняні виробники та "білі" імпортери його платять, тобто викривляється конкуренція. Ба більше, таким чином примудряються формувати товарні партії, і масштаби такої діяльності швидко зростають.

З іншого боку, внутрішнє виробництво та великомасштабний імпорт досить часто ігнорують специфічні товари, які невигідно завозити великими партіями. Одна з головних переваг Інтернет-торгівлі саме в тому, що для немасових товарів витрати на пряму логістику менші, ніж якби їх імпортували навмання, розвозили в магазини і чекали, поки "їхній" покупець туди загляне. Але власники таких фізичних магазинів інвестували в їхній розвиток, тому борються з веб-торгівлею як можуть... 

Більше того, «білі» імпортери вибіркові: вони можуть з тих чи інших причин не зв'язуватися з певними товарами, а то й навпаки — укладати з власниками брендів антиконкурентні договори і ставати "виключними дилерами" із захмарними цінами. В Україні поки що (до вступу в ЄС) дозволено "паралельний імпорт", тому, теоретично, їхню монополію можуть похитнути інші. Але на практиці це в основному прості громадяни, які шукають товар в Інтернеті і замовляють те, що їм потрібно. Якщо їм не просто доведеться платити на 20% більше, а ще й возитися з формальностями та вести з митницею переговори щодо «правильної» митної вартості, то таких охочих може стати значно менше. Відповідно, зміцняться локальні монополії "ексклюзивних імпортерів". 

Обіцяють, що покупцям не доведеться проходити через складнощі імпортерів: веб-платформи, через які купується більшість товарів, братимуть на себе всі клопоти і витрати, а покупцеві тільки доведеться платити дещо вищу ціну. Але тоді реально купити можна буде тільки через такі платформи, що також викривляє конкуренцію. Не кажучи вже про те, що якийсь чиновник може просто відмовити деякій платформі в реєстрації (наприклад, вимагаючи хабаря). Такий механізм працює в ЄС, але це, м'яко кажучи, не зразок у питаннях конкурентного ринку.

ПДВ для ФОП та військовий збір для всіх

Нарешті, два пункти — відверто шкідливі. Зберігати "військовий збір" після закінчення війни — саме по собі нонсенс. Однак головне те, що він був свого часу введений економічно неграмотно як додатковий податок на доходи громадян. Це — один із найбільш шкідливих для економічного зростання (за даними досліджень ОЕСР) і один із найбільш "тінізуючих" податків, у лідерах з ухилення в Україні. Тому податковий тиск на доходи, особливо зарплати (які оподатковуються також ЄСВ), потрібно знижувати, а не підвищувати.

Проте у 2024 році з невідомих причин, всупереч порадам незалежних експертів, МВФ та інших міжнародних організацій, з усіх способів отримати додаткові надходження обрали саме підвищення військового збору. В результаті під нього потрапив, наприклад, продаж особистого майна, зокрема квартир і транспортних засобів, при якому жодного "доходу" немає взагалі.

І, нарешті, найпроблемніший пункт — ПДВ для платників ЄП. При вступі до ЄС його в тому чи іншому вигляді доведеться вводити. Однак навіть поріг обов'язкової реєстрації платником ПДВ на рівні 4 млн грн лише пом'якшує, але не вирішує проблему.

За даними на 2024 рік "за бортом" все одно опиняються майже 260 тис. платників ЄП. Навіть з точки зору адміністрування це подвоїло б кількість платників ПДВ, до чого податкова не готова. Але головне, що при нинішній вартості адміністрування ПДВ і необхідного при цьому бухгалтерського обліку втрати добробуту становили б від 31 до 52 млрд грн — хоча й менше, ніж у відкинутому варіанті з порогом в 1 млн грн, але все одно істотно більше за фіскальний ефект (який, нагадаємо, сам по собі не збільшує добробут — це перерозподіл уже створеної цінності, а не її створення).

Ба більше, якщо подивитися з точки зору фірми, то витрати 120 тис. грн (за версією Світового банку), а то й понад 200 тис. грн (за підрахунками, заснованими на результатах опитування InfoSapience на замовлення CASE Україна) на адміністрування ПДВ становлять від 3% до 5% обороту в 4 млн грн. При цьому середнє податкове навантаження (відношення сплачених податків до обороту) становить на загальній системі 3,4%. Тобто мікробізнес залишається неконкурентоспроможним щодо великого і буде, як і раніше, змушений масово дробитися або йти в тінь.

А як в країнах ЄС

В якій з країн ЄС (та й світу) є подібне до нашого адміністрування ПДВ? Якби зазначені вище цифри були хоча б у 10 разів нижчими, як у середньому по ЄС, де відношення вартості адміністрування ПДВ до обороту для мікропідприємств становить 0,35%, то, можливо, можна було б погодитися і з порогом у 85 тис. євро. Але обов'язково з індексацією хоча б на рівень інфляції.

Однак нинішнє драконівське адміністрування ПДВ з'явилося не від хорошого життя: без нього втрати внаслідок великомасштабних махінацій у багато разів перевищили б недонадходження через пільгу для платників ЄП. Тому, перш ніж рівнятися на ЄС у цьому питанні, потрібно принаймні примудритися так розібратися з адмініструванням ПДВ, щоб і витрати на нього радикально зменшилися, і надходження не впали.

Поки що ж потрібно боротися за те, щоб поріг ПДВ був установлений на рівні верхнього ліміту спрощеної системи або хоча б другої групи — тоді "структурний маяк" торкнеться тільки 46 тис. (станом на 2024 рік) платників податків, причому більших, тобто таких, що з більшою ймовірністю ведуть бухоблік або потребують його. Всі адміністративні витрати для цієї категорії мають бути скорочені, наскільки це можливо в межах нинішнього механізму адміністрування. Набирати чинності ця вимога повинна не раніше вступу до ЄС, з перехідним періодом, але не раніше ніж через рік після скасування воєнного стану. А подальша гармонізація, якщо вона на той час знадобиться, має бути жорстко пов'язана з радикальним зниженням витрат на адміністрування ПДВ.

На депутатів чекає  велика і непроста робота: умовити уряд і МВФ погодитися з цими поправками, після чого провести законопроєкт за передбаченою законом процедурою. Це цілком реально, адже і раніше такі, і навіть куди більш суттєві відхилення від початкових умов вдавалося узгодити. Наприклад, з меморандуму в меморандум кочує фраза про те, що уряд зобов'язується не вживати жодних дій, що призводять до скорочення бюджетних надходжень. Але це не завадило свого часу ухвалити економічно шкідливі закони, які надають податкові пільги індустріальним паркам і великим інвестиціям. Будемо сподіватися, що і в цьому випадку вдасться "підрихтувати" умови. На кону — соціальна стабільність під час війни і десятки мільярдів.