Як це, навчатися у Harvard Business School і чи вартує це того?

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронювати участь

Про вибір Harvard Business School

Мій вибір зупинився на програмі Owners/President Management від Harvard Business School (далі – HBS). Хоча, якщо бути відвертим, її я розглядав не одразу. У мене, власне, був список короткотермінових навчальних програм в університетах, що розташовуються у Європі, ближче до місця, де я зараз проживаю. 

Серед них були: 

1. “Манчестерська програма розвитку лідерства”, Англія.
2. “Інновації, менеджмент та стратегічний маркетинг” від Ессекського університету, Англія. 
3. “Інновації та трансформації бізнес-моделі” від Університету Санкт-Галлена, Швейцарія. 
4. “Високоефективне лідерство” від Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD Business School), Швейцарія. 
5. “Динаміка board-команди” від Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD Business School), Швейцарія.  
   

Уже пізніше почав думати щодо навчальних програм у Гарварді, але спершу також розглядав короткотермінові: не так дорого, не так довго. Але один з моїх бізнес-партнерів, який до того вже навчався в HBS, переконав мене,  що всі такі програми занадто короткі та сфокусовані більше на нетворкінг, а не здобуття реальних знань. Тоді коли програма Owners/President Management (далі – OPM) триває два роки та поділена на три модулі, впродовж кожного з яких ти по три тижні живеш безпосередньо в кампусі, відвідуєш заняття та наживо спілкуєшся з одногрупниками. А між модулями додатково маєш онлайн-зустрічі, де кожен ділиться своїм станом справ: що вдалося реалізувати, що не вдалося. 

Про відбір, навчання та життя в Гарварді

Для подачі заявки необхідно лише заповнити форму на сайті програми, а сам подальший процес відбору досі залишається загадкою. Одногрупники розповідали, що когось погодили лише з другого чи третього разу, а в когось були випадки, коли два співзасновники однієї ж компанії подають заявки, але запрошення отримує лише один з них.

Мені вдалося потрапити з першого разу. Думаю, що свою роль в цьому відіграло те, що один з моїх партнерів, який попередньо вже навчався в HBS, надіслав свою рекомендацію.Всього на моєму потоці було 184 студенти. У всіх різні бізнеси, різний бекграунд, різні національності. Особливо багато було підприємців з Бразилії та Індії.

Загалом усі ми були поділені на living-групи по 7-8 осіб. Кожен проживає у кампусі та має свою окрему кімнату, але ці кімнати об`єднані спільною вітальнею та кухнею. Люди, з якими ти ділиш цей простір, і є твоя living-група. Мені це дуже нагадувало квартиру Моніки з серіалу “Друзі”, але укомплектований простір був не речами для розваг, а великим круглим столом, принтерами, дошками – усім необхідним для продуктивного навчання та ґрунтовного обговорення кейсів.  

Взагалі case study – це основа навчального процесу в HBS. Тобто, з одного боку, виглядає все як класичний університет: лекції, аудиторії, професори, дошки з крейдою. А, з іншого боку, ці лекції дуже “живі”, більше навіть схожі на дискусії. Кожен ділиться своєю думкою, а навчаєшся ти на реальних кейсах, отримуючи водночас як теоретичні, так і практичні знання. Пам`ятаю, як ми обговорювали реальну ситуацію мережі магазинів косметики  Bluemercury. У якийсь момент професор через відеозв`язок виводить на екран власницю цього бізнесу і дає можливість поставити їй питання, дізнатися, чому вони прийняли чи не прийняли певні рішення. Це дуже надихає! А потім ти гуляєш містом, бачиш цей магазин, згадуєш кейс і посміхаєшся.

Як виглядав день під час навчання

Розпорядок мого дня був таким: підйом о 06:30, з 7-ої ранку у нас з living-групою вже “неслися” обговорення кейсів. Були передбачені й сніданки, але я жодного разу на них не встиг. Згодом після обговорень розпочиналися лекції, які тривали від ранку й аж до вечора. Звісно, були 30-хвилинні перерви, обід та вечеря, але навіть прийоми їжі були дуже продуманими: ти обов`язково сидиш за великими круглими столами, нетворкаєш з різними людьми, обговорюєш прочитане та прослухане. А ввечері готуєшся до наступного дня, читаєш кейси, робиш нотатки.

