Україна у 2026 році також перейшла від експериментів до закупівлі першої власної керованої авіабомби "Вирівнювач". Над різними проєктами працюють щонайменше сім виробників, однак відкритих даних про випуск сотень або тисяч українських КАБів поки немає.

Delo.ua дослідило, як звичайна бомба перетворилася на одну з головних загроз на фронті, скільки таких боєприпасів може виробляти Росія, що вже створила Україна та хто очолює світовий ринок високоточних авіабомб.

• ФАБ, КАБ і УМПК — у чому різниця
• Від Fritz X до JDAM: як з'явилася "розумна" бомба
• Від 10 тисяч за рік до 8300 на місяць: як РФ нарощує застосування КАБів
• До 120 тисяч боєприпасів: як працює російський конвеєр авіабомб
• Чому ФАБ з крилами стали настільки ефективними
• Що вже має Україна
• "Вирівнювач" та ще близько десяти проєктів
• Хто є світовим лідером з виробництва авіабомб 
• Чи може Україна наздогнати Росію

ФАБ, КАБ і УМПК — у чому різниця

У фронтових зведеннях словом "КАБ" часто називають майже будь-яку керовану або плануючу авіабомбу. Технічно це спрощення. КАБ у вузькому значенні — керована авіабомба, яку від початку проєктували із системою наведення. До цього класу належать, наприклад, російські КАБ-500 із супутниковим або лазерним наведенням.

ФАБ — це фугасна авіаційна бомба радянського або російського зразка. У базовому вигляді ФАБ-250, ФАБ-500, ФАБ-1500 і ФАБ-3000 є некерованими: після відокремлення від літака вони летять за балістичною траєкторією. Цифра позначає приблизний ваговий клас усієї бомби, а не масу вибухівки.

Однак основою нинішніх російських ударів є дешевша конструкція — звичайна ФАБ з УМПК, універсальним модулем планування і корекції. До корпусу бомби додають силову раму, розкладні крила, органи керування, автопілот, інерційну та супутникову навігацію. Саме так Росія перетворює великі радянські запаси на далекобійніші високоточні боєприпаси. ГУР ідентифікувало 31 підприємство, залучене до кооперації з виробництва УМПК.

Від Fritz X до JDAM: як з'явилася "розумна" бомба

Перші керовані авіабомби воювали ще під час Другої світової. У 1943 році Німеччина застосувала радіокеровані Hs 293 і Fritz X. Остання потопила італійський лінкор Roma, ставши одним із перших успішних прикладів високоточного удару з повітря, зазначає Smithsonian.

Наступний стрибок відбувся у В'єтнамі, де американські лазерні Paveway дали змогу вражати мости та інші точкові об'єкти значно меншою кількістю боєприпасів. Але ціль потрібно було безперервно підсвічувати, а хмари, дим і пил могли зірвати наведення.

Після війни у Перській затоці США розробили всепогодний JDAM. Він не є окремою бомбою: хвостовий комплект з інерційною та супутниковою навігацією перетворює стандартні Mk 82, Mk 83 або Mk 84 на керовані. Перші комплекти поставили у 1997 році, а бойове застосування розпочалося у 1999-му, повідомляють ВПС США.

У XXI столітті до модулів додали розкладні крила, лазерні та інфрачервоні канали, засоби захисту від перешкод. Росія не винайшла сам принцип УМПК, але довела відносно просте переобладнання важких радянських бомб до масштабу, співставного з масованим артилерійським вогнем.

Від 10 тисяч за рік до 8300 на місяць: як РФ нарощує застосування КАБів

Масштаби застосування керованих авіабомб зростають щороку. У 2023 році Росія скинула близько 10 тис. таких боєприпасів, за оцінкою NAKO на основі даних Повітряних сил. У 2024 році, за даними Міноборони, їхня кількість зросла приблизно до 40 тис.

За січень—листопад 2025 року відомство нарахувало майже 44 тис. КАБів. Водночас в окремих пізніших повідомленнях фігурує понад 60 тис. за весь 2025 рік. Ці показники не узгоджуються: щоб річний результат перевищив 60 тис., лише у грудні російська авіація мала б скинути понад 16 тис. бомб.

Це суперечить іншій офіційній статистиці. Міноборони називало січневі 5700 КАБів новим місячним рекордом. Найімовірніше, джерела використали різну методику або врахували різні категорії авіаційних боєприпасів. Тому показник понад 60 тис. не варто прямо порівнювати з помісячною статистикою Генштабу.

У 2026 році Росія перейшла до нового масштабу застосування. У січні вона скинула понад 5700 бомб, у березні — 7987, у травні — 7500, у червні — 8266, а в липні — понад 8300.

Протягом січня—липня Росія застосувала близько 51 тис. керованих авіабомб — більше, ніж за весь 2024 рік, за розрахунком Delo.ua на основі щомісячних даних Міноборони. Від січня до липня місячний темп зріс щонайменше на 45%, а липневий показник у перерахунку на рік відповідає майже 100 тис. бомб. Станом на 1 вересня офіційний підсумок за серпень ще не оприлюднений.

