“Фізична терапія у поєднанні з прослуховуванням музики може скоротити час одужання в лікарні на 50%”, - Крістофер Бейлі, ВООЗ

Крістофер, нещодавно ви перебували в Україні з метою проведення серії зустрічей щодо запровадження державних політик травмоінформованості та загалом потенціалу реабілітації та реінтеграції через мистецькі практики. Ви раніше бували в Україні? Поділіться своїми враженнями.

- Приблизно 15 років тому я працював в Україні, очолюючи програму з інформатики охорони здоров'я у ВООЗ, яка зосереджувалася на системах електронних медичних записів для ВІЛ-клінік. Це був час піку епідемії ВІЛ в Україні. Тоді Україна була зовсім іншою, і криза була іншою. Але навіть тоді мене надзвичайно вразила висока професійність медичних працівників, з якими я мав честь співпрацювати.

Одним із зв'язків між моєю тодішньою роботою і тією, яку я виконую зараз, є те, що навіть тоді справа не була лише в даних. Це була система даних, яка стимулювала регулярні щотижневі зустрічі персоналу, де вони ділилися своїм досвідом. Завжди йдеться про поєднання історій та доказів. Наша робота включає мистецтво, значення, вираження, історії, реальний життєвий досвід, надії та мрії, а також прийняття рішень на основі даних та доказів.

Розкажіть детальніше що саме означає травмоінформавонність? 

- Я працював в Ірландії, де існувала велика проблема з травмами, які передаються між поколіннями через конфлікти між протестантами і католиками. Одним з ефективних підходів до психічного здоров'я було використання соціального призначення: залучення людей до спостереження за ландшафтами, слухання музики та перегляду різного мистецтва.

Соціальне призначення, як і ліки, може включати поїздки в сільську місцевість, відвідування музеїв або концертів. Один з ключових аспектів цього підходу – це відчуття захоплення і зв’язку з чимось більшим за себе, що сприяє викиду окситоцину, гормону, який регулює соціальну поведінку.

Коли людина відчуває дисоціацію через травму, захоплення мистецтвом може мати лікувальний ефект. Питання в тому, скільки часу це займає і які відчуття виникають. Важливо вимірювати результати як у загальних, так і в індивідуальних сценаріях.

Наприклад, фізична терапія у поєднанні з прослуховуванням музики може скоротити час одужання в лікарні на 50%. Інші види мистецтва мають схожий ефект, тому кожен може обрати будь-яку арт-практику, адже це сприяє покращенню стану людини.

У моєму випадку, після операції через рак, я відчував дисоціацію. Побачивши дерево або картину, я починав повертатися до цього світу. Коли хірург поклав руку на моє плече, я також відчув зв’язок і безпеку. І знову, на неврологічному рівні, ці моменти зв'язку з образом, звуком, особистим контактом починають відновлюватися неврологічно. Ви починаєте повільно відновлювати зв'язок із собою та світом навколо вас. 

Яку музику слід слухати людям?

- Перше правило арт-терапії - це зустрічати людину там, де вона є. Якщо хтось наляканий, їм не обов'язково слухати відважну музику. Якщо хтось збуджений, спокійна музика може його роздратувати. Якщо людина сумна, весела музика може також бути недоречною, так само як і спокійна музика для збудженої людини - це може призвести до того, що людина відштовхне допомогу.

На підсвідомому рівні травмовані люди перш за все відчувають, що їх слухають. Потім можна разом займатися терапією та відновленням, результат яких неможливо передбачити ані художнику, ані терапевту. Проте, підтримуючи людину на її шляху реабілітації, ви надаєте їй сил, не нав’язуючи рішень чи дій. Наприклад, найгірше, що можна сказати людині, яка сумує, це “підбадьорся”.

Отже, ви маєте на увазі, що коли ви використовуєте певну художню практику, вам потрібно використовувати тип мистецтва, який пов'язаний з почуттями людей?

