Лазівки та дискримінація. Юристи пояснюють, що не так із законопроєктом про цивільну зброю

На розгляді Верховної Ради України зараз знаходиться кілька законопроєктів, спрямованих на легалізацію використання цивільної зброї. Базові засади, які розглядають законотворці, передбачають право українців використовувати вогнепальну зброю для необхідної оборони.

Проте певні аспекти запропонованих законодавчих ініціатив викликають ряд запитань. Спеціально для Delo.ua члени Асоціації правників України проаналізували внесені на розгляд парламенту законопроєкти та пояснили свої висновки і застереження.

Що пропонують народні депутати

Проєкт закону № 4335"Про обіг цивільної вогнепальної зброї та бойових припасів до неї" передбачає, що володіти цивільною вогнепальною зброєю можуть дієздатні громадяни України, котрі не мають медичних протипоказань, судимості та протягом останнього року не притягалися до адміністративної відповідальності. Для підтвердження цього права законодавці пропонують ввести Посвідчення власника зброї, в якому будуть зазначатися ті її категорії, якими може володіти конкретна особа.

Всього вводить п’ять категорій:

• А — автоматична вогнепальна зброя;
• В — гладкоствольна короткоствольна вогнепальна зброя (травматична);
• С — короткоствольна вогнепальна зброя;
• D — довгоствольна вогнепальна гладкоствольна зброя;
• Е — довгоствольна вогнепальна нарізна і комбінована вогнепальна зброя.

На кожну одиницю також має бути технічний паспорт з інформацією про власника та серійний номер зброї. Також законодавці пропонують створити Єдиний державний реєстр цивільної зброї та ввести обов’язкове страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї. Також депутати пропонують запровадити курси з вивчення матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та її застосування.

Окремим законопроєктом № 4336 законодавці пропонують внести зміни  до Кримінального кодексу України (ККУ) та Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), які регулюватимуть штрафи за порушення правил володіння і використання зброї та передбачать можливість позбавляти права на володіння зброєю систематичних порушників.

Як оцінюють ініціативу правники

На думку члена Асоціації правників України, радника кримінальної практики Ario Law Firm Владислава Грищенка, сам факт можливості появи законодавства про обіг цивільної зброї є вкрай позитивним фактом з багатьох причин. По-перше, за приблизними підрахунками, станом на 2017 рік на руках в українців знаходилося близько 4,4 млн одиниць незареєстрованої зброї. Звісно, що точних даних щодо цього не існує, адже її кількість обчислюють за певним коефіцієнтом, виходячи  з того, скільки є зареєстрованих одиниць зброї.

По-друге, стаття 263 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за носіння, зберігання, придбання передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу. Тільки от законного дозволу немає, адже немає закону, а відповідно немає і відповідальності, зазначає Грищенко.

"Так, є практика Верховного Суду, яка більш широко трактує поняття закону, а тому наразі українці вимушені користуватися підзаконними актами у вигляді наказів та постанов МВС. Необхідність унормування законодавства назріла вже давно і нарешті ми отримали цей шанс. Також серед безперечних позитивів появи відповідного законодавства — конкретне визначення понять та термінів щодо цивільної зброї". — пояснює правник,

Зазначимо, що парламентський комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував до прийняття саме описані вище проєкти законів і відхилив два альтернативних варіанта — № 4335-1 та № 4336-1. Проте, на думку правників, норми альтернативних проєктів в певних аспектах були більш виваженими.

Як зазначає член Асоціації правників України Олександр Донченко, відповідно до частини 1 статті 36 законопроєкту №4335, фізичні особи власники цивільної вогнепальної зброї можуть застосовувати наявну в них на законних підставах цивільну вогнепальну зброю виключно з метою реалізації права на необхідну оборону. При цьому, пов’язаний законопроєкт №4336 уточнює існуюче поняття необхідної оборони, конкретизуючи, що оборонятися можна лише від посягання, що розпочалося або безпосередньо загрожує. Таке уточнення необхідне для запобігання передчасній і спізнілій необхідній обороні.

"Але ж, на відміну від альтернативного законопроекту №4335-1 та законодавства, наприклад, Азербайджану, Грузії, Молдови, Вірменії, схвалений профільним комітетом ВРУ проєкт не дозволяє використання цивільної зброї в умовах крайньої необхідності. Тобто, якщо джерелом небезпеки є дії, наприклад, тварин, або відвернути небезпеку можна було іншим шляхом, то використання цивільної зброї буде неправомірним і тягнутиме за собою відповідальність", — пояснює Донченко.

Спірні моменти: пояснює Владислав Грищенко

• Заборона на носіння короткоствольної зброї

Так, законопроєкт №4335 забороняє громадянам носіння короткоствольної нарізної зброї та посилається на необхідність розробки ще одного законопроєкту щодо травматичної зброї категорії B. Але тоді який сенс у тому, щоб купувати пістолет чи револьвер для самозахисту і тримати їх вдома без права носіння? Адже весь сенс існування короткоствольної зброї — можливість завжди мати її "під рукою" і за потреби скористатися.

