Україна ризикує поступитися місцем на європейському ринку російській агропродукції через закон щодо ГМО

Зрозуміло, що зараз на тлі війни, масштабних природних катаклізмів питання ГМО комусь може здатися не настільки важливим. Втім, не слід забувати, що у державах-членах ЄС питання, до прикладу, застосування засобів захисту рослин на полях призводило до голосних суспільних дискусій.

Саме тому на рівні ЄС існує ціла низка Директив та Рекомендацій щодо застосування ГМО. Бо стосується не лише економічних питань, але й політичних, оскільки йдеться про інтереси виборців, які у ЄС у своїй більшості скептично налаштовані до генетично модифікованих продуктів.

Отже, поспішаючи виконати зобов'язання щодо гармонізації українського законодавства з європейським парламентарі прийняли за основу та скороченим строком до 2-го читання Проєкт Закону 5839, яким передбачається врегулювання генетично-інженерної діяльності та державного контролю за обігом генетично модифікованих організмів в Україні. Можливо це продиктовано задекларованими темпами, тому регулювання сфери ГМО, що у ЄС здійснюється численними документами, в Україні вирішили вмістити в один закон. 

Євроінтеграція — конституційний напрямок, гарантований Президентом. Чи ефективно врегулювати питання ГМО зараз? Так. Проте чи ефективний законопроєкт у даному викладенні для нашої інтеграції та для української аграрної галузі і українців? Категорично ні. Законопроєкт 5839 викликав заперечення у багатьох гравців аграрного ринку та експертів, тому що його ухвалення в цілому у нинішньому вигляді ставить під питання і європейські перспективи України, і її репутацію "житниці Європи".

Суть зауважень до закону 5839 як у його концептуальній розбіжності з принципами регулювання сфери ГМО у ЄС, так і у тому, що цей Закон прямо упускає практику країн ЄС та суперечить відповідним європейським документам.

Зокрема, регулювання, яке дозволятиме процедури, які не встановлені ЄС, такі як, спрощена процедура реєстрації будь-яких ГМО. Відкриття України для спрощеного вирощування ГМО сортів з “примітивною” процедурою їх реєстрації йде врозріз із практикою та реаліями ЄС, оскільки:

1. Процедура отримання авторизації (дозволу) на розміщення на ринку ЄС триває до 7 років від моменту подання нотифікації. Це пов’язано з тим, що рішення приймається Єврокомісією, оскільки ЄС – це спільний, відкритий ринок. А отже реєстрація та обіг в Україні неавторизованих в ЄС ГМО потенційно ставить під загрозу ринок та є відхиленням від стратегічного курсу нашої держави.

2. У проєкті №5839 відсутні норми та вимоги до захисних заходів відповідно до рівня біобезпеки, їх конкретизація чи посилання на документ, що їх буде встановлювати. Замість обов’язкової нотифікаційної процедури в законопроєкті передбачено деклараційну. Також відсутні обов’язки з забезпечення того, що матеріал, отриманий від вивільнення ГМО у відкритих системах, не буде розміщено на ринку та вилучено, якщо не дотримано усіх процедур встановлених частиною С директиви ЄС 2001/18 (розміщення на ринку).

3. Для вирощування ГМО лінії кукурудзи в Європейському Союзі дозволена лише одна авторизована нотифікація - МОН810. Однак, 21 країна-член ЄС заборонила її вирощування, оскільки в рамках норм ЄС кожна країна має право вирішувати про повне або часткове виключення власної території з зони, де дозволене вирощування ГМО, що на практиці означає заборону вирощування цієї лінії кукурудзи.

Проєкт закону не передбачає створення детальних публічних реєстрів з інформацією про місця вивільнення та вирощування ГМО, інформування та консультацій з громадськістю, як цього вимагає директива 2001/18/ЄС від 12 березня 2001 року про навмисне вивільнення в навколишнє середовище ГМО. Відсутні повноваження органів контролю, щоб реалізувати процедури додаткових запитів для оцінки ризиків в Україні, припиняти обіг та вилучати продукцію, якщо виявляється небезпека, порушення вимог і тд.

