Як власник консалтингової групи став замкомандира батареї бойової бригади - історія Геннадія Кобаля

Ідея зайнятися консалтинговим і видавничим бізнесом з’явилася у Геннадія Кобаля після того, як у 2015 році в Україні розпочалася реформа газового сектору. Тоді в країні почав зароджуватися повноцінний ринок газу, і чоловік побачив у цьому можливість. У 2016 році він зареєстрував компанію “EXPRO”  та стартував з невеличкого проекту. Офісу ще тоді не було, тож працювали з дому. 

Кобаля надихали такі компанії як Bloomberg, Platts та Argus. А головною ідеєю було зробити консалтингову, цінову і новинну агенцію у сфері енергетики. Вищевказані компанії вже робили ці речі, але вони про Україну майже не писали. Хоча на той момент в Україні було десятки тисяч підприємств споживачів газу, десятки видобувних компаній, та кілька сотень трейдерів. 

У 2017 році компанія відкрила офіс, а у 2018 запустила сайт зі щоденними новинами та почала наймати людей. А після ринку газу відбулися реформи на ринку електроенергії, держава почала поступово відпускати монополію. Тож Кобаль розширив свою діяльність і на цю сферу, створивши у 2018 році “EXPRO Electricity”. Згодом він придбав частку і в виданні “НафтоРинок”, що дало можливість запустити паливний напрямок. Крім цього в пулі Кобаля є журнал “Енергобізнес”.

Зараз Геннадій Кобаль служить в Окремій 128-й гірничо-штурмовій бригаді, яка воює з окупантами за Запорізькому напрямі. Чоловік займає там посаду заступника командира мінометної батареї й каже, що справи підрозділу займають у нього майже увесь час. Тож левову частку роботи в бізнесі доводиться делегувати. Проте сам процес делегування відбувся далеко не одразу.

Коли почалася війна

Геннадій Кобаль розповідає, що до початку повномасштабної війни в армії він не служив, але проходив військову кафедру під час навчання у Львівській політехніці у 90-х роках.

“Тоді ми всі відвідували військову кафедру. Ми раз на тиждень ходили до Національної академії сухопутних військ де у нас були заняття. А через два курси у нас були збори з виїздом на Яворівський полігон. Але я б не сказав, що отримав тоді якийсь хороший військовий вишкіл”, - говорить Кобаль.

Бізнесмен каже, що напередодні повномасштабного вторгнення росіян, готувався до подібного сценарію. Проте не очікував, що буде саме повномасштабна війна. В його прогнозах загострення мало відбутися швидше у вигляді ескалації конфлікту на Донбасі. Однак перед повномасштабною війною у 2020-2021 роках чоловік з власної ініціативи вчився стріляти, ходив на полігон та закінчив снайперські курси.

“Я розглядав це більше як підготовку, а не як хоббі. Не сказав би, що отримував якесь особливе задоволення від того. Та й не дешева ця справа. Одне заняття в тирі обходилось в кілька тисяч гривень. Відвідуючи тир двічі на місяць можна було потратити 5-10 тисяч гривень. А коли справа дійшла до купівлі зброї, то хороші снайперські гвинтівки з гарною оптикою коштують десятки тисяч доларів і це все було потрібно реєструвати. Через це я до повномасштабної війни так і не спромігся купити власну зброю”, - говорить Кобаль.

До лютого 2022 року родина Кобалів мешкала в приватному будинку на північ від Києва. Коли почалися розмови про ймовірну війну, чоловік зробив необхідні запаси води, палива, підготував підвал як укриття та купив Ecoflou на випадок перебоїв з електроенергією. Проте не очікував, що все почнеться з атаки на Київ.

