"Перегляд Угоди про асоціацію з Євросоюзом — уже реальність", — Тарас Качка, МЕРТ

Тарас Качка — заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. У 2019 році став третім торговим представником України. Він займається питаннями співробітництва України з ЄС, представляє Україну у Світовій організації торгівлі, відповідальний за просування економічних інтересів країни на міжнародних ринках, координує діяльність торгових представництв.

За прогнозами ООН, обсяг світової торгівлі в 2020 році через коронакризу впаде на рекордні 7-9%, незважаючи на відновлення економіки Китаю в третьому кварталі. Де в цьому сценарії Україна? Чи позначиться таке падіння на економічній ситуації в Україні? Що відбувається з українським експортом та куди рухаються торгівельні відносини з іншими країнами світу — читайте у інтерв’ю.

Тарасе, 2020 рік видався складним не лише для України, а й для усього світу. Якщо брати світову торгівлю, то як карантинні обмеження позначилися на торговельних стосунках України зі світом: чи змінилася географія, які товарні групи та напрями просіли/виросли найбільше, наскільки та чому?

— Україна — у світовому тренді. І ситуація виглядає стабільно. Оцінки Світової організації торгівлі та різних аналітичних компаній базувалися в основному на показниках другого кварталу, який був для світу складним. Мова йшла про прогнози падіння обсягів світової торгівлі від 4 до 10% Але свіжа аналітика Bloomberg свідчить, що в вересні-жовтні глобальна торгівля повернулася до показників докризового рівня. Головним драйвером є Азія.

В Україні ситуація схожа, у другому кварталі було суттєве падіння, зараз ми повернулися в нормальний режим. Стабілізація відбулася за рахунок зміни географії поставок. Експорт в Китай виріс на 92%, хоч в ЄС і впав на 13%. У Китаї росте попит на українську агропродукцію, збільшується експорт металургійної продукції. За результатами року, по торгівлі, ми проходимо дуже вдало. Це підтверджують і в НБУ.

Одним з позитивних моментів для мене особисто є те, що наш експорт не дуже сильно постраждав через коронакризу. Я ставлю на те, що падіння торгівлі буде меншим ніж 3,5%, яке ми маємо зараз. За листопад місяць ми скоротили негативне сальдо на $400 млн.

Ви сказали, що експорт до Китаю зріс на 92% — це шалена цифра. Якщо говорити у доларовому еквіваленті, скільки це?

— Товарообіг між Україною і Китаєм вже досяг показника $12 млрд. Наразі ми напрацьовуємо півтора десятка різних протоколів по різним товарним групам для можливості експорту.

По яким конкретним товарним групам ідуть перемовини? Які українські товари скоро можна шукати в Китаї?

— У нас давно є питання оновлення протоколу по ячменю. Обговорюємо протокол по черешні, лохині, рибі, бобових — квасолі, гороху. Найпріорітетнішим, оскільки ми вже майже на фінальній стадії, є двосторонній протокол по курятині. На цей протокол фактично пішов увесь 2020 рік. Ми дуже близькі до його підписання і він де-факто узгоджений.

Карантин не став на заваді "протокольній" співпраці?

— Карантин трохи сповільнив нашу роботу, але вона все одно йде. Був період, коли через карантинні заходи Китай перевіряв детально всю продукцію на наявність коронавірусу і навіть призупиняв імпорт певних товарів, зокрема лососю з ЄС. У грудні ми проведемо велику двосторонню комісію, де обговоримо питання доступу на китайський ринок українських товарів

Друга важлива річ — це потенційна угода про ЗВТ з Китаєм. Це вічна тема. Довга, складна. Спочатку в нас були страхи, а потім навпаки гіперамбіції щодо цього питання. Цього разу ми підійшли до нього системніше. Ми започаткували діалог на рівні директорів департаментів щодо визначення підходу Китаю до угод про вільну торгівлю: де можуть бути сфери дотику, де нам справді це цікаво зробити.