Тобто, розробка зараз законопроєкту, який передбачає необхідність надалі розробити ще один законопроєкт, як на мене — непродуктивна трата часу. Закон має регулювати суспільні відносини та певним чином розв’язувати питання суспільства. А отже не зрозуміло, що заважає відразу одним законом визначити всі питання, пов’язані з обігом цивільної зброї, у тому числі й порядок її носіння.

Своєю чергою, проєкт закону №4335-1 передбачає право носіння короткоствольної зброї, і жорсткі умови, за яких це можна робити.

• Травматична зброя: володіння, носіння та дискримінація?

Законопроєкт №4335 передбачає окремі категорії громадян, яким можна носити травматичну зброю. Цим проєктом закону "травмат" віднесено до "знарядь несмертельної дії", хоча при проведенні експертизи цей вид зброї прирівнюється до вогнепальної. Тобто незаконне володіння травматичною зброєю — це по суті є теж вчиненням злочину за статтею 263 Кримінального кодексу "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами".

Альтернативний законопроєкт № 4335-1 дає формулювання, яке набагато ближче до істини, а саме "споряджена снарядами менш летальної дії". Хоча науково-експертне управління апарату Верховної Ради робить цілком логічне  зауваження, яке зводиться до питань "а що означає менш?", "менш чого?". Тобто необхідний більш чіткий критерій.

Разом з тим, сама ідея проєкту № 4335-1 віднести й гладкоствольну, і нарізну короткоствольну зброю в єдину категорію — правильна. Обидва види зброї — небезпечні для здоров’я та життя. Обидва ці різновиди внаслідок своїх габаритів передбачають можливість скритого носіння та більш оперативного управління на коротких дистанціях. Тому логічно й носити це, і застосовувати це з однаковими жорсткими вимогами абсолютно для усіх категорій населення.

Основний законопроєкт №4335 передбачає, що травматичну та короткоствольну нарізну зброю можна носити на підставі й у порядку, передбаченому додатковим законом. Альтернативний законопроєкт вже № 4335-1 передбачає такий порядок, що однозначно є його перевагою. Чи слід удосконалити запропонований порядок — це вже інше питання, але сам порядок вже передбачений і досить зрозумілий.  

• Корупційна складова з нагородною зброєю

Наразі в Україні короткоствольна нарізна зброя, окрім нагородної, знаходиться під забороною для пересічних громадян. У питаннях нагородної зброї законопроєкт №4335 закладає очевидні корупційні механізми. Зокрема, відповідно до проєкту закону відомчі органи зможуть "нагородити" будь-яку особу навіть без визначення критеріїв, які саме заслуги мають бути у цієї особи задля отримання цієї нагороди. По суті, це надає правоохоронцям карт-бланш на торгівлю зброєю під виглядом "нагородження".

Законопроєкт №4335-1 зберігає той самий порядок відзнаки нагородною зброєю, який є наразі, а саме — певним групам осіб за певні заслуги перед Державою.

• Лазівка обійти закон?

Норма, що зустрічається в обох законопроєктах про знайдену цивільну вогнепальну зброю та боєприпаси (стаття 26 у законопроєкті №4335 та стаття 20 законопроєкту №4335-1). Так, відповідно до них, особа, яка знайшла цивільну зброю та/або бойові припаси, набуває право власності на них.

Зараз цей механізм використовується як вимушений захід для боротьби з незаконним обігом зброї. З урахуванням, що легального обігу цивільної зброї законодавством не передбачено взагалі. Особа, яка володіє незареєстрованою зброєю, під час проведення місячників добровільної здачі зброї може оформити відповідний дозвіл на цю зброю. І як пояснення походження цієї зброї звісно ж що називає формулу — "випадково знайшов". Адже будь-яке інше пояснення походження зброї: купив, обміняв, тощо, — автоматично породжує питання "а у кого?". Річ у тім, що дії цього "когось" містять ознаки злочину, передбачені  частиною 1 статті  263 КК України.

Будемо реалістами, в умовах сьогодення це хоча і певним чином сумнівний, але все ж таки дієвий захід зменшити обсяг протиправного обігу зброї.

Але для чого такий механізм залишати у тих умовах, коли обіг цивільної вогнепальної зброї буде дозволено? Куди логічніше винести цей пункт у перехідні положення законопроєкту та надати певний термін, наприклад 3-5 років тим, хто наразі володіє незаконною зброєю, на те, аби її зареєструвати, тобто легалізувати.

Наразі ж ми бачимо, що врегульовуючи законом обіг цивільної вогнепальної зброї законодавець для чогось залишає "лазівку", щоб постійно цей закон обходити.