“24 лютого ми прокинулися з першими прильотами на півночі Києва. Це було недалеко від нас, тож чути було дуже добре. В той день до нас приїхали родичі з Гостомеля - молода жінка з трьома дітьми й уже в перший день в будинку зібралося близько 11 людей. Ми вирішили, що треба виїжджати до моїх батьків на Закарпаття. Але тоді якраз відбувалася атака росіян. Через Димер по Мінському шосе йшла російська колона, з півночі атакували літаки та вертольоти, а неподалік від нас збили російський безпілотник. Тож можливість виїхати з’явилася лише на наступний день, коли підірвали міст та колона росіян зупинилася. Так ми виїхали 25 лютого, а вже зранку 27 лютого були на Закарпатті”, - розповідає Кобаль.

За його словами ідея піти до ТЦК з’явилася в нього в перший день війни. Була можливість зв’язатися з товаришами зі снайперських курсів та з ними долучитися до тероборони Києва. Однак у цьому випадку чоловіку довелося б залишити свою родину, чого він на той час зробити не міг. Тож до ТЦК Кобаль пішов на Закарпатті.

“До “військкомату” я пішов уже в Іршаві у понеділок 1 березня. Спершу мене спитали чи не хочу я до тероборони. Тоді ТРО не була задіяна в бойових діях, вони здебільшого стояли на блок-постах. Але я наполіг на тому, що хочу до бойової бригади, тож мене, та всіх хто як і я хотів до ЗСУ розподілили до Окремої 128-ї гірничо-штурмової бригади. Вже на наступний день мене посадили в автобус та відвезли в частину”, - каже бізнесмен.

Війна та бізнес

Кобаль каже, що на початку війни його компанія зупинила роботу на місяць. Вже 5 березня Кобаль в складі 128-ї бригади був у Запоріжжі, тож йому було не до бізнесу, оскільки ситуація на фронті розвивалася досить динамічно. Але вже наприкінці березня ситуація більш-менш стабілізувалась - уже не було масштабних переміщень, проривів та наступів, а на півночі росіяни взагалі відступили. Більша частина країни, котра не потрапила під окупацію могла більш-менш нормально працювати, а у бізнесу, який залишився, зберігся попит на новини та цінову інформацію.

“Учебки” в мене не було, ми 5 березня були в Запоріжжі. Я тоді взагалі не дивився, що в мене в бізнесі. Але колеги, які залишились в Києві, слідкували за ринком і коли ситуація більш-менш стабілізувалася ми вирішили відновити випуск наших щоденних та щотижневих дайджестів. Інформації було багато, вона була цікава, тож ми поновили роботу”, - розповідає Кобаль.

За його словами, з 24 лютого його компанія втратила увесь свій дохід: деякі контракти скасувалися, а деякі - заморозили на невизначений термін. Проте було бажання зберегти колектив, тож вирішили продовжувати платити зарплатню. Однак всіх співробітників зберегти не вдалося. З десяти двоє, включаючи власника пішли служити, а ще двоє - виїхали за кордон.

Кобаль зазначає, що повномасштабна війна навчила його делегувати повноваження. До війни бізнес займав у нього дуже багато часу, в офіс доводилося їздити й на вихідних. 

“Я думав, що без мене взагалі ніяк. Коли я виїхав з Києва, і пішов в армію, то був впевнений на 90%, що бізнесу вже нема. Але війна показала, що моя команда може ефективно працювати й без мене. Це було суттєвим уроком. Наприклад, у нас один з редакторів газового видання ще студентом проходив у нас практику у 2018 році. Він молодий, але багато знає і як виявилось може робити велику частину тієї роботи, яку раніше виконував я. З іншого боку є Starlink і можливість зв’язатися з колегами, а деколи можу й у відпустку приїхати”, - говорить Кобаль

Зараз Геннадій обіймає посаду заступника командира мінометної батареї (аналог роти в піхотних підрозділах, - Delo.ua). Він каже, що в першу чергу виконує роботу, яка пов’язана з його підрозділом, а бізнес вже по залишковому принципу. 