Водночас статистика застосування не дорівнює обсягу виробництва. Вона охоплює різні види керованих авіабомб і не показує, скільки з них були новими виробами, а скільки — старими ФАБ, оснащеними новими модулями планування і корекції.

До 120 тисяч боєприпасів: як працює російський конвеєр авіабомб

Достовірної відкритої цифри фактичного випуску за 2026 рік немає. Найчастіше цитують дві оцінки, але вони стосуються різних категорій. Британський інститут RUSI, посилаючись на російське державне оборонне замовлення, оцінював виробництво УМПК у кілька тисяч комплектів у 2023 році та близько 40 тис. у 2024-му. План на 2025 рік становив 70 тис. Це кількість модулів, а не нових бомбових корпусів.

Значно вищу цифру у листопаді 2025 року назвав заступник керівника ГУР Вадим Скібіцький. За його словами, Росія планувала протягом року виготовити до 120 тис. плануючих бомб, зокрема близько 500 нових виробів із дальністю до 200 км. Reuters застерігало, що не могло незалежно перевірити оцінку, а показник включав і нові боєприпаси, і переобладнання старих запасів.

Отже, 70 тис. і 120 тис. — не нижня та верхня межа одного показника. Перша цифра описує замовлення на УМПК, друга — ширшу програму плануючих боєприпасів. Поточний темп ударів у перерахунку на рік становить близько 90 тис., а за рівнем липня — майже 100 тис. Але це також не дорівнює виробництву: Росія витрачає раніше виготовлені модулі та радянські запаси ФАБ.

Паралельно РФ відновила випуск нових корпусів. RUSI встановило, що завод імені Свердлова у Дзержинську збільшив виробництво ФАБ-500 і ФАБ-1500 та у 2024 році розпочав серійний випуск ФАБ-3000. Абсолютних показників підприємство не розкриває.

У виробничому ланцюгу УМПК ключову роль відіграє корпорація "Тактичне ракетне озброєння", а фінальне складання частини модулів здійснює "Курганприбор". Інші підприємства постачають крила, приводи, навігацію, піротехніку та корпуси. Масштаб кооперації пояснює, чому зупинка одного підприємства не зупинить усю програму, але водночас створює десятки потенційних точок для санкцій.

Чому ФАБ з крилами стали настільки ефективними

Головна перевага — співвідношення ціни та руйнівної сили. Комплект УМПК коштує орієнтовно $20 тис., тоді як крилата ракета може коштувати близько $1 млн, писало Le Monde. До того ж у Росії є сотні тисяч радянських некерованих бомб. Виробляти потрібно насамперед крила, електроніку та механізм керування, а не весь боєприпас із нуля.

Базовий УМПК дозволяє бити приблизно на 60—65 км, за сприятливого профілю — до 80 км. Модифікація УМПК-ПД збільшила дальність орієнтовно до 95 км, а варіанти з реактивним прискорювачем можуть долати близько 150 км, пояснює Міноборони. Це дає Су-34 змогу скидати бомби, не заходячи в зону багатьох українських комплексів ППО.

Водночас у цієї зброї є суттєві недоліки. Максимальна дальність потребує великої висоти та швидкості, що робить райони пуску носіїв передбачуванішими і підвищує їхню вразливість до далекобійної ППО та винищувачів. Базові УМПК летять за заздалегідь заданими координатами, тому погано підходять для рухомих цілей. Супутникову навігацію можна глушити або підмінювати, хоча Росія посилює завадостійкість антенами "Комета".

Плануюча бомба також залежить від літака, підготовленого екіпажу, справного аеродрому, розвідданих і технічного обслуговування. А простота модулів має ціну: The Washington Post виявила щонайменше 38 випадків падіння російських авіабомб у Бєлгородській області РФ із квітня 2023-го до квітня 2024 року.

Нарешті, точність не робить важку бомбу безпечною. Навіть влучання ФАБ-1500 або ФАБ-3000 у задані координати створює велику зону руйнування. Саме тому масове застосування таких боєприпасів проти міст призводить до значних втрат серед цивільних.

Що вже має Україна

Нинішню ударну спроможність української авіації формують насамперед західні JDAM-ER, малогабаритні GBU-39 SDB та французькі AASM Hammer. Вони адаптовані до частини МіГ-29, Су-27, Су-25, F-16 і Mirage 2000, однак не кожен літак сумісний з усіма типами боєприпасів.

JDAM-ER додає до стандартної бомби супутниково-інерційне наведення та розкладне крило. У 2026 році США схвалили можливий продаж Україні 1200 комплектів KMU-572 для 500-фунтових бомб і 332 комплектів KMU-556 для 2000-фунтових. 

Загальна оцінка пакета — $373,6 млн, але вона включає підривники, обладнання, запчастини, програмне забезпечення і підтримку, тому ділити цю суму на 1532 та називати результат ціною однієї бомби некоректно. 

AASM Hammer має не лише наведення й крила, а й твердопаливний прискорювач, тому краще працює під час пуску з малої висоти. Українське Міноборони називає дальність до 70 км і підтверджує адаптацію до МіГ-29. 

