Волонтерський фронт: як Investohills переключилася з ринку проблемних боргів на організацію центрів допомоги для внутрішньо переміщених осіб та виробництво бронежилетів

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронювати участь

Про рішення у перші дні війни

– Для багатьох українських компаній, які до війни волонтерською діяльністю практично не займалися, сьогодні вона – звичайна справа. Investohills таких проектів було багато і в мирний час. Що змінилося сьогодні?

- Змінилося дуже багато. До війни ми, як правило, виділяли певну суму з прибутку та перераховували її туди, де допомога була найбільш затребуваною. Наприклад, в останні 1,5-2 роки традиційним напрямом була допомога у зв'язку з пандемією, а до цього – допомога дитячим будинкам. Але залученість співробітників у цих напрямах була набагато меншою, ніж, наприклад, залучення менеджменту та акціонерів. Те саме і щодо фінансування таких проектів – сьогодні ми виділяємо на них у рази більше.

Одним із перших кроків Investohills у цьому плані стало перерахування 10 млн гривень на рахунки ЗСУ у Нацбанку. То був ще перший тиждень війни. Як і багато хто, ми були в шоці та паніці, тому вирішити, що потрібно робити, ми не могли. Але щось робити треба було. На рахунках компанії в той момент залишався нерозподілений прибуток по одному з проектів, тому власники компанії прийшли до висновку, що спочатку допомогти фінансово - найочевидніший крок.

Але далі наша волонтерська діяльність суттєво еволюціонувала. Цьому сприяла фактична зупинка нашого бізнесу через те, що суди перестали працювати. Оскільки ми є фінансово-юридичною компанією, яка спеціалізується на стягненні проблемної заборгованості та її реструктуризації, без функціонування судової системи в один день наша робота стала неможливою. Але наші співробітники не розійшлися, а навпаки, об'єдналися – створили чат для взаємодопомоги. Додали до нього всіх 120 співробітників – від топ-менеджменту до, умовно кажучи, двірників. І в ньому координувалися для тієї допомоги, яка комусь із нас була потрібна. Комусь треба було вибратися з Чернігова чи Маріуполя, комусь допомогти дістатися до кордону, комусь вивезти родичів, комусь привезти необхідні ліки, а комусь допомогти фінансово.

Пізніше в чаті стали з'являтися прохання про допомогу не тільки безпосередньо від наших співробітників, а й від їхніх родичів, друзів, сусідів, знайомих, знайомих знайомих. Оскільки вони були випадковими людьми, питання справжності цих прохань не виникало - ми допомагали своїм, тому ймовірність шахрайства була мінімальна.

Через кілька тижнів, коли рівень хаосу трохи знизився, ми зрозуміли, що наші волонтерські активності потрібно підкоригувати, оскільки в цьому випадку ми зможемо допомагати більш ефективно. Насамперед ми визначили планку тієї фінансової допомоги, яку можемо акумулювати на волонтерську діяльність. І спрямовувати її туди, куди вимагала ситуація.

- Але в який момент допомога всередині компанії стала допомогою поза нею?

– Це відбувалося поступово. Більшість нашої компанії - офісні працівники. Тому корпоративного транспорту у нас майже не було – один із наших мікроавтобусів ми передали під потреби територіальної оборони, яка на той час допомагала в евакуації людей у Київській області. Інший – поліції, яка також займалася евакуацією. Після цього пішли конкретні заявки від військових. Один із наших колишніх співробітників займався допомогою військовим починаючи з 2014 року. Через нього буквально на другий день війни до нас звернулися з проханням знайти авто для командування однієї з військових частин, оскільки їхній транспорт на той момент вже постраждав, а без авто воювати неможливо.

Ми тут же купили його і передали до частини. За цим були прохання допомогти ЗСУ від наших співробітників, їхніх родичів і друзів - сьогодні у більшості українців є хтось, хто пішов воювати буквально з першої години війни. Тоді була проблема з якісними касками та бронежилетами, і ми почали працювати у цьому напрямку. Звичайно, ми були не в змозі швидко знайти 300, 500 або 1 тисячу бронежилетів, але зробити це для якоїсь кількості підопічних було цілком реально. Через кілька тижнів у нас уже був контакт із однією з київських військових частин, і ми вирішили на них локалізуватися. Ми розуміли їхні потреби, тому допомагали максимально прицільно.

Про вибір на користь великих волонтерських проектів

- У якийсь момент ви відмовилися від просто пошуку та закупівлі бронежилетів та направили зусилля на більш масштабний проект – релокацію заводу з виробництва бронежилетів та створення центру допомоги внутрішньо переміщеним особам (ВПО). Чому сталася така зміна?

