Скільки українців витратили на підтримку державних банків та чи вдасться їх вигідно продати

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронювати участь

Все частіше звучить словосполучення "приватизація держбанків". Першою ластівкою став Укргазбанк, який отримав позику , яку можна конвертувати в акціонерний капітал, від Міжнародної фінансової корпорації (IFC).

Меморандум із Міжнародним валютним фондом передбачає приватизацію ПриватБанку та Ощадбанку. Загалом держава має скоротити свою частку у банківському секторі до менше 25% до 2025 року.

Що відбувається з держбанками, скільки грошей ми на них витрачаємо (і скільки витратимо ще), які очікування у експертів ринку від приватизації та як її потрібно проводити у матеріалі Delo.ua.

Скільки держбанки коштують платникам податків України

За словами асоційованого експерта CASE Ukraine Євгена Дубогриза, за період з 2008 по 2020 рік держава витратила на власні банки 370,7 млрд грн (за історичним курсом виходить $21,4 млрд) із коштів платників податків. Ці кошти можна розділити на великі частини. Перша з них – 273,4 млрд грн – це прямі витрати держави на націоналізацію та докапіталізацію. Решта суми пов'язана з облігаціями зовнішньої державної позики.

Зокрема, згідно з даними дослідження CASE Ukraine “Державні банки. Валіза без ручки”, левову частку прямих грошей отримав ПриватБанк – 155,36 млрд. грн. Ці кошти витратили збільшення його капіталу після націоналізації, щоб банк продовжив роботу над ринком.

На другому місці Ощадбанк із 42,94 млрд грн, далі йде Укрексімбанк із 45,94 млрд грн — їх докапіталізували, щоб підвищити платоспроможність.

Укргазбанк "з'їв" 13,14 млрд грн, Родовід банк - 12,36 млрд грн. Були й інші банки, наприклад, Київ, на який витратили 3,94 млрд грн.

Витрати на держбанки поділилися втричі великі категорії. Перша з них – націоналізація. Вона загалом "потягла" на 172,3 млрд грн. 101 млрд. грн. витратили на другу частину витрат — докапіталізацію.

Ще 97,3 млрд грн пішли на відсотки за облігаціями зовнішньої державної позики (ОВДП).

При цьому дивіденди, які держбанки виплачують державі, покривають лише 16% усіх витрат держави та у 2008-2021 році склали 59,1 млрд грн. До того ж 94% цієї суми, або 55,4 млрд грн, — це дивіденди ПриватБанку в 2019-2021 роках (це з урахуванням суми, яку банк має перерахувати протягом 2021 року). Тобто один із найуспішніших українських банків поки що зміг “відбити” лише третину коштів, витрачених на його націоналізацію.

Причому, уточнює Євген Дубогриз, проблема навіть не витрачає гроші. Ці кошти просто не допомагають банкам ставати стійкішими. Тобто, за словами експерта, у період криз держбанки потребують додаткового капіталу, ніж приватні українські, приватні іноземні або навіть державні російські банки, представлені на українському ринку.

Що заважає держбанкам бути успішними

У дослідженні наведено три основні причини. Перша з них – це політично вмотивоване кредитування. Йдеться тому, що держава використовує власні банки на вирішення поточних питань. Тобто, просто кажучи, кредитує саме себе. Тут йдеться про видачу кредитів з державних банків державним підприємствам і на різні державні проекти, зокрема, на інфраструктурне будівництво. Другий важливий блок проблем виникає, коли кредити з державних банків отримують бізнеси та групи, близькі до впливових політиків. "По кредитному портфелю одного державного банку можна простежити всю українську політику з початку нульових років", - наголошує Євген Дубогриз. Причому умовно, якщо на кредитування державних потреб іде близько 15% подібних кредитів, то кредити близьким бізнесам становлять, за словами експерта, колосальні 85%.

Друга причина умовно називається "моральний ризик". Вона полягає в тому, що менеджери державних банків знають, що держава завжди допоможе, оскільки невигідно, щоб обвалився системний банк. І тому схильні приймати ризикованіші рішення, ніж менеджери приватних банків. Тобто кредити отримують бізнеси зі слабкою платоспроможністю, а сам менеджмент держбанків може завищувати очікувані збитки, щоб отримати від уряду докапіталізацію.

Також держбанки менш охоче працюють із проблемною заборгованістю. Це підтверджують дані щодо непрацюючих кредитів (NPL), які 19 жовтня оприлюднив Національний банк України. Загалом із січня 2021 року вона знизилася з 41% до 34,99% (на 37 млрд грн, до 393 млрд грн). При цьому 73% NPL перебувають у держбанках: 177 млрд грн (45%) у ПриватБанку, 111 млрд грн (28%) — у трьох інших. Якщо дивитися на проблемні кредити, вона в портфелі держбанків досі перевищує 50%.

Третій важливий момент — регулятор банківського сектора, тобто Нацбанк, фактично нічого не може вдіяти з державними банками, бо його важелі впливу, що справляються у приватному секторі, у держсекторі не діють. Ні обмеження діяльності, ні штрафи, ні особисті санкції до топ-менеджменту. “Уявіть, як можна обмежити діяльність Ощадбанку за кредитами та депозитами? — каже Дубогриз. — Щодо особистих санкцій до топ-менеджерів — ці люди досить часто розглядаються як можливі кандидати у голови НБУ, і казати, що чиновники НБУ цього не розуміють, було б неправильно”.