І тому ми так само системно будемо працювати над тим, щоб правильно лібералізувати торгівлю. У нас дуже багато запитів від українських компаній щодо торгівлі з Китаєм. По-перше, мова йде і про необхідність зменшення мит при експорті в Китай. А по-друге, про зменшення мит на імпорт з Китаю для наших виробників, які займаються переробкою. Адже їм часто потрібне обладнання та сировина звідти.

У контексті переговорів з Китаєм згадаю нову азійську зону вільної торгівлі, яка була підписана цього року. Які перспективи вона відкриває для України?

— Нагадаю передісторію створення цієї зони. Спочатку тривалими були переговори про створення Транстихоокеанського партнерства, але в 2017 році тодішній президент США Дональд Трамп підписав указ про вихід країни з цієї угоди. Натомість Китай запропонував своє бачення регіональної угоди і фактично ми її отримали у вигляді нової азійської зони вільної торгівлі.

Ця угода залишає для всіх її учасників той самий доступ до ринків, що визначений в двосторонніх торговельних угодах між країнами. Для Україна ця ЗВТ матиме ефект масштабу, адже для нас це традиційні ринки збуту. Можливо, в самому регіоні стане легше торгувати. Але в нас є своя програма діалогу з країнами-учасницями цієї угоди. Ми ініціюємо угоди про ЗВТ із В’єтнамом та Індонезією.

В’єтнам, Індонезія… З якими країнами варто очікувати наступні ЗВТ?

— Підписання ЗВТ — тривалий процес. З Ізраїлем відбулася ратифікація угоди, яка була підписана 2 роки тому. У нас запрацює нова угода з Великобританією, сподіваюсь, що з 1 січня. Якщо зорі правильно стануть і будуть прийняті певні політичні рішення з боку турецького уряду, то можливо, буде укладена угода з Туреччиною, бо вона наразі на стадії, коли можна було б говорити про її реалістичність.

По іншим країнам, то ми за цей рік просто змогли досягти згоди на дискусію щодо модальності переговорів. Це і Китай, це Індонезія, В’єтнам, Туніс. Можливо до кінця року ми нормалізуємо питання щодо початку переговорів про зону вільної торгівлі з Єгиптом. Тому наступний рік ми будемо активно працювати по цих напрямах. Нас цікавлять угоди про вільну торгівлю з усіма країнами Північної Африки. Південно-Східна Азія теж пріоритет.

По потенційним зонам вільної торгівлі ситуація зрозуміла, а як щодо ЄС? Україна впритул наблизилася до перегляду Угоди про асоціацію? Якщо подивитися на історію перемовин, то процес цей не є простим, а деякі пункти залишилися суперечливими, наприклад, щодо обсягів квот на деякі товари та регуляторні принципи.

— Перегляд Угоди про асоціацію — уже реальність. Рік ми шукали політичне порозуміння. Рік пішов на те, щоб наш запит на оновлення Угоди перетворили на політичну згоду між Україною і ЄС. Спочатку було багато пересмикувань, багато додаткових навантажень на наш запит. Коли використовуєш слово перегляд, всі думають, що ти будеш щось вимагати чи просити. Те, що ми хочемо від ЄС, — це сильнішу угоду, більші зобов’язання, осучаснити її.

Ми переходимо до практичної площини. Перше обговорення вже було на комітеті асоціації кілька тижнів тому, 8-9 грудня — засідання по торгівельній частині. Зрозуміло, що і тарифні, і нетарифні питання є предметом нашого інтересу. Обговорення на комітеті були важкими, але дуже конструктивними. Ми домовились про параметри роботи по збільшенню обсягу тарифних квот. Але не менш важливими для нас є вимоги ЄС до сільськогосподарської та промислової продукції. Адже наразі ситуація щодо використання ряду засобів захисту рослин в ЄС, зокрема щодо заборони хлорпірифосу та неонікотиноїдів, може безпосередньо вплинути на сільське господарство в Україні.

Тобто фактично можливі консультації між Україною і ЄС щодо запровадження різного роду регуляторних принципів? Можете пояснити, як це має відбуватися?