Директиви Європейського Союзу звертають окрему увагу на проблему розміщення посівів ГМО неподалік кордонів держав, які забороняють вирощування ГМО, а також на обов'язок країн-членів зберігати реєстри місць вирощування ГМО, щоб забезпечити їх доступність.

Особлива увага європейському законодавстві приділяється ГМО з генами, стійкими до антибіотиків, адже такі ГМО можуть негативно впливати на здоров’я людини та стан довкілля. І тут у нас теж прогалина.

Крім того, законопроєкт №5839 потребує глибокої переробки самого термінологічного апарату, яким він оперує. Так, із запропонованого тексту проєкту не можна однозначно зрозуміти, чи відносяться "дослідження та випробування ГМО у відкритій системі" до "генетично-інженерної діяльності". Законопроєкт не надає достатньої інформації про місце та умови проведення випробувань генетично модифікованих організмів, що ускладнює їх тлумачення.

Перелік зауважень цим не вичерпується, і вони звичайно мають стати предметом фахової дискусії за участі як учасників ринку, так і розробників закону. До якої зараз українські аграрії наполегливо і закликають, фактично б'ючи в усі дзвони. Але припустімо, що закон ухвалено у його чинній редакції. До яких наслідків це призведе?

Україна може втратити ринки — ЄС, Китаю та Японії, ті, за які багато років боролася, ті, де використання ГМО або чітко регламентовано, або жорстко заборонено. Втрата ринків обумовлена вже тим, що врегулювання ГМО в Україні зведено до їхнього вирощування, без врахування думки громадськості та споживачів. Директиви ж ЄС на перше місце ставлять такі поняття як умови, терміни та відповідальність.

Важливо усвідомлювати, що паралельно вирощувати генетично модифіковані та звичайні культури майже неможливо. Зокрема тому, що деякі культури схильні до перехресного запилення.

Відповідно, це тягне за собою втрату довіри до України як до надійного постачальника натуральної продукції, відштовхне покупців, і, як наслідок — призведе, за попередніми розрахунками до втрат для бюджету по всім галузям. На рівні експорту насіння, який лише відкрився 2 роки тому, на рівні 4 млрд грн щороку; на рівні експорту зернових — мільярди.

Для галузі ж, для аграрних підприємств, і для вагомої частини місцевих бюджетів, які вони наповнюють це завдасть нищівного удару, адже такі підприємства змушені будуть згорнути частину діяльності. Але і поява в Україні великих площ, приміром, ГМО-кукурудзи лише поставить питання куди її власне продавати, після втрати Європейського ринку. На тих ринках, де дозволена переробка ГМО-насіння — велика конкуренція. Крім того, зростає вартість логістики. В Україні ж глибинної переробки кукурудзи немає.

Увесь ланцюг проблем нескладно передбачити. Скажімо, чи захочуть купувати українську курятину знаючи, що корма вироблені з ГМО-культур? У тому числі це стосується і українців — за наявними опитуваннями в Асоціації “Дунайська Соя” 62,9% населення негативно ставляться до вживання у їжу продуктів, які містять ГМО. 75,7% наших співгромадян переконані, що продукти, які виготовлені з використанням ГМО, є небезпечними для здоров'я людини.

Україні потрібно ухвалювати євроінтеграційні закони. Але вони мають бути відповідати по суті задекларованій меті — вступу до ЄС, що підтримали та обрали українці, і українські аграрії теж. Усі пропозиції щодо змін, які вкрай необхідно внести у текст до другого читання, підготовлені. Ми прагнемо, щоб нас почули, що у наших спільних інтересах і в інтересах держави. 

Можливо, варто розробити не один, а все ж розділити законодавчі акти щодо ГМО, як це є в ЄС. В чому точно немає сумнівів — час перейти до предметної дискусії.