- Так, почніть з цього, адже це визнання справжніх почуттів людини. Якщо можливо, варто використовувати музику, яка подобається пацієнту. Я не підтримую ідею про лікувальну силу музики Моцарта для аутизму – це абсурд і не має жодних доказів. Можливо, конкретна людина з аутизмом позитивно відреагувала на музику Моцарта, але це не універсальний підхід. Наприклад, багатьом ветеранам, з якими ми працювали, не подобалася музика Моцарта – вони віддавали перевагу важкому металу. Загалом вибір музики та інших видів мистецтва залежить від смаків людини.

Важливо знайти час і можливість дізнатися, що саме важливо для людини і що може допомогти їй знову відчути зв’язок з іншими. Потім слід обрати музику, яка буде доповнювати терапію. 

Як казав швейцарський психолог Карл Юнг: "Самотність – це не відсутність людей. Самотність – це нездатність виразити те, що для вас найбільш важливо". Тому дуже важливо дізнатися, що подобається людині. 

В різні часи культура та мистецтво використовується людьми та владою для різних цілей….

- Для мене різниця між пропагандою і мистецтвом як зцілюючою силою полягає в тому, що пропаганда намагається маніпулювати вашими емоціями на користь бажаного емоційного стану, який, на думку уряду чи інших, ви повинні мати.

Я приїхав в Україну, щоб дізнатися більше про місцеві практики арт-терапії. Уряд офіційно запросив у мене технічну допомогу в цій галузі. Я читав багато статей про культуру України, яка зароджується під час війни, і про мистецтво, яке зараз є близьким до людей, і мені стало цікаво дослідити це.

Багато з того, що виникає в мистецтві, це емоційно чесно і сприяє розквіту унікального українського голосу, який допомагає людям не лише виживати, але й відчувати зв'язок та взаємну відповідальність. Це захоплює мене з точки зору зцілення, і саме тому я тут. Я бачу, що вже зараз люди зцілюються через мистецтво, і хочу дізнатися, як ви це робите. Також хочу дослідити, чи зможу використати цей досвід в інших країнах.

Війна в Україні триває вже 10 років і за цей час у людей різні ступені травми. Як в такому випадку робити терапію? 

- Травматичні наслідки десятирічної війни в Україні охоплюють фізичні поранення, психічні та соціальні рани, переселення, а також трансгенераційну травму. Коли людина переживає важку травму, це може змінити її ДНК і передатися наступним поколінням, спричиняючи у дітей поведінку, характерну для травматичного досвіду, навіть якщо вони самі його не пережили.

В Ірландії я працював з людьми, які намагалися подолати трансгенераційну травму. Наприклад, одна жінка, яка в дитинстві бачила вибух бомби, що вбила її сусідів і членів сім'ї, помічала ті ж травматичні симптоми у своїх дітей, які не знали про її переживання. Вона запитувала, що робити, і одним із рішень було розповісти дітям про її травми.

В Україні Міністерство охорони здоров’я розробляє підходи до психічного здоров’я, спрямовані на інтеграцію людей в суспільство. Використовуються практики, рекомендовані ВООЗ, для підтримки спільнот і сімей. Важливо усунути соціально-психологічну дискримінацію, оскільки негативне ставлення до психологічної реабілітації ще існує.

Водночас, культурно прийнятні методи, такі як співочі групи, народні пісні, театр та мистецтво, допомагають людям з'єднуватися та зцілювати одне одного. Вони також дають змогу медичним працівникам ідентифікувати тих, хто потребує професійної допомоги.

Розробка реабілітаційних практик як відповіді на психічне захворювання може збільшити стигму. Тому важливо зосередитися на здорових психічних звичках і профілактиці психічних захворювань, особливо на урядовому рівні.

Ви праві, деякі цивільні люди і ветерани не хочуть йти до психолога через те, що переживають, як на це відреагують інші люди.

- Одним із симптомів травми є гіпернезалежність. Коли ви пережили травму і відчуваєте розрив із собою та іншими, це дуже важко. Частиною цієї дезінтеграції є недовіра до інших, включаючи систему охорони здоров'я. Важливо знайти шляхи для створення зв'язку і реінтеграції. Якщо хтось відмовляється від професійної допомоги, потрібно знайти спосіб, який має значення для цієї людини. Це може бути релігія, спорт або щось інше.