ТОП-3 інсайти від спілкування з одногрупниками

Інсайт №1. Я ніколи не був в оточенні настільки вмотивованих та розумних людей. Можу сказати, моя living-група реально була схиблена на навчанні, у хорошому сенсі. Окрім ранішніх обговорень кейсів, ми вирішили по черзі готувати короткі саммарі (висновки) по кожному з них, організовували додаткові зустрічі для обміну досвідом. Середовище, де люди розумніші за тебе, дуже надихає та мотивує. Так, наприклад, я дізнався, що одна з моїх одногрупниць, що прилетіла з Китаю, спить по 4 години на добу, а решту часу – працює. Вона має власний бізнес, є авторкою книжок-бестселерів, встигає бути ще й інфлюенсером-мільйонником і професійно займається боксом. У якийсь момент я думав, що вона біоробот.

Інсайт №2. Люди більш схожі між собою, ніж нам здається. Звісно, я не зміг познайомитися абсолютно з усіма, але всі, кого я зустрічав, були дуже цікавими. Здається, що у вас може бути спільного, коли у вас різний вік, раса, культура, бізнеси? Так, наприклад, на потоці був фермер з Польщі, підприємець, що має мережу супермаркетів на Філіппінах, власник мережі пралень. Але всі насправді мають дуже схожі проблеми, думки, ідеї.

Інсайт №3. Великі статки не дорівнюють пафосу. Перед тим, як їхати на OPM, я збирав фідбек від тих, хто вже завершив своє навчання. І багато хто зауважував, що інколи вони відчували себе не у своїй тарілці, оскільки на цій програмі вчаться люди, які, дійсно, мають дуже великі статки: у когось компанія має $5 млрд річного доходу, хтось на вихідні літає до сім`ї на своєму приватному літаку. Мій партнер взагалі навчався на одному потоці разом з сином Мукеша Амбані, одного з найбагатших людей світу. Проте мене вразило те, що абсолютно всі одногрупники були дуже дружніми та відкритими. Нуль пафосу, до якого я готувався. 

Про погляд на власний бізнес зі сторони  

На контрасті я чітко побачив, наскільки ми в Boosta гнучкі та динамічні. Для розуміння, деякі компанії досі не користуються месенджерами, а використовують пошту для усієї внутрішньої комунікації. Ми ж, своєю чергою, наскільки це можливо мінімізуємо всю бюрократію. Єдині, хто випереджає нас у швидкості роботи, це – китайці.

По-друге, я зрозумів, що у нас складний бізнес. Ми намагаємося диверсифікувати свої напрями: зараз у нас є IT-продукти, є проєкти з performance-маркетингу, власна стартап-студія та інвестфонд. Але більшість бізнесів роблять навпаки: вони обирають той напрям або ринок, який приносить найбільше доходу й б`ють в одну точку. І саме це дозволяє їм легко масштабувати бізнес. 

Також я помітив різницю в підходах до менеджменту людей в Америці та пострадянських країн. Як було раніше в СРСР? Треба допомагати тим, хто слабше. Тоді як у Штатах це працює навпаки. Усі ресурси вкладають у тих, хто працює, кому вдається, хто докладає зусилля. У них чіткий фокус на продуктивність та ефективність. 

Про українську освіту в порівнянні з Гарвардом

Я вважаю, що успіх Гарварду полягає в їхніх викладачах, професорах. Це – суперзірки. На деяких лекціях я сидів ніби в кінотеатрі, коли тобі настільки цікаво, що ти не хочеш зайвий раз моргнути. Програми MBA в Україні можуть бути навіть схожі до HBS, але усе залежить від енергії, від подачі інформації. В Україні я відвідував окремі лекції крутих викладачів, але їх у нас досить мало. Та я маю надію, що освітній ринок в Україні активно розвиватиметься і якість освіти зростатиме. 

Замість висновку

Якщо ви запитаєте мене, чи вартує навчання Harvard Business School витраченого часу, коштів та зусиль, моя відповідь буде: “Однозначно”. Ніколи не потрібно шкодувати вкладати свій ресурс у здобуття знань та навичок, бо це завжди призводить до неймовірного росту: особистісного, кар`єрного, будь-якого. 

І пам'ятайте: навчитися чомусь легше, ніж здається. Я завжди порівнюю це з плаванням. Коли я тільки розпочинав свої тренування, мені вдавалося проплисти лише 20 метрів, але через 1,5 місяця регулярних занять я долав вже понад кілометр. Спочатку це здавалося мені чимось нереальним, але кожен раз, поступово, я робив трішки більше та прогресував. Тож все залежить від вашого бажання та мотивації.