Вторгнення в майбутнє. Як російська агресія поставила під загрозу перспективи «зеленої» модернізації української промисловості

Справа не в тому, що старі радянські танки, які прасують гусеницями українську землю, споживають гігантську кількість палива та викидають у повітря парникові гази. Справа в тому, що війна змусила Європу і світ переглянути свої амбіції щодо відмови від вугільного палива, значно бруднішого за газ. І в тому, що післявоєнна відбудова України практично неминуче збільшить її викиди СО₂, ускладнивши виконання нею зобов'язань у рамках Паризької угоди.

Напередодні сучасності

До початку російського вторгнення орієнтована на експорт українська промисловість активно будувала плани «зеленої» модернізації виробництв. Цьому сприяло одразу кілька чинників: зобов'язання України в рамках Угоди про асоціацію з ЄС, високі вимоги європейського ринку до екологічності продукції, тиск української громадськості, яка не бажає миритися з гнітючим станом природного середовища у промислових містах.

Гірничо-металургійний комплекс країни – другий за обсягами генератор валютної виручки в країні та значний забруднювач – закінчив 2021 рік з експортними доходами $22,8 млрд, які склали 33,5% всього українського експорту. Загальна сума капінвестицій підприємств ГМК з 2016 по 2020 рік перевищила $8 млрд. Інвестиції компаній тільки у 2021 році склали більше $2 млрд.

За цей час частка витрат в природоохоронні заходи в загальному обсязі капітальних інвестицій гірничо-металургійних компаній зросла з 39,8% в 2017 році до 53,8% в 2020 році. А частка «екологічних» інвестицій всій галузі в загальному обсязі інвестицій та видатків на охорону зовнішнього середовища промисловості зросла, за даними Державної служби статистики, з 41,1% до 54,8%.

У 2021 році світова економіка почала виходили з коронакризи. Рік був дуже вдалим з точки зору світових цін на сировинні товари. Завдяки цьому українські компанії змогли значно збільшити свої доходи, тому з ентузіазмом планували довгострокові вкладення та інвестиції.

На 2022 рік намічалося завершення багатьох проєктів, що пов’язані з модернізацією так званих первинних переділів. Далі виробники думали зосередитися на розвитку продуктів з високою долею доданої вартості, випуску DRI-котунів та розвитку електросталеплавильних потужностей.

Основні технології, в які інвестували гірничо-металургійні підприємства, за даними GMK Center:

·        Вдування пиловугільного палива в доменні печі. Дозволяє досягти економії енергоресурсів за рахунок відмови від використання природного газу та зниження витрат коксу.

·        Очищення викидів в атмосферу. На доменне та агломераційне виробництво доводиться основна частина викидів забруднюючих речовин, тому всі проекти, пов'язані з цими переділами, супроводжуються чітко вираженими екологічними ефектами (зокрема, зниженням викидів пилу на 50% і більше).

·        Підвищення вмісту заліза у готовій продукції. Більш якісна залізорудна сировина – це не лише більш висока ціна продукції, але й зниження викидів СО₂ та інших забруднюючих речовин у металургійному виробництві.

За різними оцінками, в наступні 20-30 років для досягнення вуглецевої нейтральності галузі мало знадобитись приблизно $25 млрд.

Агресія проти планів

Військове вторгнення Росії в Україну на початку 2022 року докорінно змінило життя та економіку України. Загинули десятки тисяч людей, третина українців була змушена покинути свої дома, десятки міст зруйновано, тисячі бізнесів припинили свою діяльність.

За жовтневим прогнозом Світового банку, ВВП України в 2022 році через війну може скоротитися на 35%. Нагадаємо, ще в січні 2022 року Світовий банк прогнозував Україні зростання ВВП на 3,2%. Таким чином, за підсумками 2022 року внутрішній валовий продукт може сягнути $130 млрд.

Загальні втрати економіки від війни (втрата ВВП, інвестицій, робочої сили тощо) за спільними оцінками Міністерства економіки України та Київської школи економіки коливаються від $600 до $750 млрд. Вартість потреб на відбудову та відновлення, станом на 1 червня, оцінюється Світовим банком, Єврокомісією та українським урядом в понад $349 млрд. Це перевищує ВВП України в 2021 році більш ніж у 1,5 рази.

Війна задає дуже високий рівень невизначеності щодо подальшого розвитку подій. Можливий як песимістичні, так і оптимістичні сценарії. Якщо вона затягнеться, економічне відновлення розпочнеться лише у 2024 році. Але, що стосується вітчизняної промисловості взагалі і гірничо-металургійної галузі, зокрема, вже зараз можна казати про такі наслідки агресії.

