Уроки фармацевтики від «ІнтерХіму»

Пізньої осені 1992 року хімік Анатолій Редер вчинив нелогічно: він покидав Велику Британію і повертався в Україну. Залишав перспективи працювати у найкращих наукових установах світу, можливості для відкриттів та їхнє стабільне фінансування. Попереду була невідомість, яка вихром 90-х накривала країну. Та у голові науковця вже визрівала ідея його головного експерименту — створити в Україні підприємство, яким пишатиметься він і вся країна. Цей експеримент уже зароджувався у лабораторії Фізико-хімічного інституту НАН України й називався «ІнтерХім». 

Тепер можна констатувати: 32-річний експеримент проходить успішно. За цей час під брендом «ІнтерХім» на ринок вийшли чотири оригінальні препарати та понад 50 генериків. Обладнанням його лабораторій захоплюються найвидатніші вчені світу. А діяльність підприємства та внесок у науку почесного професора Редера держава оцінила престижними нагородами. Яким був шлях «ІнтерХіму» від лабораторії в інституті Академії наук до сучасного виробництва, далі у статті.

Любов до хімії народилася на кухні одеської комуналки

Хімія захопила Анатолія Редера у школі, коли на кухні одеської комуналки хлопець проводив експерименти. Батьки не підтримували це захоплення, хотіли, щоби син став лікарем. Але він обрав спеціалізацію «біохімія» в Одеському державному університеті імені Мечникова.

На початку 1980-х побудувати кар’єру науковця видавалося непростим завданням через «негативну» за радянськими мірками анкету Редера. У ній було єврейське коріння, родичі за кордоном і батьки службовці. Попри червоний диплом ці факти стали перешкодою для вступу до аспірантури у Москві. Відтак Анатолій обрав Фізико-хімічний інститут НАН України, де захистив кандидатську дисертацію.

Підприємство «777»

В останній день 1989 року, коли у багатьох домівках СРСР традиційно нарізали олів’є, в аспіранта Редера був інший привід святкувати. Разом із чотирма колегами він заснував молодіжне госпрозрахункове підприємство «777». Таку назву взяли з нагоди дати відкриття інституту — липень 1977-го. Під брендом цього підприємства молоді вчені виготовляли рідкісні речовини для наукових установ.

Відкрити «777» п’ятьом вченим вдалося завдяки членству у комсомольській організації. Редер там був секретарем: з наближенням перебудови його анкетні дані стали менш обтяжливими. А виконувати замовлення вони змогли, бо розбиралися у макрогетероциклічній хімії. На той час це був перспективний напрям науки, відтак на такі сполуки був попит в СРСР. Зрештою з відкриттям кордонів хімічна наукова школа в Одесі отримувала й світове визнання.

«У 1991-му в нашому інституті відбулася міжнародна конференція з макрогетероциклів. До нас приїхали вчені з усього світу. Був і професор Фрейзер Стоддарт, який згодом став Нобелівським лауреатом з хімії. Він сказав моєму науковому керівнику, професору Лук’яненку, що хоче взяти одного аспіранта на стажування до Великої Британії. Той порекомендував мене. І хоча ми з товаришами вже мали нові замовлення, я не міг не скористатися шансом, який випадає раз у житті», — пояснює Анатолій Редер.

Велика Британія, Олімпіада та 5-катенан

У Великій Британії Редер почав працювати в університеті Шеффілда з макрогетероциклами.

«Мене вразила якість лабораторій, різноманітність реагентів, лабораторного посуду. В СРСР я такого не бачив. А ось у знаннях відчував перевагу: наша Одеська школа синтетичної органічної хімії на кілька кроків випереджала британців. Відтак я отримав грант на дослідження», — зауважує Редер.

Спрощено суть досліджень з макрогетероциклами полягала в тому, щоби створити нові молекули, змінивши їхню форму і поєднавши між собою. У перспективі це дозволило б, зокрема, об’єднати молекулу з потрібним зарядженим іоном всередині. Такий комплекс, маскуючи електричний заряд, міг би, наприклад, проникнути крізь бар’єр нервової клітини і занести туди потрібний елемент. Згодом така здатність могла б застосовуватись у фармакології.