- У певний момент волонтерів, які можуть допомогти з касками та бронежилетами, стало надто багато. Тому ми вирішили сконцентруватися на іншому – технічно складнішій продукції, яку найважче дістати і яка коштує дорого, виробничих та гуманітарних проектах, які передбачають допомогу як ВПО, так і ЗСУ.

Це досить типова історія, коли придбанням необхідних масових товарів займаються невеликі волонтерські проекти або поодинокі волонтери. Але великі волонтерські проекти найчастіше обирають якусь спеціалізацію.

- З чим це пов'язано? Все упирається у фінансові можливості і у компаній вони вищі?

- Справа не у фінансових можливостях, а у навичках. Будь-який проект – і волонтерський, і бізнес-проект – можна розвивати лише в тому випадку, якщо той, хто ним управляє, має необхідні навички та досвід. Менеджер вміє керувати та вибудовувати. А управління бізнесом особливо не відрізняється від управління волонтерським проектом. Всі великі бізнеси будуються за однаковим принципом - ти плануєш якесь глобальне завдання, ти звик, що маєш план, ти розумієш, що до певного терміну маєш досягти певних результатів. З волонтерською роботою все так само. І ми дивимося на неї як на наш звичайний проект.

- Хто більше залучений сьогодні на допомогу ЗСУ – співробітники компанії чи її менеджмент? Хто її головний ініціатор?

- У всьому, що стосується закупівель всього необхідного для потреб армії, залучення наших співробітників максимальне, адже у кожного є родич, колега, друг чи знайомий, який сьогодні захищає Батьківщину. Тому в нашому чаті взаємодопомоги гарячі обговорення того, в чому сьогодні найбільша потреба ведуться щодня. Я впевнений у тому, що якби менеджмент і власники не брали участі в цьому ні словом, ні ділом, ні фінансово, наші співробітники його все одно створили б. Це їхня ініціатива, а ми всіляко її підтримуємо. Щось підказуємо з погляду організаторських чи навіть юридичних моментів, десь фінансова чи навіть моральна допомога. На все це є запит.

Втім, у Investohills є проект, де вище залученість менеджменту та власників – наш готель у Києві, який ми переобладнали під потреби територіальної оборони та армії. Це, знов-таки, варіант необхідної, але не масової допомоги. Організувати закупівлю необхідного може більшість волонтерів, але вирішити "житлове" питання вже складніше. Investohills у цьому випадку пощастило – локація на 300 номерів у нас є. І ми обладнали її в дуже комфортну "казарму" - зі зручними номерами, душовими, пральною та їдальнею. Сьогодні хтось із ЗСУ чи представників територіальної оборони там проживає постійно. Щонайменше кілька десятків номерів зайняті завжди.

- Забезпечувати житлом військових – відмінна та рідкісна приватна ініціатива! Але даху над головою зараз потребують дуже багато, особливо біженці, які втратили будинок.

Саме тому ще один напрямок, у якому ми сьогодні активно працюємо – гуманітарний. Ми допомагаємо людям, які змушені тікати від війни. Починалося так само, як і в волонтерських активностях нашої компанії - з родичів, друзів та знайомих. Потім один із власників компанії з особистої ініціативи перерахував 2 млн гривень у фонд, який працює з біженцями - допомагає виїхати, дістатися, перетнути кордон. Потім до цього підключився весь менеджмент Investohills. Ми допомагаємо біженцям перетнути кордон із Молдовою, доставляємо в Україну ліки, з якими у тому чи іншому регіоні сьогодні дефіцит, проводимо евакуацію з найбільш гарячих точок. Це не системна евакуація, а скоріше ситуативна – співробітники та друзі співробітників та друзі друзів, просто звичайні люди, з якими ми зіткнулися у процесі надання допомоги та яким потрібно вивезти близьких із, скажімо, Маріуполя чи Бучі. Але при цьому наші організаційні та фінансові можливості набагато перевищують можливості окремої людини, волонтера чи сім'ї.

Якщо вони не мають можливості дістатися до точок евакуації самим, ми шукаємо людей, які зможуть вивезти їх за плату. Був випадок, коли ми знайшли людей, які готові виїхати в окупований регіон, але у них банально не було палива - у регіоні воно було в дефіциті. Тому нам через знайомих вдалося вийти на пожежну частину, де з нами поділилися паливом, та евакуацію було врятовано. Ми завжди покриваємо такі витрати.

