"Ми зберегли свої традиційні ринки, але зараз за них треба боротися" - виконавчий директор УкрФА Сергій Кудрявцев

У 2021 році галузь почала відновлюватися від кризи, спричиненої спадом попиту через коронавірус та пов'язані з ним обмеження. А вже 2022 року через російське вторгнення феросплавні заводи були змушені значно знизити своє виробництво. Головними ударами спочатку стали закриття морських портів та руйнування маріупольських металургійних комбінатів.

Пізніше вдалося частково переорієнтуватися на відвантаження продукції залізницею через Західні кордони України. Проте втрата моря залишається головною проблемою феросплавних підприємств. Наприкінці минулого року головним ударом стало відключення електроенергії через систематичні російські обстріли критичної інфраструктури. Тому заводи навіть змушені були зупинятися через брак електроенергії.

Станом на лютий 2023 р. із трьох зазначених підприємств працює на 20% лише завод у Нікополі, заводи у Запоріжжі та Побузькому зупинені головним чином із міркувань безпеки. Хоча загалом галузь ще має запас міцності та будує плани щодо збереження підприємств та персоналу. Виконавчий директор Української асоціації феросплавів "УкрФА" Сергій Кудрявцев розповів Delo.ua, як феросплавним підприємствам вдалося адаптуватися до викликів воєнного часу.

У якому стані галузь увійшла до 2023 року? Ви раніше озвучували статистику за 8 місяців, там падіння склало 32% щодо 2021. Чи є вже дані скільки підприємства виробили феросплавів за підсумками року яка динаміка щодо 2021?

За підсумками року падіння склало ті ж 32%. Загалом виходить, що Нікопольський завод феросплавів за рік зменшив виробництво на 30% і виробив 450 тис. тонн продукції, а зараз завод працює на 20% своєї потужності. А Запорізький феросплавний виробив протягом року 40 тис. тонн і з 1 грудня не працює.

Чому зупинився ЗФЗ?

Тут є кілька причин. Головні це проблеми з електрикою, а також з міркувань безпеки, підприємство в будь-який момент може прилетіти.

Яким до війни був попит на внутрішньому ринку та як він змінився?

До війни за загального обсягу виробництва 700 тис. тонн на всі підприємства внутрішній ринок займав близько 160-180 тисяч тонн мінімум. А після війни у нас залишилися працювати лише Дніпроспецсталь, Дніпросталь, та Арселор Міттал Кривий Ріг та Запоріжсталь, і ті зі зниженими показниками. Маріупольських заводів уже нема.

Прильоти по підприємствах були?

Я не можу цього казати. Були підприємства, де приймали губернатора, показували, як ми попри війну працюємо. І за годину туди прилітає. Ми не в тій ситуації, щоб хвалитися, краще прибіднятися.

Чи вдалося підприємствам сформувати портфель замовлень на 2023 рік?

Загалом так. Ми зберегли свої традиційні ринки, такі як країни Алжир та Туреччина. Але якщо раніше ми відвантажували продукцію по 100% передоплаті та з якимись зрозумілими термінами постачання, то зараз за ринок треба боротися. У тій же Туреччині навіть попри землетрус попит є. Можливе відновлення зруйнованого та пожвавить турецьку металургію.

А клієнти не відмовляються працювати з підприємствами, що перебувають у країні, що воює?

Наші підприємства не працюють “з коліс”, мовляв, сьогодні виробили, а завтра продали. Структура продажів змінилася у 2021 році, коли у галузі пішов спад і заводи почали працювати більше на склад, а зі складів продажу вже йшли. При цьому потрібно утримати адекватну ціну, щоб вона не була нижчою за собівартість.

Як змінилася географія експорту у 2022 році? До яких країн найбільше експортувалися українські феросплави?

Наші заводи будувались для забезпечення всього СРСР, і довгий час для нас були головними ринки СНД. Коли в 2015 році російський ринок від нас пішов, ми переорієнтувалися на країни Північної Африки, зайняли більшу частину турецького ринку. Хто до війни брав нашу продукцію, той бере і зараз. Якщо товар конкурентний за ціною, чому б і ні? Єдиний нюанс, покупець зараз вважає за краще не ризикувати і не орієнтуватися на єдиного постачальника.