Війна призвела до того, що:

• Українська металургія втратила понад 40% своїх потужностей. Війна знищила найбільші українські металургійні підприємства: «Азовсталь» та ММК ім. Ілліча. Вцілілі підприємства також розташовані на південному сході України. Ці регіони зараз або окуповані, або знаходяться у безпосередній близькості до бойових дій.

За даними асоціації «Укрметаллургпром», середній рівень завантаження підприємств, що працюють, становив 15% у металургійних заводів та 25% у гірничо-збагачувальних комбінатів. Згідно з прогнозами асоціації, метпідприємства у найкращому разі вироблять 6,5-7 млн т сталі за підсумками 2022 року. Тоді як у 2021 році Україна експортувала 21,3 млн т сталі та посіла 14-е місце у світі з її виробництва, за даними World Steel Association.

• Українські підприємства мають логістичні труднощі. Росія заблокувала українські порти, через які традиційно відвантажували на експорт металургійну продукцію. Руда і метал не стали частиною «зернової угоди», як сподівалися українські виробники. Крім того, бойові дії, по суті, заблокували 3/4 сухопутних кордонів України. Єдиний маршрут, який залишився для українських експортерів – залізнична колія до Європи через західний кордон. Для металургів це збільшило витрати на логістику в три-п’ять разів до $100-130 на тону.

• Виникла енергетична проблема. Внаслідок масованих російських обстрілів, які тривають з 10 жовтня 2022 року, постраждала значна частина української інфраструктури. За деякими оцінками – до 30%. Перебої з енергією змусили підприємства ГМК зупиняти виробництво чи обмежувати виробничі потужності.

• Виникла нестача персоналу. Через від’їзд частини українців за кордон, переїзд до західних регіонів або через мобілізацію працівників, підприємства відчувають нестачу кваліфікованого персоналу.

• Впали ціни на зовнішніх ринках. Війна змінила динаміку світової економіки. Замість зростання, яке прогнозували на початку рока, світ поринає в рецесію. Worldsteel прогнозує зниження світового споживання сталі у 2022 році на 2,3% порівняно з 2021 роком – до 1796,7 млн т на тлі стійко високої інфляції та зростання відсоткових ставок у всьому світі. Зменшення попиту на метал зніжує ціни. Наприклад, ціни на руду впали зі $159/т в березні до $99/т станом на $1 вересня. Інвестиційний банк Goldman Sachs прогнозує зниження ціни на руду у третьому кварталі до $70/т.

• Метпідприємства зупинили довгострокові інвестиції. «Активна фаза інвестування розпочнеться лише після закінчення війни», – заявив СЕО Метінвесту Юрій Риженков. Про відмові від масштабних інвестиційних планів каже також гендиректор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо: «Ми поки що призупиняємо деякі з наших інвестиційних проектів. Виняток робимо для тих, без втілення яких наше виробництво може зупинитися повністю».

Ferrexpo, активи якої найменше постраждали внаслідок війни, продовжує інвестувати в проєкти, що забезпечують короткострокову вигоду. У першому півріччі 2022 року, за даними компанії, її капітальні вкладення становили $102 млн. Через відсутність значного боргового навантаження, Ferrexpo зараз має найвищий кредитний рейтинг між українських металургійних виробників: «ССС+». «Метінвест» має рейтинг «ССС», а «Інтерпайп» – «ССС-».

Разом з тим, не дивлячись на руйнівні наслідки війни, Україна залишається перспективним постачальником металургійної продукції на європейські ринки, особливо з урахуванням санкцій проти російських виробників. Українські гірничозбагачувальні комбінати майже не постраждали, сталеливарний комплекс також частково уцілів. За дев'ять місяців 2022 року до ЄС було поставлено 21,4 млн т залізної руди. Основними споживачами стали Словаччина з часткою 19,45%, на Польщу прийшлося 16,99% обсягу, на Чехію – 16,03%.

Глобальна реакція

Українські події стали додатковим чинником, що вплинув на зниження промислового виробництва у світі. Обмеження постачання газу Росією викликали енергетичну кризу, зростання цін на продукти харчування та глобальну інфляцію. Світовий банк прогнозує у 2022 році збільшення споживчих цін до 8,8%. Інфляція в єврозоні за прогнозом Єврокомісії становитиме 7,6%, а в ЄС – 8,3%. Високі ціни на енергоносії негативно впливають на європейську промисловість, а необхідність змінювати маршрути ввезення енергоресурсів викликає дисбаланс в ланцюжках постачань.

