Шлях до узурпації. Чому мери міст не можуть залишатися при владі понад два терміни

Якщо подивитися новини на сайтах міст, в яких мери не змінюються по кілька строків, то можна часто можна помітити характерну рису – про корупційні оборудки місцевої влади не пишуть, як про щось сенсаційне. Журналісти пишуть про розкрадання коштів на закупівлях так, ніби описують щорічне святкування дня міста – всі знають хто, як, коли, де, а тому здивувати може не сам факт корупції, а лише раптові набіги правоохоронних органів за інформацією чергового журналістського розслідування. 

Саме багаторічне перебування при владі, яке нівелює майже всі запобіжники, робить можливим цю жахливу ситуацію, коли цілі міста потрапляють у залежність до однієї особи – міського голови, або ляльководів, які за ним стоять.  

Формально, сьогодні рекордсменом серед українських мерів-довгожителів є очільник багатостраждального Бахмута на Донеччині Олексій Рева. Він став керівником міста ще у 1990 році, за часів СРСР. Як людина "старої закалки", він за цей час лише раз отримав звинувачення у корупції. З того часу працював «чисто». 

Погляньмо на великі міста, де грошей більше, а отже і коррупційних ризиків. Примітно, що майже всі "довгожителі" прийшли до влади на місцевих виборах у 2010 року й з того часу не випускають її з рук (лише смерть Геннадія Кернеса завадила йому залишитися на посаді мера Харкова). Серед інших багаторічних мерів, що прийшли у 2010-му: Юрій Вілкул у Кривому Розі, Михайло Сімашкевич у Кам’янці-Подільському, Ігор Сапожко у Броварах, Сергій Надал у Тернополі та Володимир Хомко у Рівному. 

З відривом в один виборчий цикл усіх них випереджає діючий чемпіон-важковаговик – міський голова Львова Андрій Садовий, який при владі з 2006 року. Він був обраний на посаду під час найбрудніших, як писали тоді львівські газети, місцевих виборів. 

Багаторічне мерство – багаторічна корупція 

На прикладі Андрія Садового розберемо, чому багаторічне перебування на посаді не приносить користі містам і чому необхідно припинити практику плекання локальних "путінів" та «лукашенок», яка може вилитися у передачу влади спадкоємцям. 

Спостерігаючи за діями Андрія Садового при владі іноді може скластися враження, що перше, про що думає, мер – це збереження своєї посади. Тому він намагався підтримувати добрі стосунки з усіма президентами. Навіть з Віктором Януковичем, якого було засуджено за держзраду. У 2011 році Садового зафіксували на камери на дні народження Януковича разом із мером Харкова Кернесом. Після того, як відео було оприлюднено вже після Революції гідності, Садовий виправдовувався, що йому були потрібні гроші на Євро-2012. Дивне місце для вибивання грошей, чи не та?

На цьому тлі варто також згадати ще одну рису львівського мера – безмежне пристосуванство. Свого часу він навіть освідчувався у любові до… російської мови. 

Усе змінилося, коли партія Садового "Самопоміч" увійшла до парламенту й створила там третю за величиною фракцію. Садовий, який не приховував своїх президентських амбіцій, не зміг домовитися із тодішнім господарем Банкової Петром Порошенком й отримав від технологів останнього «сміттєву блокаду» міста, завдяки якій Садовий втратив у рейтингу, але зміг просадити рейтинг Порошенка у Львові ще більше. 

Із владою Володимира Зеленського у Садового спочатку було непогано – він намагався триматися подалі від Слуг народу й не робив випадів у бік нового президента. Але завжди настає момент коли кількість переростає в якість. Накопичений роками корупційний багаж почав просто прориватися. 

У листопаді 2019 року Спеціальна антикорупційна прокуратура оголосила підозру Садовому у зловживанні владою. Фабула кримінального провадження була наступною – продаж землі на межі Львова та села Рясне-Руська нідерландській компанії CTP під будівництво індустріального парку у 2015 році за 54 млн грн. За даними слідства Садовий та його "молода команда" продали землю, що належала сільській громаді та ще й за зниженою у кілька разів ціною. 

Далі сніговий ком почав нарощуватися. Садовому почали згадувати все за багато років, коли він заговорював свої управлінські "проколи" і корупційні схеми через власні ЗМІ (включно з 24 телеканалом), завжди знаходячи поганого «крайнього». 

Першим гучним корупційним скандалом Садового на посаді міського голови (якщо не згадувати ошуканих 200 тисяч вкладників "Галицьких інвестицій") – близько 10 кримінальних справ, розпочатих у 2014-2015 роках за фактами шахрайства та корупції при підготовці до Євро-2012 у Львові. Лише на проектуванні побудови «Арени Львів» були вкрадені з бюджету 24 млн грн (на той час пристойні кошти). 37 млн грн перевели на рахунок австрійської фірми «ALPINBAU GmbH» за розробку проектно-кошторисної документації для будівництва стадіону, а потім експертиза показала, що вартість цієї послуги – не більше 13 млн грн. 

На закупівлі трамваїв до Євро-2012 команда Садового, як повідомляло видання "Варта",  "заробила" близько 15 млн грн, не докупивши три трамваї з партії у 14 штук.

"Сміттєва блокада" Львова, як її представив містянам Садовий, була наслідком бездіяльності його виконкому, через що на закритому міському сміттєзвалищі загинули четверо людей.

Суд визнав винним мера Львова Андрія Садового та виконкому щодо бездіяльності при закритті звалища. 30 травня 2016 року у поліції Львівщини відкрили кримінальне провадження за фактом пожежі на Львівському сміттєвому полігоні.

Проте винуватцями зробили чиновників дрібніше. Найбільша «риба» – екс-керівник Управління житлового господарства Львівської міської ради Юрій Голець. Він залишався на посаді до листопада 2016 року, поки його не спіймали на отриманні хабара.

І це лише найбільші кейси, які стали відомими громадськості та стали предметом кримінального розслідування. А працюють ще менші схеми, які завдають бюджету Львова збитків, не даючи місту розвиватися.  

Який вихід? Потрібні зміни до законодавства та обмеження строку при владі

На прикладі Садового видно, що багаторічне мерство може використовуватися як механізм збагачення владними чиновниками. За своєю суттю – це більше схоже на феодальне узурпування влади, яке підтримується корупційною складовою, сітками голосування адміністративного апарату та власними ЗМІ, які в очі львів’янам кажуть, що вони тітушки! 

Чинне законодавство та діюча правоохоронна система не в змозі зупинити феодалізацію. Тому, щоб викорінити її у Львові та інших містах України, потрібні нові запобіжники. Таким запобіжником може стати обмеження знаходження при владі мера не більше двох строків підряд (як з президентською посадою). У США, наприклад, це усталена практика у місцевому самоврядування. У Нью-Йорку, наприклад, двома термінами обмежений не лише мер, а й інші чиновники з його адміністрації.