Що українські університети потребують від держави та бізнесу: інтерв'ю з Петром Чернишовим

Про новий статус університету. Чи це вже свобода, або лише її примара?

Рік тому ви говорили про впровадження бізнес-практик у НАУ, який трансформувався у Державний університет "Київський авіаційний інститут". Що вдалося досягти, і чи достатньо цього для автономії?

— Ми не плануємо із університету зробити у чистому вигляді бізнес-структуру. Але ми маємо привнести більше елементів бізнесу, це дуже важливо. У 2024 році ми перереєструвалися як неприбуткове державне підприємство. Це дозволяє відкривати рахунки в комерційних банках — у "Приваті", mono, "Райффайзені", а не тільки в Держказначействі. Для університету це означає більшу оперативність і зручність у фінансових питаннях. Ми також отримали Наглядову раду.Таких ЗВО в Україні лише три: ми, Запорізький національний університет та Прикарпатський національний університет ім. Стефаника. Але це тільки початок, ми залишаємося у сфері впливу Міністерства освіти, Держмайна та інших органів.

Як статус НДП впливає на стратегічні можливості КАІ, і чи може він стати моделлю для інших університетів?

— Новий статус дає нам замало. Відкріпив нас від Держказначейства, але справжня автономія неможлива без контролю над майном.

Уявіть собі, навіть як державне підприємство, ми маємо "право" самостійно укладати договір оренди — але лише на приміщення до 400 квадратних метрів. І це, на жаль, не жарт. Це крапля в морі для нашого університету. У нас — десятки тисяч квадратних метрів площ, але початкову вартість для аукціону на ProZorro встановлює не університет, а Фонд держмайна. Ми не проти відкритих торгів — це правильний підхід, — проте прагнемо самостійно визначати стартову ціну, а не покладатися на рішення зовнішніх структур.

Ми ініціюємо зміни до двох законів і двох постанов Кабміну, щоб передати управління університетським майном безпосередньо ЗВО, а не залишати його під контролем Фонду держмайна. Якщо нам це вдасться, інші університети також підуть цим шляхом

Про держзамовлення та співпрацю з бізнесом через лабораторії

Великий бізнес все більше відчуває дефіцит тих чи інших робітників та почав створювати власні освітні організації. Від курсів до корпоративних вишів. А як КАІ взаємодіє з бізнесом?

— Діючі закони та нормативні акти не дають нам можливість активно грати на цьому полі. Ми б залюбки посилили взаємодію з бізнесом, тим більш, шо є такий запит, але в інструментах ми обмежені. Тому головною формою взаємодії є лабораторії.

Ми розбудовуємо спільні лабораторії, так звані лаби, з відомими корпораціями. Наприклад, корпорація Ajax побудувала у нас лабораторію, це серйозні інвестиції. У лабораторії студенти навчаються передовим практикам роботи на обладнанні Ajax. Фахівці Ajax приходять, читають лекції, ведуть практичні заняття, лабораторію відвідують приблизно 200 студентів. Ajax має право відібрати найкращих, найрозумніших з них.

Ми ведемо переговори з такими IT-компаніями, як SoftServe, промисловими підприємствами, які цікавляться БПЛА, бо це ж наша головна компетенція – все, що літає. Плануємо створити хаби для стартапів, де студенти та бізнес працюватимуть разом. У 2024 році ми залучили кілька мільйонів гривень, але це початок. Без автономії бізнес боїться вкладати кошти, бо Держмайно може все заблокувати.

Це катастрофа для партнерств. Бізнес питає: "А що буде з нашою інвестицією, якщо Держмайно забере майно?" Ми втрачаємо інвесторів. Одна з провідних ІТ-компаній відмовилася заходити в хаб саме через ці юридичні ризики. А це могли бути мільйони гривень, які пішли б на студентів, інфраструктуру, стипендії, практику.

А які ще формати ви хотіли б впровадити?