Що потрібно робити державним банкам, щоб стати успішними

Рекомендації звіту є досить простими.

По-перше, треба усвідомити, що головна мета державних банків – це заробіток . Відповідно, уряду слід зняти з них виконання "соціальних" функцій . По-друге, слід скоротити досить високі ставки за депозитами (враховуючи надійність держбанків, це слід зробити давно) і не видавати кредити компаніям-пустушкам . По-третє, необхідно навчитися говорити "ні" дружнім бізнесам . По-четверте, припинити докапіталізувати державні банки. По-п'яте, змусити платити багатих несумлінних боржників. І, нарешті, продати держбанки якнайшвидше, поки на них є попит.

У разі, якщо все залишиться так, щороку Україна витрачатиме на свої держбанки по 17 млрд грн, і це лише обслуговування облігацій зовнішньої держпозики.

За словами голови наглядової ради Альфа-Банк Україна Романа Шпека, якби на місці державних банків були інші підприємства, вони б уже збанкрутували, але тут держава має проводити докапіталізацію, бо є зобов'язання перед вкладниками.

Причому проблема з якимось “ручним” управлінням держбанками в Україні з'явилася з перших днів незалежності, коли за дзвінком уряд продавався і купували валюту, щоб утримати коливання, або цінні папери. Зараз, каже Шпек, ситуація покращала — змінилися регуляторні умови. Але помилки минулого нікуди не поділися. “Краще уряду позбавлятися цієї ноші, це не просто валіза без ручки. Він без дна”, – каже Шпек.

У Нацбанку мету знизити частку держави до 25% до 2025 року поділяють. При цьому, за словами заступника голови НБУ Сергія Ніколайчука, частка держбанків у секторі поступово знижується і зараз становить 47,5%. Відрізняється і ситуація: 2021 року менеджмент державних банків припинив практику “накручування збитків”. Це пов'язано, зокрема, і з репутаційними ризиками для членів наглядової ради, які не хочуть підписуватися під рішеннями, які в майбутньому призведуть до проблем. При цьому, уточнює Ніколайчук, держбанки справді мають заробляти гроші. Однак при цьому необхідно кредитувати і державні програми, і корпорації — фактично, тому що більше їх ніхто не прокредитує як через обсяг необхідних коштів, так і через специфіку роботи деяких підприємств, наприклад, що входять до орбіти “Укроборонпрому”.

Втім, незважаючи на всі проблеми, державні банки — не найгірший приклад урядового менеджменту. За словами директора аналітичного відділу Concord Capital Олександра Паращія, вони входять у найкращі 1-2% держпідприємств з якості та ефективності управління. І тому готові до приватизації краще, ніж підприємства, які виставляє на конкурси Фонд держмайна. “Створюється дивна ситуація, коли ми намагаємось приватизувати підприємства, які взагалі не готові. При цьому два держбанки у 100 разів краще готові до приватизації, ніж підприємства у списку ФДМ”, — каже аналітик. За його словами, продавати їх справді потрібно зараз, а не відкладати на 2025 чи 2027 рік. Звичайно, наступного року це зробити не вийде через заплановану ротацію наглядових рад, проте вже 2023-го держбанки цілком можуть вийти на конкурс і бути приватизовані. “На жаль, поки що тенденція зворотна, — каже Паращій. — Держава з кожним роком стає все багатша на нові підприємства. Держава отримала Запорізький титано-магнієвий комбінат, Мотор Січ, шахти на мільярди доларів, а продали (йдеться про приватизацію цього року) на дев'яносто мільйонів”.

На думку інвестбанкіра Сергія Будкіна, керуючого партнера FinPoint, щоб успішно провести приватизацію держбанків, державі потрібно визнати реальність та прийняти для себе низку непопулярних речей. По-перше, держава ніколи не поверне кошти, які інвестувала у банки, — немає попиту. Інвесторів цікавить роздріб, де можна швидко повернути вкладені кошти, а не великі системні та неповороткі держустанови. По-друге, потрібно захистити людей, які підписуватимуть документи про приватизацію, від можливих розслідувань з боку правоохоронних органів у сфері економічної безпеки. “Уявіть собі заступника міністра, який підписує продаж банку, в який держава вклала 20 мільярдів, за один мільярд, – каже Будкін. — А статтю ж за розтрату ніхто не скасовував, це кримінальний злочин”.

По-третє, банки потрібно переструктурувати. На думку Сергія Будкіна, логічно поділити держбанки на три банки. У перший раз “завантажити” всі токсичні активи та судові позови, в які вже “вляпалася” держава: такі речі на балансі відразу різко зменшують вартість банку для потенційного інвестора, зате їх можуть забрати оператори роботи з NPL. Другий держбанк, відносно невеликий, залишити для кредитування державних підприємств та програм. Основну ж ставку зробити на третій, де збереться цікавий інвесторам роздріб.