Керувати заводом під час війни або "свято весни" української ділової жінки

Олено, зараз так багато дискусій довкола календарної дати 8 березня. Що цей день означає особисто для вас?

- Раніше я ставилась до цього свята, як до можливості відпочити і отримати увагу та позитивні емоції, адже на роботі чи вдома ти маєш можливість відчути себе особливою, вийти з рутини, відволіктись на привітання інших колег. Це ж загалом добре, якщо не занурюватись у сенси. Так ми з року в рік жили за традиціями, які для нас не несли якогось смислового навантаження, але приносили спільне задоволення. Та з приходом війни вже другий рік поспіль атмосфера святковості абсолютно відсутня.

Разом з тим, трагічні події феноменальним чином прояснюють багато речей в нашому житті. Те саме відбулось і з цією датою. Адже відшарувалась штучна атмосфера. А кожна жінка за рік війни прожила неймовірний досвід, відчула і повірила у власні сили, як ніколи раніше. Цей процес – незворотній. Адже тепер, коли жінки перед обличчям війни і автомат вміють тримати, і генератори ремонтувати, і заводом керувати, не існує виправдань та аргуменітів для будь-яких компромісів з собою, своїми правами, свободами та можливостями.

Силу жінки підкреслили і стресові умови, які навчили нас швидко мобілізуватись та опановувати свої емоції. Коли ти маєш відповідальність перед собою та іншими, ти стаєш невразливою, адже перед тобою вже є мета. Моя мета як керівника була в тому, аби додати сил команді в цей непростий час. Я розуміла, що повинна стати рольовою моделлю для всіх колег без виключення: бути зібраною, рішучою, сильною. Тяжко було лишатись в раціональній площині. І, безумовно, були випадки, коли мені не все вдавалось, та головне – ми лишались згуртованими та активно взаємодіяли одне з одним.

Тому, якщо перестати асоціювати цей день з радянським минулим і почати бачити в ньому нагадування про роль жінки в суспільстві, рухаючись до кращих можливостей для кожної, вважаю цей день важливим та потрібним.

Як вам вдається успішно торувати кар‘єрний шлях, який раніше б вважався не дуже типовим для жінки, бо ж виробництво - то справа сувора? Які риси, які знання та вміння допомагають? А які навпаки заважають?

- Робота ніколи не асоціювалась у мене з кар’єрою. Я роблю справу, яку люблю і до якої відчуваю цікавість. І вважаю, що це універсальний рецепт успіху. В іншому ж, успіху допомагали досягти риси, виховані батьками з дитинства. Воно припало на часи, коли працювати доводилось всім і доволі багато, адже цього вимагало життя в селі. Тут важливо відзначити, що виховання здвійснювалось власним прикладом. Тож я мала дуже хороші моделі для наслідування. Повна самовідданість дуже допомагає в будь-якій справі. Але як допомагає, так і заважає, бо є вичерпним ресурсом. В роботі, я прихильниця рівного та справледливого підходу до всіх, не практикую подвійних стандартів і сірих зон. Натомість неухильно слідую принципу, що правила стосуються всіх. І звичайно відповідальність. Своїм успіхом я завдячую здатності не боятись брати на себе відповідальність.

Війна ж допомогла відчути ще одну важливу практику для управлінця – близькість. Під час повітряних тривог ми почали частіше спільно з усім колективом проводити час в неробочому форматі в укритті. Такий прикрий привід дав нам такі чудові можливості! Адже ми багато спілкувались, дізнались стільки нового один про одного, відчули, що ми єдині і близькі. Це вивело нас на новий рівень довіри. А це - найнадійніший фундамент для будь-якої справи.

Чи доводилось вам зустрічатись зі стереотипами і упередженим ставленням в роботі?

- Мій професійний шлях був тернистим і непростим. Жінка-інженер на виробництві протягом багатьох років вважалась явищем досить нечастим. Тому зі стереотипами та упередженістю зустрічатись доводилось на кожному кроці. На додачу, мій образ довершував статус блондинки. Але я ніколи не давала собі індульгенцій виправдовувати цим своє положення, навпаки - не звертала на це увагу та вперто діяла відповідно до своїх цінностей та переконань. Під впливом цього всі стереотипи руйнувались. Коли ви зустрічаєтесь з подібним, пам’ятайте, що це - не ваша проблема, а проблема того, хто неналежно поводиться. Це їхній особистий досвід заважає об’єктивності. Тому, я впевнена, потрібно переконувати не словом, а ділом. А професійність, знання та вміння у будь-якій справі відкриють для вас можливості натомість бар’єрам.

У який спосіб гендерне рівноправ’я проявляється в роботі на виробництві, адже в таких специфічних напрямках знову починаєш думати про "чоловічі та жіночі професії"?

- Тема гендерної рівності для компанії Данон – не нова. Вже багато років поспіль компанія не лише декларує принципи на рівні політик, але й впроваджує практики на місцях. Ведеться моніторинг гендерного балансу, забезпечуються рівні умови оплати праці для жінок та чоловіків, впроваджено політику батьківства, яка дає можливість і татам, і мамам перебувати в декреті. На заводі в Кременчуці ще у 2021 році ми запустили проект навчання жінок-водіїв навантажників. І ці співробітниці вже кілька років поспіль успішно реалізовують себе в роботі.

А цього року ми набрали дівчат на навчання з можливістю отримати фах оператора технологічних ліній. На проект за власної ініціативи подались наші співробітниці з інших напрямків (наприклад укладальниці, паковальниці та інші). Дану ініціативу зустріли в команді з великим ентузіазмом. Наразі колежанки готуються до екзамену, а ми, тим часом, продовжуємо аналіз робочих напрямків для розширення пілотного проекту. Подібні ініціативи однаково добре працюють як з точкии зору цінностей, так і сталого розвитку підприємства.

Не зважаючи на поступ у розумінні цього свята, все ще є за що боротись? Як ви вважаєте, які важливі кроки потрібні нашому суспільству і де має відбуватись цей прогрес?

- На особистому рівні, я вважаю, що, передусім, ми повинні справитись з перепонами у власній ментальності. Коли ми беремо на себе відповідальність, то це єдине важливе, що має значення, безвідносно до гендерної ознаки.

На рівні підприємців, дуже важливо здолати бар’єр сприйняття жінки через призму дітей, декрету та лікарняних. З власного досвіду знаю, що успішна жінка, яка прагне розвиватись, впорається з усіма обставинами. Тож, якщо ви не можете допомогти і посприяти тут, принаймні не заважайте цьому розвитку.

А на рівні суспільства, вважаю, важливо мати активну позицію: відкрито говорити про проблему, якщо така існує, і відстоювати свої права, якщо такі порушуються. Це повинно бути нормою, як у всіх демократичних суспільствах. Це, напевно, теж відноситься до площини відповідальності, проте вже колективної. Тож будьмо сильними і пам’ятаймо про те. що нам під силу значно більше, аніж ми можемо уявити. Тож ніколи не погоджуйтесь на менше, а дійте у згоді зі своєю позицією, принципами та цінностями.