Рада прийняла закон про трудові договори з нефіксованим робочим часом: що він передбачає

Документ вводить у Кодекс законів про працю нову статтю про особливий вид трудового договору, умовами якого заздалегідь не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі її надання роботодавцем.

При цьому роботодавець не гарантуватиме, що така робота буде надаватися постійно, самостійно визначатиме необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений договором строк погоджуватиме з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні бути дотримані вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не зможе перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів, стороною яких є такий роботодавець. Натомість тим, хто використовує працю менше ніж 10 працівників все ж дозволено мати одного робітника, що працює з нефіксованим робочим часом.

За порушення цієї норми передбачено штраф у трикратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Кількість базових годин, у які від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Працівник матиме право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Відмова ж працівника від виконання роботи у базові дні та години буде підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, окрім випадків тимчасової непрацездатності чи виконання державних або громадських обов’язків.

Заробітну плату працівникові, що працює за нефіксованим робочим часом, виплачуватиметься за фактично відпрацьований час. Мінімальна тривалість робочого часу працівника протягом календарного місяця має становити 32 години (із відповідною зарплатою), навіть якщо фактично він працював менше.

Ставка єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (22%) при нарахуванні зарплати таким працівникам застосовуватиметься до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

При цьому законом гарантовано, що такі працівники зможуть паралельно працювати й на інших роботах, і роботодавець не зможе забороняти або перешкоджати їм робити це.

Закон набере чинності з дня, наступного за днем опублікування. Зазначимо, що на його прийняття знадобилося майже півтора роки: Кабінет міністрів Дениса Шмигаля вніс його до парламенту ще наприкінці лютого 2021 року, а в першому читанні його було прийнято у вересні.

Джерело фото: ua.depositphotos.com