— Ми хочемо впровадити подвійну освіту: студент навчається в університеті та працює в бізнесі з професіоналами, які розробляють для нього програми. Це круто працює в кількох великих компаніях України, ми теж хочемо. Це потребує часу і якісного менеджменту. Головна проблема — не гроші, не час, а якісний менеджмент, якого в університетах практично немає.

А корпоративне замовлення можливе? І, до речі, що з держзамовленням?

— Замовлення означає, що якась українська корпорація чи держава може передбачити, що буде з країною через п’ять років, бо п’ять років студенти навчаються. Хто може сказати, що буде з Україною через п’ять років? Ми будемо членами Євросоюзу чи ні? Чи будуть привабливі умови для бізнесу? Коли закінчиться війна? Я вважаю, що замовлення — не дуже добра ідея. Вважаю, що має працювати ринок.

Важливий момент. Якщо бізнес готовий брати на себе ризики та робити корпоративне замовлення – це його право, це їх гроші. А от державне замовлення – це рудимент радянської епохи.

Раніше ви анонсували створення асоціації випускників. Це навпаки не радянський рудимент, а західна практика. Чи запрацювала асоціація і чи дала очікувані результати?

— Так, ми створили асоціацію, але буду відвертим, вона поки що не "вистрелила". Ми дуже хотіли, щоб асоціація змогла нам допомогти з фандрайзингом та комунікацією з бізнесом. Поки що результати не на "відмінно". Але слід зауважити, що дуже багато наших випускників живуть та працюють за кордоном та їх важко залучити до цих процесів.

Щодо фандрайзингу, то справді надихаючий приклад — Київська школа економіки, і ми беремо їх за приклад. У них це зайняло сім років. Я був у наглядовій раді КШЕ вісім чи дев’ять років, та знаю, що це нешвидко. Тож ми продовжуємо працювати над цим.

Про новий HR-підхід

Як бізнес-практики змінили найм?

— Ми — перший державний університет, який ввів посаду HR-директора. Вона з бізнесу, нормальна бойова директорка. Ми наймаємо людей тільки через HR, як у бізнесі. Це підвищує якість кадрів, і ми вже бачимо результат.

Чому ЗВО бракує менеджерів, і як залучити фахівців?

— Дві причини: неконкурентна компенсація і ректори-царі. У бізнесі конкуренція змушує слухати підлеглих, інакше ти банкрут. У державних університетах ректори живуть без конкуренції, їм і так непогано.

Про проблеми освіти: плагіат і відсталість.

Які системні проблеми гальмують вищу освіту?

— Плагіат — величезна проблема. Багато дисертацій, особливо гуманітарних і медичних, вкрадені. Міносвіти не бореться з цим. Треба жорсткі перевірки, інакше наші дипломи не визнаватимуть у світі.

Ви є фундатором проєкту "Контора Пі", що опікується розвитком математичної освіти у школах. Допомагаєте вчителям та талановитим учням. Тож маєте знати про системні проблеми у шкільній освіті.

— Вона в поганому стані. Багато студентів, що приходять до нас, не можуть розв’язати квадратне рівняння чи порахувати площу трикутника. Школа недопрацьовує. В Україні 26 тисяч вчителів математики. Багато вчителів не хочуть нічому навчатися, вони декласовані, викладають за конспектами 20–30-річної давнини. Не всі такі. Ми допомогли "прокачатися" більш ніж 2 тисячам вчителів, але вирішити проблему всієї шкільної освіти ми не можемо.

Де ключ вирішення цієї проблеми? На рівні Міносвіти, Кабміну, Верховної Ради?

— Вважаю, що найважливіший двигун реформи шкіл — батьки. Треба дати їм владу, створити наглядові ради шкіл із батьків, випускників, які живуть поруч. Ці ради мають звільняти і наймати директорів, завучів, учителів. Зараз у них немає влади, директорів призначає місцева рада , вони оцінюються за формальними показниками, а не за якістю змін у школі. А саме батьки найбільш зацікавлені в результаті роботи шкіл. Тож вони мають отримати владу.