Вивезти кілька десятків людей ми в такий спосіб змогли з Маріуполя. Кілька сімей із Київської області. Допомогли також декільком багатодітним сім'ям із Харкова. Причому далеко не завжди це зводиться до якихось значних грошових сум. Часто питання переміщення вирішує наявність сім'ї якихось 10 тисяч гривень. Тут ми, безперечно, можемо допомогти. Нещодавно наша допомога у цьому напрямку також трансформувалася. Ми зрозуміли, що для переселенців зможемо зробити набагато більше, якщо організуємо для них свого роду перевалочний пункт, адже дуже багато українців, які залишаються жити у гарячих точках, зупиняють лише одне питання – “куди їхати і де жити”. У мирний час Investohills у Запоріжжі мали офісне приміщення. Тому, як і у випадку з готелем, ми переобладнали його під своєрідний центр допомоги для переселенців.

То була ініціатива наших співробітників, яку власники просто профінансували. Вони зробили це приміщення дуже комфортабельним "перевалочним пунктом" на 100 біженців, де кожен вимушений переселенець може виспатися, прийняти душ, змінити одяг, банально перевести дух і вирішити, що робити далі. Іноді неможливість це не дає людям вибратися з місць активних бойових дій.

– Менеджмент компанії бере участь у волонтерських активностях сьогодні головним чином фінансово?

- Тільки спочатку. Сьогодні і акціонери, і менеджмент вже зрозуміли, як конвертувати те, що вони вміють найкраще – організовувати, “менеджерити” – на реальну допомогу. Досвідчені керівники Investohills вирішили до питання допомоги у воєнний час підійти глобально. Ми максимально задіяли наш управлінський ресурс. Один із прикладів – релокація українського виробника бронежилетів. Саме виробництво, ємністю 10 тисяч бронежилетів на місяць, розташовувалося в київській області. Через тимчасову окупацію цих місць виробництво виявилося заблокованим. Наш менеджмент зрозумів - можна тижнями носитися країною, ближнім зарубіжжям і навіть Китаєм у пошуках підходящих бронежилетів, а можна допомогти з переїздом і запуском їх виробнику. Ефект буде більшим.

Ми зв'язалися з ним, організували релокації на захід України – допомогли знайти приміщення, перевезти туди обладнання та провести всі необхідні переговори з місцевою владою, профінансували закупівлю металу за кордоном. Наразі компанія вже запустилася на новому місці. А значить, буквально з наступного місяця ми матимемо можливість закуповувати до 10 тисяч якісних бронежилетів на місяць за адекватною вартістю.

- Якщо підсумувати, про яку суму допомоги можна говорити?

- З урахуванням перших 10 млн. на армію, грошей, виділених на запуск виробництва бронежилетів, допомоги біженцям, закупівель та іншого на кінець квітня наша допомога вже досягла суми 35 млн. грн.

Про небажання їхати і зміни всередині компанії

- Як у Investohills стоїть сьогодні кадрове питання? Чи були скорочення чи урізання зарплат?

- Залишити трьох людей, а решту звільнити і чекати кращих часів – лише один із варіантів. І ми, з морального погляду, так вчинити не могли. У нас був певний фінансовий “запас міцності”, але надовго його не вистачило б за умови виплат зарплат у колишньому розмірі та відсутності якогось прибутку за основним профілем діяльності Investohills. Тому розмір зарплат ми трохи знизили, щоб мати можливість підтримати наших співробітників – не кидати їх напризволяще.

Паралельно ми склали фінансовий план, який охоплює всі фінансові ресурси компанії, включаючи кошти акціонерів. Їх ми розподілили на зарплати на наступні шість місяців. Далі діятимемо за ситуацією. Якщо ситуація не налагодиться, доведеться вдатися до скорочень. Але за ці півроку співробітники матимуть змогу знайти іншу роботу на випадок скорочень.

Зараз же ми намагаємося координувати додаткову допомогу для співробітників, які з огляду на нинішні обставини потребують її більше звичайного. В одного з наших співробітників у Чернігові у березні народилася дитина. Йому потрібно допомогти у більшому обсязі, ніж ті кошти, які заплановані для таких випадків у мирний час. Інша наша співробітниця, одинока мати, яка проживає в Маріуполі з двома дітьми-аутистами. І в її випадку допомога була, звичайно ж, більшою за заплановане. Нам вдалося її евакуювати з міста та організувати переїзд до Німеччини, допомогти там влаштуватися з урахуванням особливостей її малюків. Якби в цьому випадку ми обмежилися просто фінансовою підтримкою, навряд чи це стало б можливим.