У липні Франція також погодила ліцензійне виробництво AASM в Україні до кінця 2026 року. Однак майданчик, частка локалізації, інвестиції та річна потужність поки не оприлюднені.

"Вирівнювач" та ще близько десяти проєктів

Перша публічно названа українська КАБ "Вирівнювач" компанії DG Industry пройшла випробування після 17 місяців розробки. За даними Міноборони, вона має бойову частину масою 250 кг, може вражати цілі на відстані десятків кілометрів, а військо закупило першу експериментальну партію.

Конструктивно це український аналог підходу JDAM або УМПК: до стандартного бомбового корпуса додають крило, хвостову секцію, навігацію та керування. Brave1 розповів The War Zone, що крила, конструкція і програмне забезпечення контролера створені в Україні, а чипи та мікросхеми імпортуються. Близько 90% компонентів, за оцінкою розробників, мають українське, європейське або американське походження.

Виробник також заявляв, що "Вирівнювач" приблизно втричі дешевший за JDAM. Однак ціни та базу порівняння не розкрито, тому це слід сприймати як орієнтир розробника, а не підтверджену контрактну економію.

Над українськими плануючими бомбами працюють сім виробників повідомив на брифінгу у липні Андрій Лебеденко — заступник головнокомандувача ЗСУ. Частина неназваних проєктів отримала турбореактивні двигуни і заявлену дальність 100—200 км. У серпні військові говорили вже про близько десяти зразків на різних стадіях розробки.

Але сім виробників не означають сім серійних заводів. Публічно підтверджено лише випробування і ранню закупівлю "Вирівнювача". Кількість замовлених бомб, випуск на місяць, ціна контракту та результати бойового застосування не розкриті. Так само немає відкритих доказів, що Україна вже серійно виготовляє нові корпуси авіабомб калібру 250—500 кг. Розмір і технічний стан успадкованих радянських запасів також засекречені.

Хто є світовим лідером з виробництва авіабомб 

Єдиного відкритого рейтингу виробників керованих авіабомб немає: Китай, Росія та Ізраїль не публікують повної статистики, а держави рахують окремо готові бомби й комплекти модернізації.

За сукупністю накопиченого випуску, номенклатури, кількості сумісних літаків та експорту лідером залишаються США. Представник Boeing у 2024 році повідомив, що компанія виготовила понад 550 тис. комплектів JDAM, а піковий річний випуск сягав 55 тис. Boeing постачає сімейства JDAM і SDB американським військовим та понад 40 міжнародним партнерам. RTX і Lockheed Martin паралельно виготовили сотні тисяч лазерних Paveway, оцінює Дослідницька служба Конгресу США.

Франція виробляє технологічно складніші AASM Hammer, однак у значно меншому масштабі: французька аерокосмічна та оборонна корпорація Safran збільшила їхній випуск учетверо у 2021—2025 роках, але він усе ще вимірюється тисячами, а не десятками тисяч комплектів. Ізраїль спеціалізується на сімействі SPICE з оптичним зіставленням зображення, Туреччина створила власні комплекти HGK і KGK, а Китай демонструє широку лінійку LS, LT і FT, проте його фактичний випуск закритий.

Росія є окремим випадком. Вона не довела світового лідерства за накопиченим випуском чи експортом, але зараз, імовірно, очолює світ за інтенсивністю бойового застосування важких плануючих бомб. Її перевага полягає не в найдосконалішій електроніці, а у поєднанні величезного запасу ФАБ, дешевого УМПК та достатнього парку Су-34.

Чи може Україна наздогнати Росію

У найближчій перспективі Україні реалістичніше не копіювати російський масштаб, а будувати змішану модель: нарощувати власний "Вирівнювач", запускати ліцензійну AASM і продовжувати отримувати JDAM-ER та GBU-39. Навіть необмежена кількість бомб не забезпечить російського темпу без достатньої кількості справних літаків, пілотів, техніків і безпечних рубежів пуску.

Основними вузькими місцями залишаються навігація, сервоприводи, імпортні мікросхеми, підривники, придатні бомбові корпуси та сертифікація на кожному типі літака. Окрема проблема — профіль застосування. 

Російські Су-34 можуть скидати бомби з великої висоти під прикриттям власної ППО. Українські літаки часто змушені працювати з малої висоти, а отже безмоторна бомба летить ближче. Саме тому для України особливо цінними є крила великого подовження, прискорювачі та комбіноване наведення, яке не залежить лише від GPS.

Для переходу від ранніх партій до промислового масштабу потрібні багаторічні замовлення, стандартизація одного або двох базових комплектів, локалізація критичних компонентів і спільне виробництво з партнерами. Потенційною нішею України може стати відносно недорогий комплект, сумісний і з радянськими, і із західними літаками та перевірений проти сучасної РЕБ.

Проте головний критерій успіху — не кількість прототипів, а стабільний випуск і бойова точність. Росія вже вимірює застосування тисячами бомб на місяць. Україна поки може підтвердити лише першу закуплену модель і кілька програм у розробці. Технологічний розрив почав скорочуватися, але виробничий — усе ще залишається значним.