Але це буде потім, а навесні 1992-го у Стоддарта з’явилася ідея: до відкриття літньої Олімпіади у Барселоні створити хімічну сполуку, схожу на олімпійські кільця. Її молекули мали складатися з п’яти циклів (закільцьованих наборів атомів). Це називається 5-катенан. На той час у світі було відомо про поєднання лише двох циклів атомів. Редер розумів механізм цього створення і за чотири місяці представив ці олімпійські кільця у пробірці. На честь цього відкриття відомий науковий журнал Angewandte Chemie, який завжди виходив у чорно-білому форматі, опублікував молекулу Редера у кольорах Олімпіади.

Поки вчений проводив дослідження та налагоджував професійні контакти в університетах Шеффілда та Бірмінгема, підприємство «777» розвивалося в Одесі. Анатолій ні на мить не втрачав контакту з колегами: щовечора телефонував. У вересні 1992-го таємно від Стоддарта, який не хотів відпускати науковця, злітав додому, аби підписати документи з бельгійською компанією. Вона згодом стала співзасновницею «ІнтерХіму», що на певний час дало пільги з податків в Україні.

Попри кризу, підприємство отримувало замовлення від фармацевтичних заводів. Виконавши контракт із бельгійською компанію, аспіранти отримали перші великі гроші — $14 тис. Редер із товаришами заробляли на синтезі хімічних реактивів для науки. Зрештою це привело до співпраці з іще однією бельгійською компанією Janssens Chimica, яка продавала їх по всьому світу. Тоді науковці торували шлях у фармакологію, помітивши потребу в субстанції, з якої виготовляли таблетки феназепаму.

Перший препарат та шоурум ліків

Узимку 1994 року Анатолій Редер йшов коридорами дослідницького виробництва Академії наук в Одесі. Він згадував, як студентом долучався до будівництва цього комплексу, буквально заливаючи бетон у протирадіаційне укриття. Міркував, які можливості мало це виробництво. Тепер тут гуляли вітер та мороз, навкруги були вибиті шибки, голі стіни та безлюдність. Але попри це Редер бачив тут потенціал для відновлення виробництва речовини феназепаму.

«Ми орендували це виробництво, відновили його. Та одним із найбільших досягнень у житті я вважаю те, що нам тоді вдалося повернути людей. Понад 90 талановитих науковців могли загубити свій талант за прилавками «7-го кілометра», але вони повернулися до лабораторій, вони мені повірили», — зауважує бізнесмен.

«Ми ж виробляли лише субстанції — речовини, з яких заводи виготовляли таблетки, ампули чи капсули. На пакованні нашого препарату стояло маркування заводу, який його випустив, а «ІнтерХім» залишався невидимкою для лікарів та пацієнтів. Аби виправити це, ми не вигадали нічого кращого, як відкрити аптеку», — сміється Редер.

Однак не тільки бажання вийти з тіні сприяло відкриттю. Середина 1990-х була епохою бартеру, бо живих грошей підприємству бракувало. За субстанції з «ІнтерХімом» часто розраховувалися ліками. Їх компанія продавала, зокрема, у власній аптеці. На кілька років цей бізнес став додатковим джерелом доходу, дотепер залишаючись мережею з шести аптек в Одесі.

«Експерименти» з промхімією та крадіжка «аміксину»

«У 1995-му ми вперлися у стелю. Ми могли розробити препарат, масштабувати його, виготовити активну речовину. Був і чималий досвід у маркетингу. Єдине, чого бракувало, це власного виробництва. Звісно, ми поставили собі й цю амбітну мету», — пояснює Анатолій.

Завод мав бути сучасним, з найновішими технологіями. Але грошей на це не було. Аби заробити їх, Редер та партнери відновили занедбані, але тоді ще державні сєверодонецький «Азот» та Красноперекопський бромний завод. Вони виготовляли рідкісні продукти — гексамін, органічну речовину для виготовлення синтетичних тканин, бромід літію.

«Поки у лабораторіях працювали над новим препаратом, ми взяли на «ІнтерХім» мільярдні кредити у купонах і відновили виробництво гексаміну на «Азоті». Ця речовина доволі рідкісна і незамінна під час виробництва ДСП-плит. Ми купували її на заводі і продавали по всьому світу. Так заробляли на будівництво свого підприємства понад рік, поки нас не «попросили» звідти піти», — каже Редер.