Це відкриває шлях до комунікації та отримання необхідної допомоги. Важливо, що частиною травматичного досвіду є втрата автономії, тому допомога не повинна підривати відчуття автономії людини. В результаті, прийняття допомоги стає шляхом до знаходження справжнього значення, адже наша людська природа включає пошук сенсу в речах. Травматична подія руйнує не лише наше сприйняття, але й наше відчуття сенсу в світі. Ось чому мистецька терапія починається з слухання і підтримки, без нав'язування.

Мистецтво у всіх його формах допомагає нам впоратися з проблемами та знайти особисте значення. Воно дозволяє нам святкувати моменти радості і на неврологічному рівні знову з'єднує нас із собою, з іншими і з навколишнім світом.

Як бути людям, які живуть в маленьких українських селах, де немає театру, кіно, концертів тощо?

- Подібне було в Ірландії, коли люди, які потребували допомоги, просто збиралися разом  та співали, малювали і практикували різні види мистецтва. До речі, не завжди це могло бути саме мистецтво, адже способом подолання стигми може бути проста підтримка один одного. 

Ви часто згадуєте досвід Ірландії, але ж ви працювали з людьми вже після війни. В Україні ще триває війна, тож чи буде дієвою допомога, коли бойові дії продовжуються? 

- У перший рік війни в Україні я поїхав до Молдови, щоб працювати з українськими біженцями, які втратили свої домівки. Коли сім'я перетинає кордон, їхні найважливіші потреби - їжа, притулок, медична допомога. Поки ці потреби не задовольнені, мистецькі проєкти можуть викликати стрес. Однак, як тільки негайні потреби забезпечені, люди починають відчувати іншу підтримку, яка допомагає їм відновитися і відчути безпеку.

Українські діти в таборі були гіперчутливі та недовірливі. Але коли клоуни почали з ними грати, діти сміялися, що було для їхніх батьків великим чудом, бо вони давно не бачили своїх дітей такими щасливими.

За даними Gradus Research, 77% українців переживали стрес або знервованість останнім часом. Основні причини цього - війна з Росією (72%), фінансові труднощі (41%), соціально-політична ситуація в країні (38%) та стан здоров’я (30%). Ці показники не змінювалися з 2022 по 2024 роки. Найпопулярніші способи подолання стресу включають сидіння в Інтернеті (39%), перегляд ТБ/фільмів/серіалів (34%) та спілкування з друзями та сім’єю (32%). Чи є це правильним підходом для подолання стресу та що можна додати? Що потрібно зробити на рівні держави, щоб люди могли справлятися з наслідками війни? 

- Люди повинні спілкуватися з друзями, і Інтернет виявився надзвичайно корисним під час пандемії, допомагаючи зберегти зв'язок між ними. Незважаючи на те, що соціальні мережі іноді можуть стати пасткою, вони ще й мають позитивні аспекти. Також багато людей ходять в театри, що свідчить про їхню потребу у спільному переживанні естетичного досвіду.

З боку держави, перш за все, уряд повинен підтримувати процес реабілітації через мистецтво. Від часів пандемії ми організовували різноманітні мистецькі заходи, щоб підтримати благодійні акції для митців, які постраждали від кризи. Ці ініціативи стали настільки популярними, що міста і уряди по всьому світу почали цікавитися, як вони можуть долучитися до цього процесу. Це показує, яка важлива роль у мистецтві є для загального благополуччя.

Уряди можуть досліджувати ці позитивні аспекти мистецтва і розглядати їхнє включення у загальну практику, зокрема у систему охорони здоров'я. Зважаючи на вразливість цієї системи, важливо створити мережу фахівців, які будуть досліджувати вплив мистецтва на здоров'я людей і використовувати ці знання у процесі реабілітації.

Таким чином, розгляд мистецьких ініціатив як частини підтримки громадського здоров'я може мати значний позитивний вплив на суспільство в цілому.