— Ми б хотіли, щоб у наступні 10 років ЄС перш ніж приймати регуляторні рішення, консультувався з нами і враховував особливості нашої економіки. Бо ми маємо ситуацію, коли в ЄС заборонили використання неонікотиноїдів як засобів захисту рослин, але в реальності майже кожна держава — член ЄС індивідуально дозволяє використовувати ці препарати. Нещодавно Франція дозволила їх використання при вирощуванні цукрових буряків.

В ЄС давно обговорюється нова екологічна стратегія щодо зменшення використання пестицидів наприклад, чи нові практики поводження з тваринами. Україні варто про це знати, особливо виробникам, але важливо, щоб рішення щодо таких речей в ЄС приймалися з урахуванням нашої позиції.

Ви згадали, що ЄС починає жити за новою екологічної стратегією, яка має назву Green Deal. Вона передбачає значну фінансову підтримку для виробників. В одну з своїх інтерв’ю ви говорили, що Україна повинна перейти від торгівлі до економічної інтеграції з ЄС, але чи готові зараз ми до такої інтеграції, зважаючи на брак фінансового ресурсу?

— Я думаю, щодо ситуація в ЄС щодо Green Deal виглядає трошки інакше. Оригінальніше. Європейський Союз справді за великим рахунком ставить дуже амбітні цілі щодо нової екологічної стратегії і каже: якою б не була амбіція, ми зможемо виділити на це гроші. Проте навіть за таких умов у середині ЄС відбувається дискусія. Особливо це стосується агропромислового комплексу.

По спільній сільськогосподарській політиці в ЄС іде величезна дискусія. Чи настільки сільське господарство готове до таких амбітних цілей, які прописує Єврокомісія в стратегії Green Deal. І насправді консенсус там більш скромний, ніж заявлені амбіції з реалізації самої стратегії.

Сама стратегія Green Deal викликає в середині ЄС бурю дискусій. У Грети Тунберг є своє бачення розвитку сільського господарства, але і Україні теж є що сказати. Зараз ми використовуємо агрохімікатів вдвічі менше, ніж у середньому в ЄС. Тобто ми використовуємо менше засобів захисту рослин, менше добрив. За рахунок ефективності обробітку землі наші господарства створюють менший вплив на екологію. У нас є своє бачення, як бути амбітними в сфері, що пов’язана зі змінами клімату. Ми звичайно хочемо від Європейського Союзу технологій, фінансів, не обов’язково грантових, а просто інвестицій як таких. І ми можемо насправді бути конкурентоспроможними.

По яким видам продукції?

— Так, ми бачимо, що по органіці Україна є одним з головних експортерів до ЄС і левова частка цієї органіки — це корми, від яких залежить органічне виробництво в Європі. Мова йде про молочну та м’ясну продукцію. Зрештою ми географічно ближчі до Європейського Союзу. І навіть просто транспортування української продукції створює менше викидів, ніж транспортування з Китаю, або Латинської Америки. І тому є багато речей, в яких Україна може допомогти ЄС досягати цих своїх "зелених" амбітних цілей. Просто питання в тому, що треба зрозуміти, що Україна теж вже зробила багато-багато внесків до кліматичних цілей. Можливо, вони ще не так добре розрекламовані.

Як реагують фермери в ЄС на "зелені ініціативи"? Чи готові відмовлятися від використання пестицидів, наприклад? Куди рухатиметься Україна і чого чекати агровиробникам?

— Я вже наголошував, що питання запровадження нової екологічної стратегії Green Deal наразі широко дискутується всередині ЄС, у тому числі на рівні фермерів. Наприклад, цьогоріч у ЄС заборонили використання хлорпірифосу при вирощування агрокультур. Чому це важливо для українського фермера? Бо його продукція експортується в ЄС. Тобто в Україні використання цієї речовини не заборонено, а в ЄС вже заборонено.

Тому польський чи французький фермер каже "ага, значить, я не можу використовувати для захисту своїх культур цю речовину, а український фермер може її використовувати, в нього продукція дешевша через це, а відповідно, це нерівні конкурентні умови і я і буду проти нього". Що цей кейс має нас навчити? Що ми повинні входити в дискусію з ЄС по таким питанням на ранніх стадіях їх обговорення. Чому? Щоб ми один одного не лякали. Ні Україна, ні ЄС.

