Після повномасштабного вторгнення проблема тінізації трудових відносин стала ще більш драматичною. Як можна протидіяти цьому?

Якщо говорити зі сторони бізнесу, то офіційних даних про те, який відсоток чи скільки точно в Україні роботодавців не оформлюють офіційно трудові відносини з працівником немає. Оскільки фактично — це нелегальна діяльність за яку роботодавець, згідно з законодавством України, має нести відповідальність. Проте відомо, що ще у час до повномасштабного вторгнення Україна через нелегальні схеми повʼязані із працевлаштуванням  недоотримувала у держбюджет десятки мільярдів гривень.

Після повномасштабного вторгнення проблема тінізації трудових відносин стала ще більш драматичною. До раніше відомих факторів, таких як: спроба бізнесу зекономити на податках або ситуації коли “за взаємною згодою сторін” кошти, які мали бути сплачені як податки, виплачувались працівникові в якості надбавок чи премій додався ще один вагомий чинник: боязнь перед мобілізацією.

Поширена думка, що виступають гальмом у процесі оформлення трудових відносин згідно з законодавством – роботодавці. Тому що для власників бізнесу відсутні стимули та переваги офіційного оформлення робітників. Проте це не зовсім так, адже і для роботодавців можна визначити наступні плюси: трудова дисципліна (підпорядкування працівників правилам трудового розпорядку, чітка регламентація їхніх прав і обов’язків), доступ до більшого й ширшого ринку робочої сили (офіційне працевлаштування дозволяє залучати та утримувати висококваліфікованих працівників, адже багато людей шукають саме такий тип працевлаштування), ділова репутація (офіційне працевлаштування позитивно впливає на репутацію й бренд роботодавця).

Для працівників переваги офіційного оформлення очевидні та вагомі. По перше, нарахування страхового стажу, який враховується при виході на пенсії та нарахуванні її обсягу. По друге, це соціальний та правовий захист. Підписаний трудовий договір із роботодавцем – це захист ваших прав та гарантія відпусток, лікарняних, пенсійного забезпечення, захисту від необґрунтованих звільнень, визначеність обов'язків та тривалості робочого дня, забезпечення більш стабільних та прогнозованих умов праці тощо.

Звісно, на жаль, трапляються випадки, коли навіть при офіційному працевлаштуванні права порушуються. Проте при наявності трудового договору ви маєте право оскаржити в суді всі спірні ситуації та вимагати відшкодування. В Україні ще не прижилась практика, коли при порушенні прав робітників ситуація “не заминається”, а оскаржується в суді. Такі кейси досить популярні у країнах ЄС, де законодавство дає сильний захист робітникам. При порушеннях договору – звернення до суддів це звична справа. Тому для працівників та роботодавців важливо підписувати офіційний документ, який при потребі також може довести правоту однієї зі сторін.

На мій погляд, є три вагомих фактори, які справді можуть мотивувати роботодавців до офіційного оформлення трудових відносин:

• Закон і чітка процедура контролю його виконання. Наразі ми вже маємо законодавчу базу, визначені штрафи тощо. Однак саме відсутність належного контролю дає “простір” для уникнення сплати податків. Це в першу чергу стосується великих високодохідних підприємств. Проте тут важливо мати міру, адже різке й значне посилення контролю та збільшення штрафів не буде сприяти позитивному мікроклімату для розвитку бізнесу. Тому в противагу повинні існувати дієві механізми підтримки “білих” підприємців. 
• Податкові пільги як спосіб зниження податкового навантаження зокрема на малих та середніх підприємців. Прагнення зекономити на податках є одним із головних факторів переведення трудових відносин в тінь. Тому зниження податкового навантаження або запровадження програм, які спрощували б трудові відносини може сприяти їхній легалізації. 
• Тиск ринку праці. В умовах високого дефіциту кадрів та конкуренції за кандидата, ринок праці в певних галузях “розвертається” і стає “ринком кандидата”. Відповідно, вже вони можуть диктувати власні умови: вимагати офіційного працевлаштування, розширених соцпакетів або інших бенефітів. Також офіційне працевлаштування стає однією із конкурентних пропозицій роботодавців і відіграє вагому роль в побудові бренду роботодавця.

Знову ж таки у питаннях “виходу роботодавців із тіні” можемо звернутись до міжнародного досвіду. Якщо взяти приклад європейських країн, у яких високий рівень офіційного працевлаштування досягається здебільшого за рахунок працюючого механізму контролю. Сприяє також покладення відповідальності на обидві сторони трудових відносин: на роботодавця за несплачені податки й на працівника за незадекларовані доходи.

Проте крім механізмів контролю існують також механізми заохочення: фінансові програми, які в цілому сприяють розвитку ринку праці та впливають на рівень легалізації трудових відносин загалом. Наприклад, у ряді країн ЄС діяли раніше або досі діють програми, спрямовані на підтримку малого та середнього бізнесу, а також пільгові програми, що стосуються податків. Таким чином, всередині країни стимулюють бізнес до офіційної діяльності та офіційного оформлення працівників, надаючи пільги та фінансову підтримку.

На жаль, зараз в Україні ми не можемо повною мірою реалізувати подібні програми чи заходи за державні кошти, адже пріоритетність витрат держбюджету визначається воєнним станом. Проте можна реалізовувати подібні заходи альтернативним шляхом – коштами від донорів чи завдяки грантам. Чи “на часі” це зараз? Звісно, адже можна простежити прямий взаємозвʼязок між збільшенням офіційно оформлених працівників та надходженнями до держбюджету, а отже можливостями збільшення частки витрат на оборону та захист.

Розуміємо, щоб досягти рівня офіційного працевлаштування як в країнах Європейського Союзу, треба пройти довгий шлях реформ. Це не справа дня чи місяця, але чим швидшими темпами ми будемо рухатись до результату – тим краще. Адже в кінці у виграші залишаються всі: держава, працівники та роботодавці, адже таким чином вони забезпечать собі позитивний імідж та репутацію надійного бізнес партнера, що особливо цінують на міжнародному ринку.