Як вдалося адаптуватися до роботи без моря. Чи змінилося плече логістики, чи виросли логістичні витрати через війну?

Логістика та відсутність моря наші головні проблеми. У першому півріччі 2022 року нам довелося переносити склади із Дніпропетровської та Запорізької областей ближче до західного кордону. А потім вибудовувати логістику. Ми хотіли вивозити продукцію через Чорне море, а це означає, що треба було везти феросплави до Румунії, а там вузька пропускна спроможність залізниці. Якщо на Балтику, то це набагато дорожче плюс проблеми з перевалкою вантажів з колії на колію на кордоні.

Як вам взагалі працюється з “Укрзалізницею”?

Тяжко, вони ж державні їм дуже потрібна підтримка за рахунок клієнтів. Тому зросли тарифи, а якість послуг не зростала. Але насправді все могло бути значно гіршим.

Які справи з імпортом сировини?

Зараз ми не дуже залежимо від імпортної сировини, яка імпортувалася в основному для виробництва високофосфористих сплавів. Але це виробництво значно знизилося ще з часів ковидних обмежень. Останній корабель із імпортною сировиною був у квітні минулого року. Спочатку пробували постачати сировину через Дунайські порти, а потім зрозуміли, що немає сенсу. Там треба було робити перевалку з великовантажу на дрібні. Але це знову ж таки гроші, логістика.

Чи критична відсутність імпорту для галузі?

У Побузького феронікелевого складна ситуація. Це підприємство зупинилося через проблеми із сировиною. Але у них є запас міцності та плани щодо збереження заводу та персоналу. Цей завод містоутворюючий, тому його збереження дуже важливе.

Ви не порушували питання про розширення “зернового коридору” на феросплави?

Усі цього хочуть. Не лише ми, а й металурги, ломозаготівельники. Але, на жаль рішення приймається на дуже високому рівні і якщо його все ж таки приймуть, нас про це тільки повідомлять.

Раніше щодо продукції українських феросплавників діяла низка загороджувальних мит з боку західних країн. Чи змінилася митна політика цих країн через війну в Україні?

Тут майже нічого не змінилося. У країнах ЄС загороджувальних мит не було. У СНД були, але ми туди й так не постачаємо з 2015 року. На ринок США ми не проходимо логістикою. Були також мита у Південній Кореї, вони нас торік кликали на перегляд, але знову ж таки через логістику ми не змогли б конкурувати з індійськими підприємствами.

Наскільки сильно по галузі вдарили відключення світла через обстріл енергетичної інфраструктури. Як зараз живляться феросплавні підприємства?

На кожному підприємстві по-різному. Звісно ж на печі генератор не поставиш, але на деяких допоміжних системах вони могли використовуватися. ЗФЗ та НЗФ взагалі раніше були запитані від Запорізької АЕС, а зараз вона під контролем росіян.

Можна, наприклад, мати кілька вводів на різні лінії і перемикатися між ними або домовлятися з обленерго.

На НЗФ було кілька вводів, але був період, коли в районі електрики не було взагалі. Як вони вирішили цю проблему, я не знаю...

Які наслідки можуть бути у разі відключення електрики для феросплавного підприємства?

Відключення це велика проблема, якщо піч підніметься, її потім відразу не запустиш. Потрібен досить великий обсяг електрики протягом тривалого часу. Сьогодні ніхто не може дати гарантії, що в тому ж Запоріжжі будуть тривалі постачання електрики. Взагалі відключення електрики може загрожувати катастрофою. Самі відключення траплялися, але підприємства вжили заходів, які дозволили уникнути проблем.

Чи є дефіцит кадрів через імміграцію та мобілізацію до ЗСУ?

Так, багато хто поїхав і багатьох мобілізували, але виробництво також дуже сильно скоротилося, так що частина персоналу вивільнилася за рахунок вище переліченого. Усіх критично важливих для підприємств працівників забронювали. Взагалі я не чув таких проблем, щоб не було кому працювати.

Чи є плани на наступний рік?

Звичайно є. Але ми воліли б їх не озвучувати, оскільки плануємо з урахуванням ситуації, що постійно змінюється. Та й якщо ми робитимемо гучні заяви, ми можемо викликати до себе нездоровий інтерес.