Змінилася таксономія. Європі довелося включити в таксономію атомну енергію та природний газ як види палива, що сприяють переходу до безвуглецевої економіки. Стало очевидно, що відмовитися від викопного палива не так просто. Інвестиції в його розробку зростають, а значить і викиди у процесі видобування знижуватимуться повільніше.

Проте загальний курс ЄС на відмову від викопного палива залишився незмінним. Більше того, газовий шантаж Росії переконав Європу у правильності обраного шляху.

«Модернізація та декарбонізація енергоємних галузей мають стати головним пріоритетом. Європейський зелений курс має на меті створення нових ринків для кліматично нейтральної та цілорічної продукції, такої як сталь, цемент та основні хімічні речовини. Щоб очолити ці зміни, Європі потрібні нові промислові процеси та чистіші технології для зниження витрат та підвищення готовності до ринку. Наприклад, Комісія підтримуватиме проривні технології чистої сталі, що ведуть до процесу виробництва сталі з нульовим вмістом вуглецю. Інноваційний фонд системи торгівлі викидами ЄС допоможе розгорнути інші великомасштабні інноваційні проекти для підтримки екологічно чистих продуктів у всіх енергоємних секторах», – йдеться в повідомленні Єврокомісії щодо нової промислової стратегії для Європи.

Юридичні формальності

Хоча Україна зробила велику роботу, ухваливши Національний план скорочення викидів та оновлений Національний визначений внесок до Паризької угоди, війна внесла свої корективи.

З одного боку, вона прискорила євроінтеграцію України з ЄС. 23 червня 2022 року Україна набула статусу кандидата в члени Євросоюзу. Тепер їй доведеться прискорити реформи для того, щоб по-справжньому увійти до європейської родини.

Серед «важливих реформ», які вимагає провести Європа: боротьба з корупцією, верховенство права, боротьба з відмиванням грошей, боротьба з олігархами, зміна закону про нацменшини, узгодження українського аудіовізуального законодавства із європейським.

Тут нічого не сказано про кліматичні цілі. Але очевидно, якщо Україна йтиме врозріз із «зеленою» політикою Брюсселя, її вступ до ЄС буде складним. Тому зараз Польща, Литва та Чехія допомагають Україні запровадити нове законодавство для кращого захисту довкілля.

Перспективи відновлення

Прямі збитки, нанесені війною довкіллю України, поки що оцінюються у $35,3 млрд. Більшість екологічних ризиків країни пов’язані з пошкодженням промислових об’єктів і житлових будинків (можливі викиди азбесту), енергетичної інфраструктури (руйнування електростанцій, нафтосховищ, нафтопереробних заводів, інфраструктури газопостачання) та екосистем (лісові пожежі та наземні міни).

Війна нанесла велику шкоду українській промисловості. Її відновлення майже неминуче призведе до збільшення викидів. За оцінками міністра захисту навколишнього середовища та природних ресурсів України Руслана Стрільця, 79 млн т парникових газів потенційно буде вироблено під час повоєнного відновлення та відновлення інфраструктури міст та сіл України. Міністр говорив про міста та села, а не про промисловість. Її відновлення буде турботою власників. До закінчення війни вони не горять бажанням обговорювати майбутні цифри інвестицій і те, що саме вони відновлюватимуть.

Хоча держава уже має приблизний план дій. Війна ще не закінчена і остаточні суми збитків, які вона завдала економіці, поки невідомі. Разом з тим, презентований Україною в липні 2022 року у швейцарському Лугано План національного відновлення України передбачає інвестиції у розмірі $750 млрд.

Нажаль, там немає чіткої програми щодо відновлення саме промисловості. Серед багатьох планів, що були підготовані до конференції в Лугано, є плани відновлення інфраструктурі, відбудови оборонно-промислового комплексу, відновлення та розвитку економіки, навіть план відновлення чистого та безпечного довкілля.

Проте не можна казати, що держава нічого не робить для промисловості. Заходи, що є корисними для неї, розкидано серед 15 програм Плану відновлення України. Наприклад, там є програма «Розвиток секторів економіки з доданою вартістю», на яку потрібно фінансування в розмірі приблизно $50 млрд.

Серед іншого там є чотири проєкти для металургії, які мають бути реалізовані в найближчі роки – 2022-2023. Вони передбачають будівництво або модернізацію прокатних станів для виробництва готової продукції, враховуючи внутрішній попит. Очікується, що для відбудови понівеченої інфраструктури Україні буде потрібна листова сталь, рейки та балки, сталь з покриттям.

