«Енергетичний колапс – друга за складністю проблема для України після війни», – головні тези вебінару Ігоря Тинного на проєкті «Штаб-квартира»

27 липня на вебінарі проєкту «Штаб-квартира» засновник та співвласник енергетичного холдингу «Гідроенергоінвест-Акванова» Ігор Тинний розповів про перспективи переходу України на відновлювальну енергетику, фактори, що стримують розвиток перероблення сміття, та як керувати бізнесами в багатьох сферах. Ми зібрали для вас головні інсайти виступу.

1. Не потрібно називати відновлювальну енергетику альтернативною. Потрібно прагнути до того, аби вона стала традиційною, а от якраз спалювання вугілля та газу має стати альтернативним. 

2. Людство має переходити на відновлювальну енергетику, бо інакше воно загине: ресурси закінчуються, і ціна на них зростає. Тому багато країн світу заявили про поступовий перехід на відновлювальну енергетику.

3. Україна – єдина країна у Європі, у якій держава штучно стримує будівництво відновлювальної енергетики. У нас є  разючий контраст між заявами влади щодо необхідності її розвитку та реальними діями. Десять років тому частка відновлювальної енергетики у загальному енергобалансі складала усього 2% і панувала монополія олігархів та держави. Ми потихеньку цей розрив скорочували, і перед війною цей показник сягнув 6%, на що пішло близько $10 млрд. 

4. Енергетична криза – другий ризик для нашої державності після війни з росією. Що має зробити держава для розвитку відновлювальної енергетики: 

• Регулятор, наприклад Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕКП), мусить бути незалежним та встановлювати економічно обґрунтовані тарифи.
• Тотальна приватизація збиткових державних енергопідприємств або ж впровадження корпоратизації, незалежної влади. Енергетика завжди була найбільшим джерелом корупції в Україні. Потрібен приватний власник, який не дасть розкрадати.
• Скасувати перехресне субсидування, заборонити можливість адміністративним шляхом забирати гроші з одних видів генерації та віддавати іншим.
• Прибрати політичний контекст з енергобізнесу. 

5. Малому бізнесу, який споживає електроенергію, є сенс встановити сонячні панелі для власного споживання. Бо через диспропорцію цін, він купує електроенергію в чотири рази дорожче, ніж населення. Великому бізнесу немає сенсу це робити, бо для власного споживання цього недостатньо, а для продажу в електромережу це не окупиться. 

6. Сонячна енергетика найбільш демократична з усіх видів – поріг входу в неї мізерний. Для того, щоб побудувати один об’єкт, достатньо стартового капіталу в декілька тисяч доларів, на відміну від гідро- чи вітряків, де побудова одного об’єкту вимагає до $10 млн інвестицій. Але в сучасних умовах сонячна енергетика не окупиться ніколи. Окупність інвестиції залежить від умов, які встановлює держава, як регулятор. Якби у нас було вільне ціноутворення, то маленькі сонячні електростанції окупалися б за 4-5 років. Оскільки воно у нас викривлене, в сучасних умовах сонячна енергетика не окупиться ніколи. 

7. Лобістами відновлювальної енергетики в Україні лишаються виключно зовнішні донори. Щоразу, коли нам дають чергову позику, нам нагадують, що весь світ має свої правила. Серед них розвиток відновлювальної енергетики. 

8. В нас найбільш забруднена країна в Європі. Кількість самовільних сміттєзвалищ в Україні перевищує цей показник щодо інших держав у десятки разів. В країнах, де протягом багатьох років запроваджувався роздільний збір побутового сміття, переробляти його на щось корисне легше. В Україні такої практики немає, і її поява – це питання десяти років мінімум, адже під це не побудовано інфраструктуру. Навіщо людям везти сміття на законний полігон і платити гроші за поховання, коли можна вивезти в ліс? Під час війни в Україні прийняли непогане, хоч і запізніле, законодавство щодо поводження з побутовими відходами. Можливо, після завершення війни ще проголосують за декілька важливих законів, і буде шанс на розвиток перероблення.

9. Кажуть, що сміття — це золото, на якому можна заробляти. Насправді сміття — це витрата. Хтось мусить заплатити, аби ви жили у чистій країні. І цей хтось — це ви. В усіх країнах Європи штучно зробили дуже дорогим поховання відходів. В багатьох країнах цей податок складає майже 100 євро/тонна. Тобто, якщо ви хочете поховати своє сміття, вам виставлять рахунок. Якщо ви його відсортуєте і здасте – рахунок буде нижчим або нульовим. В той момент, коли поховання сміття стає дуже дорогим, люди починають думати, куди його подіти. 

10. Замість того, щоб побудувати одну велику компанію, я маю відношення до майже ста маленьких — це мій специфічний підхід до бізнесу. Цим складніше керувати, але це дозволяє бути більш незалежним у своїх судженнях і вижити у скрутні часи. Диверсифікуючи джерела виробництва, країна забезпечує себе макроекономічною стабільністю, а підприємець – стабільністю доходів. Сутнісно  всі види бізнесу однакові. Якщо ви можете знайти професіоналів, які можуть закрити ваше технологічне нерозуміння процесів, побудувати менеджмент, то великої різниці немає, який саме бізнес розвивати. До бізнесу потрібно мати хист та талант. Бізнес — це про постійні ризики, до яких готова лише невелика кількість людей.

11. Українським підприємцям бракує критичного ставлення до влади. Те, що ми її не контролюємо, є найбільшим фактором, який обмежує, наш розвиток. 

Проєкт «Штаб-квартира», створений онлайн-медіа Delo.ua та рейтинговим журналом «ТОП-100. Рейтинги найбільших», аби український бізнес міг ефективніше адаптуватися до воєнних реалій, використовуючи досвід та кейси провідних підприємців, фінансистів та управлінців.

Дізнавайтеся першими про анонс нових вебінарів на сайті проєкту або у телеграм-каналі Delo.ua.