- Коли Investohills розраховує на відновлення роботи за основним профілем?

– Частково ми продовжуємо роботу, оскільки юридичний профіль діяльності передбачає, що судові процеси у нас тривають не лише в Україні. Але такого завантаження, яке було у нас, наприклад, у лютому, звичайно ж, немає. Через те, що роботу ми ведемо і в інших юрисдикціях, наше завантаження за основним профілем діяльності складає близько 20% довоєнної. Звичайно, частину працівників ми підключаємо до роботи на фултайм. Але їх зовсім небагато – 2-3 особи. Кілька десятків людей працюють частково за основним профілем. Решту часу вони витрачають на наші волонтерські ініціативи. Тобто кількість часу, яку вони сумарно виділяють на діяльність у Investohills, приблизно така сама, як і у мирний час.

Деякі наші співробітники виїхали за кордон, але продовжують частково працювати з нами віддалено. Тих, хто з нами не взаємодіє взагалі, майже немає – максимум 1-2 особи. Інші при справі (сміється).

Я думаю, що до моменту, коли ми зможемо повернутися до колишньої роботи, частини персоналу ми втратимо. Хтось не зможе повернутися, хтось не захоче, хтось знайде щось інше та повертатися не захоче. Це життя, ми готові до цього.

Особисто моє завантаження майже повернулося на довоєнні обсяги. Частину робочого часу займають наші волонтерські ініціативи, але якщо до цього додати роботу за основним профілем діяльності Investohills, то вийде стандартний робочий день з 9:00 до 19:00.

- А про релокацію бізнесу ви замислювалися?

- Звичайно, думали, але дійшли висновку, що в цьому немає сенсу. COVID навчив нас роботі з будь-якої точки світу. Співробітники привчилися до того, що нарада з Zoom – звичайна справа. Коли після пандемії ми повернулися до офісу, виявилося, що наради так проводити простіше, зручніше та ефективніше.

Єдине, що ми релокували – наші сервери та IT-обладнання. Але це сталося ще до війни. Основні переїхали до Швейцарії та Польщі. Це було стратегічне рішення, і воно здавалося правильним. А наш величезний архів юридичних справ у перші дні війни ми вивезли на захід України.

Про перспективи стягнення збитків із країни-агресора

- Знаю, що один із планів Investohills на повоєнний час – консалтинг з питань стягнення збитків від Російської Федерації. Наскільки такі кейси є прибутковими?

- Таких кейсів у світі багато. Є приклади навіть в Україні – у зв'язку із нападом РФ 2014 року. Наприклад, був прецедент, коли “Ощадбанк” виграв у Росії суд щодо компенсації своїх збитків, пов'язаних із окупацією Криму та Луганська. Там фігурує сума близько 1 млрд доларів. Я впевнений, що після нашої перемоги таких кейсів буде набагато більше, адже збитків, пов'язаних із руйнуваннями, також набагато більше. До того ж, набагато більше осіб, які зможуть подавати такі позови. Починаючи з фізосіб, що втратили своє житло, закінчуючи великими компаніями та самою державою Україна.

До того ж до таких позовів буде набагато більше міжнародної уваги. Цілком ймовірно, створять спеціальний суд або трибунал, який займатиметься виключно цим питанням.

Хорошим стимулом для цих позовів стане і те, що є що стягувати - дуже багато російських активів заарештовано за кордоном. І я вважаю, що між тими, хто цими позовами займатиметься, буде досить висока конкуренція. Ми маємо перевагу, оскільки ми можемо консультувати і бізнес, і постраждалих фізосіб. Вже зараз із закордонними партнерами ми обговорюємо можливі кроки і те, що можна зробити, не чекаючи на перемогу.

- Хіба тим, хто постраждав у цій війні, буде по кишені позиватися з цілою державою?

- Оскільки ми працюємо в юриспруденції та сфері фінансів, ми маємо доступ до спеціалізованих інвестиційних фондів, які інвестують у юридичні витрати. Допустимо, у вас був завод і під час війни його зруйнували. Ви хочете подати позов та отримати компенсацію. У цьому випадку позиватися за кордоном може бути по кишені далеко не кожному потерпілому. Такі фонди вирішують такі питання, а в нас до таких партнерів є доступ.

Потрібно враховувати, що держава - механізм дуже неповороткий, тому самому все може бути досить складно. Тому наша роль – допомогти у цьому по-максимуму.