• Неадекватність покарання (законопроєкти №4336 та №4336-1)

Законопроєкт №4336 шляхом внесення змін до Кримінального кодексу встановлює покарання за носіння навіть зареєстрованої зброї, що рівномірно покаранню, прикладом за зґвалтування — до 10 років позбавлення волі.

Проєкт закону №4336-1 також вносить зміни до Кримінального кодексу у цій частині, та пропонує конкретизувати критерії самозахисту саме із використанням вогнепальної зброї. Зокрема, відповідно до законопроєкту, не є кримінальним правопорушенням та виключає кримінальну відповідальність застосування особою будь-якої зброї чи будь-яких інших засобів, чи предметів у випадках:

• захисту від нападу озброєної особи, чи негайного відвернення реальної загрози такого нападу, незалежно від мети нападу;
• захисту від нападу групи (двох або більше) осіб, чи негайного відвернення реальної загрози такого нападу, незалежно від мети нападу;
• захисту від нападу, чи негайного відвернення реальної загрози нападу неозброєної особи, якщо така особа має беззаперечні переваги у фізичній кондиції у порівнянні з особою, яка реалізує право на необхідну оборону, незалежно від мети нападу;
• захисту від насильницького задоволення статевої пристрасті в будь-яких формах чи проявах, чи для негайного відвернення загрози такого насильства;
• захисту від особи, яку виявлено на місці злочину під час вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину та яка із застосуванням сили чи з погрозою її застосування намагається втекти з місця злочину або перешкоджає поверненню майна, яким протиправно заволоділа;
• відвернення спроби протиправного заволодіння вогнепальною зброєю, яка законно перебуває у власності особи, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
• захисту від нападу тварин, що безпосередньо загрожують життю чи здоров’ю людей, чи негайного відвернення реальної загрози такого нападу.

Можливо певні формулювання і слід удосконалити, проте сама ідея та запропонований спосіб її реалізації викликає лише схвалення.

Чи доцільна взагалі легалізація цивільної вогнепальної зброї?

Питання можливості легального використання вогнепальної зброї для захисту в українському суспільстві традиційно викликає супречки. Так, противники цієї ідеї наполягають на неготовності українського суспільства до легалізації цивільної зброї, побоюючись її активного викристання не лише з метою оборони. Проте, як підкреслює Грищенко, по факту неможливість її використання і обмежуює законослухняних громадян у їхньому праві на самозахист.

"Для злочинців, які спланували злочин, не має значення, чи можна їм легально володіти зброєю. Разом з тим, як говорить досвід багатьох країн: держави з ліберальним законодавством щодо володіння та носіння цивільної зброї мають набагато нижчий рівень злочинності, ніж ті, хто ввів жорстке регулювання та суцільні заборони", — зазначає правник і наводить приклади.  

Так, у США відповідно до другої поправки до Конституції право громадян зберігати та носити зброю не має порушуватися.  Звісно, що правові акти та закони окремих штатів вносять деякі корективи, але судова практика Сполучених Штатів визнає, що друга поправка захищає право американців на використання зброї для самооборони. Так, за кількістю зброї на душу населення США посідає перше місце у світовому рейтингу. За даними дослідження Клек і Герца щорічно у Штатах відбувається понад 2,5 млн випадків застосування зброї для самозахисту (в тому числі і без стрілянини). З 90-их років XX століття злочинів з використанням зброї поменшало приблизно на 30%-40%.

У  Великій Британії  у 1997 істотно посилили умови володіння громадянами нарізною зброєю. В результаті, за пару років кількість злочинів збільшилася майже у 2 рази. Всього за роки посилення "антизбройного" законодавства в Англії країна пройшла шлях зростання кількості вбивств з 0,79 трупів на рік на кожні 100 тисяч осіб у 1950 році, до 1,2 — у 2010 році, тоді як в США при лібералізації обігу зброї спостерігається протилежна тенденція.

Вулична злочинність одразу, в перший рік після лібералізації обігу зброї у 1993-1995 роках у  Прибалтійських країнах, скоротилася на 25-40%.

Бразилія  з мінімальним рівнем регулювання ринку озброєнь в 1980 році мала злочинність в 11 вбивств на 100 тисяч жителів. З різницею у 30 років та з впровадженням дуже жорсткого регулювання Бразилія втрачає по 25 осіб на 100 тис населення.

Одна з найбезпечніших країн світу —  Швейцарія  — до 2011 року наказувала військовозобов’язаним тримати вдома бойову зброю. Згодом це стало добровільним. Щорічно в Швейцарії здійснюється 0,54 вбивств на 100 тис населення.

"Така тенденція зрозуміла: коли потенційний злочинець розуміє реальний ризик бути травмованим чи вбитим у разі скоєння, наприклад, розбійного нападу, то у багатьох випадках він може відмовитися від свого злого наміру", — вважає Грищенко.