Я бачу, що в нас є обережні тони в аграрній індустрії щодо стратегії Green Deal. Одні гравці говорять про те що, ми маємо опонувати та сперечатись з ЄС, відстоювати питання використання засобів захисту рослин фермерами. Є групи, які кажуть, що такі суперечки можуть вбити ціну на нашу агропродукцію. Але є прагматичний підхід, який підтверджує практика використання, зокрема неонікатиноїдів у ЄС. Ця практика свідчить, що там де треба, ці пестициди застосовуються. Всі зрозуміли, що можна політично заборонити їх використання, але все одно сувора реальність полягає в тому, що ніхто з фермерів не хоче втрачати урожай через шкідників. Наше завдання полягає в тому, щоб сформувати усвідомлення реальної ситуації в індустрії і знайти порозуміння по всіх цих речах.

У контексті співпраці з ЄС, на якому етапі питання відміни Україною мораторію щодо експорту лісу-кругляку в ЄС?

— Ми очікуємо рішення в кінці грудня. Воно має бути 18 грудня. Може трошки раніше. Ми вже маємо певні уроки з тих слухань, які були в арбітражі. Зараз в Україні відбувається велика дискусія щодо зміни ринку торгівлі деревиною, зокрема в частині дії аукціонів, їх прозорості і так далі. Я думаю, що ми самі доросли до того, щоб зрозуміти, що в такому вигляді, в якому діє заборона на експорт лісу-кругляку, вона не до кінця ефективна. Але це не означає, що ми повинні її 100% скасувати. Ми точно її повинні модифікувати. І яким би не було рішення арбітрів, я думаю, що ми з ЄС налаштовані на те, щоб працювати еволюційно над регулюванням ринку деревини. Тобто це вже не політична дискусія, вона технократична. Як це буде відбуватися?

Як буде працювати цей ринок взагалі? Треба не забувати, що є неприємна і приємна реальність. Неприємна реальність полягає в тому що, на жаль, такий агресивний попит на український ліс з боку європейських компаній призводить до ажіотажу. Законного чи не законного, але він веде до ажіотажу. І з цим складно впоратись. А друга приємна новина. Це те що, відновлення лісів — один з найбільш ефективних способів зменшення викидів вуглецю, що передбачено Паризькою угодою. Я думаю, що десь між цими неприємними і приємними тенденціями, зі збільшенням ефективності функціонування нашого внутрішнього ринку знайдеться магнітне поле, яке зможе прийняти правильне рішення по торгівлі лісом між Україною і Європейським Союзом.

Перейдемо від європейських питань до глобальних. Маємо напружену ситуацію в рамках СОТ — Україна подавала позови до Російської Федерації, Вірменії, Молдови, Австралії та Казахстану, які стосувалися різних питань — від тютюнових виробів до сталевих труб та транзиту територією Росії. З п’яти позовів до України три — з боку РФ. Актуалізуйте інформацію, скільки у нас зараз позовів в рамках СОТ найбільше та який їх статус?

— У нас був період активних судових процесів в основному з РФ. Вони завершились так, як завершились. В одних ми перемогли, в інших — програли. Та у цілому, в нас є достатньо гарна практика в СОТ тепер. По залізничному обладнанню ми досить ефективно перемогли. По антидемпінгових заходах по селітрі ми програли, але імплементували це рішення так, як це нам було зручно, а не так як, там намагалася нав’язати Російська Федерація. Тобто ми виконали свої зобов’язання, але в спосіб, який є для нас прийнятним.

Думаю, що епоха великих судових спорів для України закрита. Хоча в нас насправді є кілька сфер, де можливі спори в цілому, але не лише ініційовані Україною, а між третіми країнами, які можуть бути для нас цікавими. Тобто мова йде про новий підхід до торгового захисту, який застосовують різні країни. Ми бачимо, що в світі еволюціонує підхід до застосування захисних заходів. Це може бути підставою для спорів в СОТ. Зараз такий торговий спір відбувається між Туреччиною і Європейським Союзом. Туреччина оскаржує захисні заходи по сталі.

