Що сталося

6 вересня 2026 року ультраправа проросійська партія "Альтернатива для Німеччини" (AfD) виграла вибори до ландтагу Саксонії-Ангальт, набравши 43,8% голосів і 39 місць із 83. Це більш ніж удвічі перевищує результат християнських демократів канцлера Фрідріха Мерца, підтримка яких обвалилися до 17,2%. Утім, до самостійної більшості партії забракло трьох мандатів, а решта політичних сил традиційно відмовляється від коаліції з нею. Тож попри перемогу доступ AfD до виконавчої влади в землі лишається під питанням.

AfD виникла у 2013 році як євроскептичний проєкт, а переломним для неї став 2017-й, коли партія вперше увійшла до Бундестагу з 12,6% голосів. Ще з 2018 року фракція системно захищала "Північний потік-2": подавала запити на його підтримку, ініціювала дебати про "суверенітет енергопостачання", а в листопаді 2019-го внесла окрему пропозицію захистити проєкт від американських санкцій, називаючи його "необхідним елементом" енергозабезпечення Німеччини. Після повномасштабного вторгнення Росії партія від цього курсу не відмовилася. AfD пов'язує проблеми німецької промисловості з дорогою енергією та просуває повернення російського газу.

У 2026 році ця лінія перейшла від парламентських заяв до прямого контакту. У червні один із провідних зовнішньополітичних представників AfD Маркус Фронмайєр на Петербурзькому міжнародному економічному форумі зустрівся з головою "Газпрому" Олексієм Міллером і Кирилом Дмитрієвим. За даними Reuters, під час зустрічі обговорювалося відновлення постачання російського газу та можливе повернення до "Північного потоку". Наприкінці червня співголова партії Аліса Вайдель заявила про намір відновити німецько-російські відносини, пов'язавши економічні труднощі Німеччини з втратою доступу до дешевої російської енергії.

Як "Газпром" втратив ринок ЄС

Варто пригадати, що російський "Газпром" ніколи не був звичайним бізнесом. Кремль користувався ним як політичним інструментом, а газ застосовувався як зброя проти нелояльних. У 2004 і 2006 роках Москва перекривала постачання до Європи, звинувачуючи Україну. А у 2015 цю компанію звинувачували в тому, що вона продавала паливо на 40% дорожче країнам, які засудили анексію Криму. У 2016 "Газпром" скоротив постачання на третину, щоб зупинити реверс газу в Україну, свідомо втративши близько 6 млрд євро, всупереч будь-якій ринковій логіці.

Апогеєм стала штучна енергокриза 2021 року. "Газпром" одночасно зменшував постачання до ЄС і через дочірні структури розганяв біржові ціни, перепродуючи ф'ючерси. Восени Європа увійшла в енергетичну кризу, а Росія отримала надприбутки і водночас важіль тиску, покликаний утримати європейські уряди від втручання в майбутню війну.

У 2021-му "Газпром" уособлював владу Кремля в Європі, а у першому півріччі 2022 став найприбутковішою компанією Росії з рекордними 2,5 трлн рублів. Але того ж року Єврокомісія запустила план відмови від російських енергоресурсів REPowerEU, після чого частка "Газпрому" на європейському ринку поступово впала з 40% до менш ніж 10%. А вже у вересні 2022 спрямованими зарядами на основі гексогену було виведено з ладу три з чотирьох ниток обох "Північних потоків". Вже в 2023 монополіст уперше за 25 років став збитковим, компанія отримала 583 млрд рублів збитку і головною причоною стала саме втрата втрата європейського ринку. 

Остаточну крапку поставила Україна. 1 січня 2025 року вона зупинила транзит російського газу власною ГТС. Тож головний сухопутний маршрут газу до ЄС перестав існувати.

Чи зможе "Газпром" повернутись до ЄС

Опитані Dilo.ua експерти сходяться в головному: земельна перемога не зможе відновити позиції "Газпрому" в ЄС.

"Подібні рішення можуть ініціюватися тільки на федеральному рівні, а ухвалюються на рівні всього Європейського Союзу. Хоча звичайно, перемога такої політичної сили — це тривожний дзвіночок", — зауважує директор з досліджень DiXi Group Роман Ніцович. 

Він пояснює, що ринок уже структурно перебудувався: формального імпорту з РФ немає, але російські молекули потрапляють на німецький ринок кружними шляхами — скраплений газ приходить, наприклад, до Бельгії чи Франції, "втрачає російський паспорт" і реалізується трейдерами на спільному ринку. За його оцінкою, навіть гіпотетична перемога AfD на федеральних виборах 2029 року не дасть механізму перезапуску: до того часу спрацюють контрактні дедлайни, ринок остаточно адаптується, а загальноєвропейські санкції вже працюватимуть — і постане питання, як їх узагалі скасовувати.

Саме тут лежить головний бар'єр. У липні 2026 року ЄС ухвалив 18-й пакет санкцій, який містить пряму заборону на операції з газопроводами "Північний потік". Скасувати такі санкції можна лише одностайним рішенням усіх 27 держав — будь-яка з них здатна заблокувати цей крок так само, як окремі країни роками блокують ухвалення нових обмежень. Показово, що й сам 18-й пакет вдалося узгодити лише після того, як Словаччина зняла вето в обмін на газові гарантії Єврокомісії.

Ніцович додав, що перемога AfD відбулася на тлі хвилі диверсій, зокрема на енергооб'єктах. Це елемент гібридної війни — тактика залякування, що має підштовхнути виборця до сил, які обіцяють прості рішення й згортання підтримки Києва. Але, за його словами, Берлін ці загрози бачить і реагує  від закриття російських установ до додаткового внеску у фонд енергопідтримки України.

З цим погоджується також директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. 

"Доки існує нинішній федеральний канцлер і нинішня коаліція, такого не станеться. Хоча в перспективі ризики справді існують", — зазначає він. 

Загроза, за його словами, полягає не в локальній перемозі, а у можливому посиленні AfD на федеральних виборах, і шлях до перегляду санкційної політики займе щонайменше півтора-два роки. Омельченко також зазначає, що Україні варто якнайшвидше скористатися вікном можливостей, доки Берлін лишається одним із її ключових партнерів.

Таким чином "Північні потоки" не повернуться навіть за федеральної перемоги AfD: три з чотирьох ниток фізично знищені, самі труби під прямими санкціями ЄС, український транзит зупинено, а ринок перебудувався так, що старої моделі більше немає куди повертатися. Однак перемога AfD є важливим маркером, який вимірює температуру німецького суспільства. І небезпека для України тут може лежати в повільній ерозії політичної підтримки. І саме з цим Києву доведеться рахуватися.