У розробників Плану відновлення є також ідея долучитися до ланцюга доданої вартості «зеленої» сталі: збільшити виробництво котунів DR-класу, виробництво заліза прямого відновлення та гарячебрикетованого заліза, в тому числі з використанням H₂, виробництво «зеленої» сталі в електродугових печах.

Загальна приблизна вартість металургійних проєктів становить $5,8 млрд. Сюди включено приватні і державні інвестиції. Очікується, що більшість інвестицій надходитимуть приватними гравцями після впровадження конкурентоспроможних процентних ставок, страхування зони бойових дій та заходів для покращення ділового середовища.

Національний план відродження економіки має програми також з відновлення екології, але не дуже конкретні. На програму «Довкілля та сталий розвиток» Україна просить $20 млрд. Ще $130 млрд – на програму «Енергетична безпека та перехід до вуглецевонейтральної економіки».

Наразі деталі плану активно обговорюються зацікавленими сторонами. Саме наявність такої дискусії свідчить про те, що перспективу відновлення України ніхто не ставить під сумнів. Для України найважливішим сигналом є те, що обговорюються методи та засоби досягнення мети, а не сама мета. Тобто відновлення обов'язково розпочнеться після закінчення війни, а в окремих регіонах, можливо, і раніше.

Для Заходу важливим є те, що Україна не ставить під сумнів необхідність прозорості та контролю за витрачанням коштів. А також те, що країна готова відновлювати свою економіку таким чином, щоб в подальшому максимально синхронізувати її з європейською.

Не дуже «зелене» відродження

Для «зеленої» модернізації, металургам потрібні три речі: технології, «зелена» енергія та фінансування. А ще необхідне бажання, яке в бізнесу зазвичай зумовлене економічною доцільністю.

Зараз майже половина металургії зруйнована. Вціліла частина переживає не найкращі часи, працюючи не на повну потужність. Проблеми з логістикою не дозволяють вчасно доставляти продукцію покупцям. Тобто економічний сенс переходу на «зелені» технології для українських промисловців під великим питанням.

Технології, по-перше, дорогі, а по-друге, ще далекі від досконалості. Ще до війни в ході дискусій щодо «зеленого» переходу експерти неодноразово висловлювали думку, що для України було б набагато вигідніше зачекати, коли «зелені» технології розів’ються – стануть дешевшими та більш ефективними, а лише тоді починати їхнє використання.

Через війну металургійний бізнес зазнав втрат та не має доступу до дешевого фінансування. Потужності відновлювальної енергетики, які розміщувалися на півдні країни, або зруйновані, або знаходяться на захопленій території. Зростання цін на енергоносії та дефіцит газу змушує повертатися до викопного палива. Відповідно, "зелена" трансформація фактично поставлена на паузу.

Війна, на жаль, знищила більш сучасні металургійні виробництва «Азовсталі» та ММК ім. Ілліча. Останнє в Україні та й загалом в Європі мартенівське виробництво залишилося на комбінаті «Запоріжсталь». І воно вціліло.

У квітні, після місяця консервації, мартени знов запрацювали. «Насамперед запустили аглофабрику, дві доменні печі. Після цього запрацював повний цикл – мартенівські та прокатні цехи комбінату. Виробничий ланцюжок ми відновили, зараз він працює на 40-50% від своєї потужності», – повідомив тоді генеральний директор комбінату «Запоріжсталь» Олександр Мироненко.

Мартени дають великий вуглецевий слід. Маловірогідно, що власник швидко закриє застаріле виробництво. Раніше такий проєкт оцінювався в $1,5 млрд і грошей на нього роками не знаходилося.

Більш ніж половина українського сталевого експорту припадає на напівфабрикати. Це найбільш «брудні» етапи виробництва. Готовий металопрокат (продукція наступного металургійного переділу) є більш «чистим» з точки зору екологічних вимог, але й частіше підпадає під антидемпінгові заходи та квотування на європейському ринку. Українські виробники зазвичай видобувають сировину та виробляють напівфабрикати в Україні, а готовий прокат намагаються виробляти за її межами, ближче до покупців.

З великою вірогідністю на найближчі кілька років після війни виробники продовжать таку практику. Адже основним завданням держави, бізнесу та населення стане відновлення вітчизняної економіки, житла, соціальної та транспортної інфраструктури, загалом – подолання бідності. Відтак є ризик, що відродження української металургійної промисловості не буде занадто «зеленим».

ТЕКСТ: Анна Кібовська, Олександр Бердинських. ГРАФІКА: Ольга Хворост

Підготовлено за підтримки journalismfund.eu.

Повна версія дослідження доступна за посиланням.