Митрополит Луцький і Волинський Михаїл (ПЦУ): Перемога України може принести нам єдину велику загальнонаціональну помісну православну церкву

Про завдання церви під час війни

Як змінилося життя Православної церкви України у Луцьку та Волинській області з початком Росією війни проти України? Чим ви зараз займаєтесь у першу чергу?

Все те, чим зараз займається держава, чим займаються люди, тим займається й церква. Перше, чим церква покликана займатися, це звершувати молитви, богослужіння, заспокоювати людей. Велика частина наших священнослужителів зараз є капеланами у військових підрозділах, лікувальних закладах. Що стосується капеланів військових, то вони є штатними, тобто у постійному розпорядженні у військових частинах, а є на добровільних умовах. 

Чим зараз займаються капелани у частинах? 

Найчастіше священнослужитель у військовому підрозділі займається молитвами та бесідами із військовослужбовцями, щоб підтримувати їх духовний бадьорий стан. Та звісно й фізичною роботою також. Наприклад, якщо священнослужителі перебувають на території Волині, то допомагають нести снаряди, стояти на блокпостах, копати траншеї. Якщо тут, то вони допомагають розвантажувати, переносити щось. Якщо капелани на передовій, то можуть надати домедичну допомогу, бо щороку вони проходять відповідні курси. Священник також вміє поводитися та координувати дії при пожежі, електрозамиканні, витоку газу, співпрацюють з ДСНС, навить вивозять тіла померлих, миють автомобілі, доставляють поранених з передової. 

У Волновасі, де уся Донецька область своїм коштом збудувала храм, священнослужителі вивозять вбитих і поранених, евакуюють мирян з небезпечної території, щоб вони могли добратися у більш безпечне місце. 

Тобто перша задача священнослужителя — це молитва, духовна опіка над вірянами, а далі, у нинішній час, усе те, що потрібно у підрозділі чи скупченні людей. Це я кажу щодо Волинської области та нашої єпархії. Я особисто дав таке розпорядження, коли проїхав усі блокпости. За кожним блокпостом закріпив капелана, і він регулярно туди навідується, щоб люди були в тонусі захищати свої кордони.

У нашому навчальному закладі — Волинській Духовній Академії — є своя військова кафедра. Це єдиний такий духовний заклад в Україні, де студенти отримають відразу дві освіти:і духовну та освіту офіцера. Бажаючи можуть піти служити, і деякі цим скористалися із початком війни. 

Які зараз відносини між різними конфесіями у Волинській області, тобто з Українською Православною церквою (Московського патріархату) та Українською греко-католицькою церквою? 

Не можна сказати між конфесіями, скоріше, між священнослужителями, бо більшість стосунків на індивідуальній основі. Хтось з кимось дружить, хтось терпимо відноситься, хтось байдуже, тому не можна сказати, що конфесії Московського патріархату і Православною церквою України між собою дружні чи ворогують. У нас достатньо спокійні відносини. На місцевому рівні все залежить від особистих стосунків священнослужителів. Хтось дружить, хтось разом служить, а хтось не може іншого бачити. Все індивідуально, але в більшості своїй, навіть до початку агресії РФ, це були нормальні стосунки на людському рівні. Я не скажу, що співпраця, але спокійні стосунки, не було агресії чи ворожнечі. 

Про стосунки між конфесіями 

Чи змінились стосунки між конфесіями після надання ПЦУ автокефалії та скільки приходів перейшли з МП на Волині? 

На Волині найбільше парафій перейшли з Московської церкви до ПЦУ – 130 з 500. І це була наша командна робота. Частина парафій перейшли із священнослужителями, а частина самі. Причому ми абсолютно не втручатися в цей процес. Це вирішила громада.  Зараз загалом по Волинській області у нас майже 400 приходів було, а зараз 500. 

Коли ПЦУ отримала автокефалію, чи було бажання зі сторони громади розбудовувати далі церкву, тобто будувати нові храми?

