Незважаючи на бойові дії, роботи побільшало. Як війна змінила роботу EPAM Ukraine

Компанія EPAM в Україні — це філія американської компанії EPAM, яку у 1993 році заснував білоруський підприємець Аркадій Добкін. Після президентських виборів у Білорусі та силового розгону протестувальників багато хто з білоруських айтішників переїхав жити в Україну. Хоча тоді релокованих було досить небагато, лише кілька десятків людей, порівняно з кількістю співробітників, яких EPAM довелося переселити після початку війни з Росією.

Сама війна не вплинула на кількість замовлень компанії, обсяги роботи навіть зростають. Однак багато айтішників все ще залишаються в окупованих містах, деякі служать у ЗСУ, інші залишили свої будинки і виїхали в безпечніші регіони України. Кореспондент Delo.ua поспілкувався із співробітниками EPAM, яким довелося релоцюватись, а також з'ясував, як працює найбільша IT-компанія України в умовах війни.

Продовжили роботу в Україні та закрили офіс у Росії

До початку військових дій офіси EPAM працювали у Києві, Львові, Харкові, Дніпрі, Вінниці, Хмельницькому, Івано-Франківську, Чернівцях, Одесі, Миколаєві, Херсоні та Запоріжжі, а в штаті української філії компанії було 14 тисяч співробітників.

Після початку вторгнення в компанії ухвалили план щодо продовження роботи бізнесу в Україні, найважливішим компонентом якого було забезпечення безпеки наших фахівців, у тому числі підтримка з питань релокації та евакуація із небезпечних регіонів.

З першого дня одним із найважливіших координаційних хабів компанії став львівський офіс. Таку ж роль відіграють офіси в інших безпечних регіонах. EPAM допомагає своїм співробітникам, що переїхали, з пошуком житла, розселенням в готелях, перевезеннями до кордону, де необхідну допомогу надають вже колеги з європейських країн.

В результаті вже понад 75% фахівців EPAM виїхали у безпечні місця та продовжили роботу. За межами України сьогодні перебувають близько 2600 спеціалістів. Одні з найпопулярніших напрямків – Польща, Угорщина, Чехія, Румунія. Також активно компанія пропонує співробітникам релокацію до Хорватії та Португалії. Для багатьох це не завжди очевидно, проте ці країни мають низку своїх переваг.

Крім того, для своїх працівників та членів їхніх сімей EPAM виділила фінансову допомогу: кожен фахівець отримав тисячу доларів додатково до щомісячної компенсації, для дружин та чоловіків працівників виділили по 500 доларів, а на кожну дитину по 250 доларів. Також передбачається покриття супутніх витрат, пов'язаних із житлом або транспортуванням на суму до $2000.

Усім співробітникам компанія продовжує платити зарплату, навіть тим, хто залишився у зоні бойових дій і не може працювати.

Окремі умови запровадили для айтішників, які зараз у ЗСУ чи територіальній обороні: на час відсутності за ними закріплені їхні робочі місця, зберігаються компенсації, всі бенефіти, а також надається додатковий компенсаційний пакет для підтримки їх та їхніх сімей.

При цьому переважна більшість процесів, пов'язаних з розробкою програмного забезпечення та надання послуг клієнтам, істотно не змінилася з початку пандемії в 2019 році. Початок війни критично не вплинув на ключові процеси у компанії. Усі проєктні команди продовжують роботу: її обсяги зростають, а деякі клієнти навіть готові розширювати співпрацю.

4 березня у центральному офісі в Пенсильванії вирішили припинити обслуговування російських клієнтів та закрити російський офіс, активізуючи набір персоналу в країнах Центральної та Східної Європи, в Індії та Латинській Америці, а також виділили 100 млн доларів для підтримки своїх українських співробітників.

"Те, що відбувається в Україні, є для нас глибоко особистим. Наші колеги по всьому світу об'єднуються у підтримці 14 тисяч наших колег в Україні та їхніх сімей. Ми робимо все можливе, щоб підтримати наших українських колег та друзів. Ми дякуємо членам нашої глобальної команди, які постійно працюють над забезпеченням стабільного обслуговування, та наших клієнтів по всьому світу за їх підтримку та постійну довіру до нас", — сказав генеральний директор Epam Systems Аркадій Добкін.

"Здавалося, це все якийсь екшн у кінотеатрі"

Менеджер з проєктів EPAM Вікторія Орел прокинулася 24 лютого близько 5-ї ранку від потужних вибухів.

"Думка про те, що почалася війна, довго не вкладалася в моїй голові. Здавалося, це все якийсь фільм жанру екшн, який ти дивишся в кінотеатрі. У місті почалася паніка, багато людей з самого ранку почали скуповувати продукти, хтось знімав готівку. Чесно кажучи, спочатку я розгубилася. Хтось взагалі відмовлявся вірити, що почалася повномасштабна війна", — згадує Вікторія.

Вона вирішила їхати з міста того ж дня, хоча рідні залишилися, а друзі хотіли ще трохи почекати і їхати пізніше. За порадами друзів Вікторія запаслася паливом та взяла трохи їжі.

"Було страшно. По-перше, я їхала одна темними дорогами, не розуміючи на сто відсотків, де я перебуваю. По-друге, я ніколи не їздила на машині на такі великі відстані. Проте близькі постійно телефонували, підтримували і давали поради. У Полтаві я зустрілася з друзями, які теж вирішили їхати на захід. Стало трохи спокійніше", — згадує проєкт-менеджер.

Вони дуже поспішали, бо було незрозуміло, що відбуватиметься далі. Боялися їхати через мости, чекали, що їх можуть підірвати. Дорогою довелося ночувати в машині, шукати, де відремонтувати пошкоджені колеса. У Вінниці працівники шиномонтажу допомогли організувати ночівлю та знайшли контакти ріелтора.

Вже на початку березня, після 8 годин очікування на кордоні та ночівлі в машині, Вікторія прибула в офіс EPAM у Кракові. Тут польські та українські колеги забезпечили все необхідне: трансфер, їжу, засоби гігієни, одяг та тимчасове житло.

Фахівець з маркетингу EPAM Ганна Гущина до війни винаймала квартиру в центрі Харкова. Її також розбудили вибухи вранці 24 лютого.

"Вже о 5:30 ранку я вийшла на вулицю і вирішила поїхати за місто. Як виявилося згодом, це було не найкраще рішення. У нас вимкнули світло, воду. Ми виявилися відрізані від міста та благ цивілізації. Щоранку я виходила на дорогу у спробах дістатися до вокзалу, проте змушена була повертатися через загрозу життю. На третій день мені пощастило: чоловік, який проїжджав повз, підібрав мене і довіз до потрібного місця", — згадує Ганна.

Зарядивши телефон, вона зв'язалася з колегою, який сказав, як можна евакуюватися. Ганна дісталася евакуаційного автобуса, а вже за добу їй вдалося доїхати до львівського офісу EPAM, який у перші дні став притулком релокованих працівників.

"Навіть у перші дні війни офіс був цілком придатний для тимчасового проживання. Там можна було прийняти душ, були облаштовані місця відпочинку, було достатньо їжі. Умови в "притулку" покращувалися буквально на очах завдяки забезпеченню з боку компанії та просто неймовірній залученості інших колег-волонтерів ", — згадує Ганна.

Компанія допомогла дівчині із тимчасовим житлом у Львові. А після того, як Ганна трохи прийшла до тями після пережитого, вона також вирішила допомагати тим, хто приїжджав у львівський офіс: координувала евакуаційні автобуси, які надавала компанія, та допомагала з пошуком житла.