Водночас у 1998-му «ІнтерХім» вивів на ринок препарат «Аміксин». Запуск виробництва разом з одеситами спільно фінансувала дещо більша московська компанія. І поки Редер реєстрував торговельний знак в Україні, вона зробила це в рф та інших країнах, не спитавши дозволу в «ІнтерХіму». У 2001-му росіяни усіма правдами й неправдами отримали від одеситів технологічний регламент і після цього припинили співпрацю з українцями.

«Вони вкрали технологію і всі зусилля, які ми вклали у цей препарат. На цьому наші відносини з рф припинилися. Але «Аміксин ® ІС», який ми виробляємо в Україні, на голову вищий за якістю та дієвістю, ніж той перший варіант. Ми значно змінили технологію, впровадивши велику кількість сучасних підходів до синтезу», — наголошує вчений.

Як будували «ІнтерХім»

Натепер в «ІнтерХімі» працює приблизно 1000 людей. Площа заводу — понад 22 тис. кв. м, ще 3 тис. компанія досі орендує в Академії наук. Там розташована адміністрація та ведуться декілька базових процесів. «ІнтерХім» стала компанією повного циклу у фармацевтиці: тут проводять дослідження, розробляють нові препарати, виготовляють їх, а потім маркетують і продають.

Сучасні лабораторії «ІнтерХіму» в Одесі вражають приїжджих вчених так само, як колись лабораторії Шеффілда захоплювали Редера. Сучасні прилади дозволяють побачити навіть склад таблетки та оцінити її здатність приєднуватися до рецептора людини. Зрештою це дозволило паралельно випускати технологічно складні генерики.

Так само як технологіями й потужностями, Редер пишається умовами, які створили для працівників. Тут є власний ресторан, де за 45 грн можна пообідати на рівні респектабельного закладу Одеси. Кругом естетика: розмальована стеля, грає піаніно, стоїть величезний акваріум, біля будівлі — зелений парк і фонтан. Аби посеред поля побудувати всю цю екосистему, компанії знадобилося 17 років.

Перше будівництво розпочали у 2001-му. Воно тривало майже два роки і обійшлося у $3 млн. Тоді на заводі могли виготовляти 25 млн таблеток на рік. За мірками галузі, це замало. Відтак у 2005-му будівництво продовжили, чим у чотири рази збільшили потужності. У 2007-му на підприємстві вже виробляли 100 млн таблеток на рік. А найсвіжіше розширення виробничих та лабораторних площ почалося у 2013-му, воно тривало п’ять років, коштувало 50 млн євро і привело до потужності у майже 1 млрд лише таблеток на рік.

«Цією модернізацією ми поставили на найвищий рівень не тільки виробництво готової продукції, але й субстанцій. До війни до нас часто приїжджали європейські та американські колеги. Вони були вражені нашими технологіями», — каже Редер.

Новим препаратом буде знеболювальне

На початку березня 2022 року, коли російські військові окупували частину України, працівники «ІнтерХіму» формували бокси з ліками для клінічного шпиталю Міноборони. Також відправляли вантажі до Чернігова, Сум та інших на той час гарячих точок.

Згодом допомагали й безпосередньо війську, купуючи дрони, автівки, човни тощо. Від початку повномасштабної війни на благодійність спрямували понад 250 млн грн. Та через обстріли Одещини у 2023 році постраждав і сам завод: у небі над ним збили ракету. Уламки пошкодили 150 вікон. Виробництво зупинилося на 8,5 години й продовжило працювати. У 2023-му компанія заробила приблизно 2 млрд грн, податками підтримала бюджет на понад 250 млн грн.

Робота у лабораторіях також кипить. В «ІнтерХімі» розробляють п’ятий препарат, він буде з групи знеболювальних.

«Нині в Україні ми проходимо другу клінічну фазу, у США підійшли до першої. Важко прогнозувати, коли препарат вийде на ринок. Маю надію, що у 2026-му це станеться в Україні», — каже Редер.

«У світі на ринок щороку виходить лише приблизно 10 речовин, які потім стають ліками. Щоб вивести одну, потрібно щонайменше 5-7 років досліджень та $1-1,5 млрд інвестицій. Ми ж створили і вивели на ринок чотири оригінальні препарати радше всупереч, ніж завдяки. Сьогодні два з них входять до топ-20 найбільш продаваних в Україні. І знаєте, що головне? Я та більшість співробітників самі за потреби вживаємо ліки, які виготовляємо. Я думаю, у такому підході і є сіль мого експерименту, який триває», — резюмує Редер.