Десь до 2017 року я в рік освячував 10 храмів, збудованих коштом вірян. У нас лише декілька храмів, які мали своїх безпосередніх спонсорів. Тобто дуже динамічно храми будувалися, зараз вже менше, спочатку через коронавірус, а зараз через війну. Цього року ми освятили лише два храми. 

На Волині було найбільше церков ПЦУ, чи був якийсь сплеск, піднесення, коли церкви отримали автокефалію? 

Було якесь велике очікування, що щось має змінитися, але змінилося дуже мало. Ми очікували, що об'єднаються усі православні церкви — єпархії Московського патріархату, Київського патріархату, Автокефальної церкви. У тому числі були такі тенденції, що об'єднається і Українська греко-католицька церква. Тому що у майбутньому, після війни, я бачу об'єднання усіх цих церков в одну структуру. Україна показала, що навіть політсили можуть об'єднатися, не зважаючи ні на що, і повинні так само об'єднатися і усі церкви. Саме об'єднатися, а не приєднатися до когось. Це повинна бути одна Київська церква у статусі патріархату.

Я знаю, що Московський патріархат хоче автокефалії в Україні від Російської православної церкви. У Володимир-Волинській єпархії (Московського патріархату — Delo.ua) заявили, що хочуть повну автокефалію. Друга частина хоче автокефалію, але з рук патріарха Кирила (патриарх Московської Російської православної церкви — Delo.ua). Третя частина збирає заяви священнослужителів про те, що їхнім предстоятелем є митрополит Онуфрій (предстоятель УПЦ МП в Україні — Delo.ua). І вони нікуди не підуть, тільки з ним. Ще одна частина говорить про те, що треба скликати такий собор, на якому має відбутися об'єднання усіх православних церков в Україні. Є категорія тих, кого нічого не цікавить, вони просто хочуть вийти з МП і долучитися до ПЦУ, але це поодинокі випадки окремих парафій. 

Поки цього не трапилося, залишилося три митрополії: греко-католицька, українська та російська. Католики мають більше прихильників у частині Галичини. Волинь поділена загалом між двома конфесіями — це ПЦУ і МП. Греко-католицькі приходи  тут є, але їх мало.

Коли такі настрої почалися? 

Зараз такі настрої. Є модуляції, які мені подобаються, але навіть на диктофон не скажу, щоб не наврочити. Взагалі усі варіанти, які пропонуються, направлені на одне — щоб в Україні була єдина велика загальнонаціональна помісна православна церква. Отакі загальні настрої. А доріжки до цієї мети різні. Вони навіть ще не оформилися хоча б у два напрямки, їх зараз десятки.  Але є настрої. Перший етап — це не поминання у церквах Московського патріархату в Україні під час богослужіння Московського патріарха Кирила, другий — це знайти формат Московського патріархату співіснування з Російської православною церквою, третій — це коли всі церкви МП в Україні об'єднуються навколо Онуфрія, четвертий — це повна автокефалія Московського патріархату в Україні.  Це напрямки, які зараз у роботі, і незрозуміло, чим все це увінчається. Коли буде перемога, ці настрої швидше оформляться і швидко буде ще один Томос. Я чекаю ще один Томос і що УПЦ буде називатися Київський патріархат і її очолюватиме патріарх. 

Про визнання та досвід сусідів

У 2019 році ПЦУ  визнали лише три церкви. Скажіть, у цьому політичному питанні були якісь зрушення? 

За ці два роки я зрушень не бачу, хоча у нас і немає прагнення, щоб ПЦУ визнали. Не треба зациклюватися на цьому процесі. Питання визнання — це більше їхнє питання, ніж наше. Головне, щоб ми самі себе визнали і українці визнали, що вони є православні, вони є християни та нація. Це найважливіше. Якщо ти сильний і представляєш важливість у суспільстві, то до тебе прибіжать. Лише слабий бігає, щоб його визнали.

Коли ПЦУ отримала автокефалію, у Чорногорії та Македонії також заговорили про те, щоб відділитися від Сербської Православної церкви. Ви спілкуєтеся з цими церквами? 