А другий блок щодо може бути підставою для торгових спорів — це безумовно, довкілля. ЄС планує ввести імпортне "вуглецеве мито" і ця ініціатива може бути великою епопеєю в рамках Світової організації торгівлі щодо того, наскільки можна чи не можна застосовувати ті чи інші заходи. Ну але це перспектива кількох років вперед. Ми намагаємось за цим стежити і вести з ЄС діалог, щоб справді так і було. Тому що крім угод СОТ, є ще наша угода про асоціацію з ЄС, де прописані теж додаткові зобов’язання.

Яка наразі ситуація в СОТ, адже останній рік організація переживає кризу?

— Криза пов’язана з виборами нових арбітрів до Апеляційного органу в СОТ. Цей процес блокували Сполучені Штати Америки. Але насправді це фасад дискусії пов’язаний з балансом сил між США, ЄС, Китаєм з приводу того, як хто дотримується зобов’язань, наскільки збалансовані правила. І тут наша позиція є такою. Справді, в рамках СОТ має початися новий раунд глобальних переговорів, який має оновити, осучаснити всі правила, які є в Світовій організації торгівлі. Тобто в організації є криза, але це не криза занепаду, а криза скоріше розвитку, бо є певна нова реальність.

Треба пам’ятати, що взагалі система міжнародної торгівлі живе від кризи до кризи. Очевидно, що ця організація має розвиватися, мінятися і посилюватися. Далі є питання: якою вона має стати? Світова організація торгівлі — це місце, де збираються держави. Вона не може дублювати модель ООН. Зараз дуже цікаво в СОТ слухати виступи китайської делегації і делегації США. Це така велика риторична битва. І от завдання СОТ полягає в тому, щоб звести опонентів докупи, аби вони шукали і знаходили спільну мову. Такі кризи — це звичайне явище для світу торгівлі.

Ви сказали, що в рамках СОТ змінюється позиції держав до протекціонізму щодо своїх виробників. В Україні ми теж бачимо цей тренд з року в рік. Як оцінюєте ініціативу Дмитра Наталухи про локалізацію виробництва?

— Наш світ справді стає прагматичнішим, і Україна не виняток. Нещодавно американський торговий представник заявив, що США в принципі розглядають питання виходу з угоди про урядові закупівлі в рамках СОТ. Насправді, це була лише заява. Ніяких формальних кроків ще не було зроблено. Це говорить про те, кризи в СОТ з’являються не просто так. Країни постійно шукають баланс між захистом свого ринку і його відкритістю. Для України 45-48% ВВП надходить від експорту.

Зрозуміло, що ми повинні захищати себе, але так, щоб не нашкодити доступу на зовнішні ринки. І це складне завдання. У Європейському Союзі теж важкі дебати відбуваються щодо протекціонізму. Це складний концерт. І я би не сказав, що хтось точно правий, або точно не правий. Тобто насправді це питання балансів, зорієнтованих на розвиток. І ви бачите, що зараз це вже пішло в публічну площину.

Відмовлятися від протекціонізму просто тому, що нам не подобається це слово — не правильно. Але бути просто наглухо закритою від зовнішнього світу в України теж не вийде. Ці дебати, які ідуть між прихильниками законопроекту Дмитра Наталухи про локалізацію виробництва та його критиками цілком нормальні. Коли ми говоримо про локалізацію, то світові виробники залізничного обладнання, наприклад Siemens, кажуть, що готові навіть без законодавчих залучати українських виробників для виробництва локомотивів.

Самою розмовою про локалізацією ми вже досягаємо того, що європейські виробники кажуть, що не проти входити в локалізацію. А питання чи потрібен закон в такій формі, як він поданий? Це вже трошки інше. Там вже питання того, чи справді ми порушуємо свої зобов’язання чи не порушуємо. Можливо, його треба модифікувати. Але це все насправді складна дискусія. І по факту від самого ведення цієї дискусії ми вже інакше — позитивніше дивимось на нашу промисловість.

Розмовляла Оксана Кулєба, спеціально для Delo.ua