Чоловік не одразу передав свої функції формально і, будучи на фронті, з минулого року залишався директором. Платіжні відомості для виплати зарплати можна було підписувати з мобільного телефону. Але все ж прийшли до того, що треба делегувати обов’язки навіть формально, для чого необхідно пройти доволі складну процедуру, переоформлення електронних ключів де треба бути присутнім особисто.

Він розповідає, що після початку війни його бізнес втратив значну частину своїх клієнтів, не стільки через саму війну, як через зміни на ринку. Разом з цим відкриваються й нові напрямки, один з яких - зберігання газу іноземних компаній в Україні. Від початку війни “EXPRO” підписала кілька консалтингових угод з іноземними компаніями. Кобаль тоді брав участь у перемовинах і мав кілька зідзвонів з Лондоном.

Про досвід в ЗСУ та бізнесі

Геннадій Кобаль каже що досвід війни дуже змінює відношення як до бізнесу, так і до життя взагалі. Першим уроком, як вже було зазначено, для нього стала можливість делегувати повноваження. Крім цього, за словами чоловіка, на війні людина простіше ставиться до прийняття складних рішень, які в бойових умовах приймаються досить швидко.

“Бувають ситуації, коли треба швидко покинути все та відступити, або коли приліт в бліндаж та все майно згоріло. Люди простіше ставляться до таких речей. Тим більше коли поруч смерть, то проблеми, які колись здавалися важливими, виглядають меншими та такими про які не треба багато думати”, - каже Кобаль.

Ще одне, з чим бізнесмену довелося зіштовхнутися під час служби в ЗСУ - це великі колективи, які складаються з зовсім різних за віком та своїм життєвим досвідом людей. До повномасштабної війни компанія Кобаля налічувала 10 співробітників. В ЗСУ в батальйоні служать 800 людей, а особовий склад батареї може сягати від 60 до 80 військових. 

“Якщо говорити в цілому, то служба в ЗСУ безумовно дає цінний досвід. Але ті цивільні люди зі своїм життєвим досвідом теж багато чого приносять сюди. Я думаю, що наша армія більше виграла від того, що сюди прийшли люди з різним життєвим досвідом. Ти маєш справу з абсолютно різними людьми, це може бути молодий хлопець з дитячого будинку, або викладач з університету. На початку дуже чітко простежувалася різниця між контрактниками та мобілізованими, зараз цього практично нема. Бо люди, які пожили, повоювали майже два роки - вони вже здобули досвід і відрізнити мобілізованих від контрактників практично неможливо”, - каже Кобаль.

За його словами, під час служби в ЗСУ потрібно вирішувати не тільки бойові задачі. 90% служби складає розв'язання якихось побутових проблем та питань. І люди, котрі вже мають певних життєвий досвід, вирішують ці проблеми краще.

Кобаль вважає, що ветерани, котрі повернуться у відносно мирне життя після війни будуть більш вимогливими до системи й ігнорувати цей запит вже не вийде, доведеться міняти не тільки армію, але і законодавство. Водночас чоловік не бачить передумов до якогось суспільного конфлікту між тими хто воював і тими хто не воював.

“Все-таки 90% тих, хто не воює, все одно якось підтримують захисників. Коли я повернуся, то в моєму оточенні тих хто воював буде значно менше. Все одно буде більша частина людей без досвіду бойових дій. Я їх знаю, я з ними дружу, співпрацюю. Це можуть бути мої партнери, клієнти або працівники. Я не бачу такого конфлікту, який би мав виникнути. Хоча, коли я пішов до ЗСУ, то зіткнувся з нерозумінням з боку деяких знайомих. Мене питали навіщо це мені? Чи я не планую потім піти в політику?”, - розповідає Кобаль.

Він зазначає, що головна причина чому військові відчувають несправедливість з боку суспільства пов’язана з поганою організацією армії. Якби вона була кращою, до прикладу як в Ізраїлі, то в Україні служили б усі, а не частина людей, це б дало можливість проводити якусь ротацію, а військові почували б себе повноцінною частиною суспільства.