Я особисто спілкувався  с предстоятелем Чорногорської православної церкви митрополитом Михаїлом. Зараз там інший єпископ. Їздив до Чорногорії, коли ще Чорногорська церква дружила із Київським патріархатом. Зараз стосунків таких близьких немає. 

Чорногорська церква була автокефальною. Потім вона попадала у різні часи у залежність від Туреччини, то діяла у складі Югославії, то питання автокефалії відходило на другий план, бо вона стала частиною Сербської православної церкви. Зараз там така сама боротьба, як у нас з Московським патріархатом в Україні. Чорногорці все більше виборюють свою незалежність. 

А македонці — це також частина тодішньої Сербії — бажають мати свою незалежну церкву. Вже більше сорока років тому вони оголосили, що це автокефальна церква, ніким не визнана, але успішно існують і пробують входити у спільноту православних церков.

У Білорусі така ж ситуація. Ви підтримуєте зв'язок к Білоруською автокефальною церквою?

З тими церквами, що у складі МП, — одні стосунки, з тими, які представляють Білоруську Автокефальну церкву, — інші. Ми більше маємо стосунки з останньою, з її представниками. Скільки там приходів, не знаю, але я навіть висвячував священиків-білорусів для Білоруської Автокефальної церкви тут, у Луцьку. Знаю, що декілька з них поїхали у США, коли були останні вибори Лукашенка. Але де вони, мені невідомо. Вони в нас навчалися, отримали богословську освіту, отримали освячення, а далі на своїй території вони формують свої порядки, свою спільноту. 

Чи є там перспектива автономії від Московського патріархату? 

Наскільки мені відомо в частині Білоруської Православної церкви, вона умовно ділиться на дві групи. Це група священнослужителів, які раболіпно сприймають Москву, і вони ж ставили своего предстоятеля. Друга частина спокійного білоруського напрямку, вони були більшими прихильниками митрополита Філарета (митрополит Російської православної церкви, з 10 жовтня 1978 по 25 грудня 2013 був предстоятелем Білоруської православної церкви — Delo.ua). Вони були настроєні на автокефалію Білоруської православної церкви, не були надто проросійськими, а більш поміркованими. Менша частина тягнеться до РФ, і більша частина таки поміркована, але не проти, щоб була Білоруська Православна церква. 

Окремо організовується і Білоруська Автокефальна православна церква. Вона вже існує близько 20 років. Їхній предстоятель Святослав перебуває у США, він на відстані організовує церковне життя, вони більше у підпіллі, не заявляють про себе як структурована церква, але вони діють, вони є, і їх достатньо багато. Настрої підтримки Світлани Тихановської дали можливість їм піднятися на поверхню. 

Звучали виступи священнослужителів цієї церкви, які коментували, що відбувається на площах Білорусі у різних містах. Це не поодинокі випадки. Вони давали більший поштовх тим ліберально-помірковано настроєним прихильникам білоруської церкви підіймати цей дух і ці питання. 

Усі ці виступи проти Лукашенка дали можливість з'явитися більшій кількості прихильників та заявити про себе, бо раніше це була розмова на кухні, яка тепер переросла у розмову на вулиці.

Як церкву підтримує Вселенський патріарх, окрім звернень? 

Що стосується матеріальних речей — мені це невідомо. Заява патріарха, що він засуджує війну, звучала. Тобто у плані звернень — це я чув і бачив. Інше мені невідомо. 

Війна в Україні якось інші церкви спонукала до визнання ПЦУ? 

Мені відомі виступи Папи Римського, Вселенського патріарха, є лист патріарха Александрійського. Є листи тих, які визнали ПЦУ. Від інших чи поступали листи, мені невідомо. 

А як в регіоні?

У регіоні до нас ніхто не звернувся від предстоятелів інших церков. Ми самі захищаємо свою територію.

Якої допомоги у Волинській області зараз потребує Православна церква України?

Церкві зараз необхідна лише одне — посилена молитва за перемогу України над російсько-фашистськими загарбниками. Це перше, що нам необхідно, —  перемога. А потім все інше.