«Наша мета - стати девелопером №1», - Марко Марченко, засновник та СЕО Sensar Development

Про специфіку будівництва в умовах війни та релокації, про запит на малоповерхову забудову, про амбітні плани стати девелопером №1 в Україні «ТОП-100» поговорив з Марком Марченком, засновником та СЕО Sensar Development. 

Що дає змогу компанії не припиняти будівництво під час повномасштабної війни і доводити об’єкти до готовності? Чи доводилось протягом війни призупиняти роботи і як до цього ставилися інвестори, підрядники тощо? 

— Від початку повномасштабної війни ми розпочали сім проєктів. Один із них вже встигли здати в експлуатацію, ще два здамо наступного року, а ще три — у 2026-му. 

У нас не стандартна історія, бо до війни було набагато складніше розпочати і будувати обʼєкти. Для когось початок повномасштабних дій став причиною заморожування будівництва, але ми ризикнули продовжувати, і для нас це стало поштовхом до розвитку.

За час війни ми добудували 75% обʼєктів, розпочатих до 24 лютого 2022 року. Також ми зробили експансію на захід України — Київ, Львів, Ужгород, Славське тощо. Натепер Sensar Development має найширший пакет обʼєктів будівництва по всій країні. Зараз ми лідер з будівництва дохідної нерухомості преміумкласу. 

Які найбільші виклики зараз стоять перед девелоперським ринком?

— Найбільший виклик для бізнесу від початку повномасштабки — це не кинути все і не виїхати за кордон. За майже три роки війни ситуація для будівельного бізнесу тільки погіршилася — податки збільшуються, купівельна спроможність зменшується, величезний відтік кадрів з будівництв через рейди ТЦК. Бізнесменам, які не готові до вирішення цих питань, простіше заморозити будівництво і перечекати не в Україні. Але це не про нас — ми залишились працювати. 

Як вам вдається продовжувати працювати й здавати обʼєкти так близько до лінії фронту?

— Здавати обʼєкт для нас — це питання репутаційної відповідальності. Ми не мали морального права не добудовувати запорізькі об’єкти. Хоча скажу відверто, що майже всі обʼєкти інших девелоперів у місті були заморожені. Ми ж продовжили будувати принципово. Хоча якщо порівняти продажі, то за той час, що ми продаємо одну квартиру в Запоріжжі, в Ужгороді ми реалізуємо 45 квартир, а у Києві — 15. 

Чому для експансії вибрали захід України і чим будівництво там відрізняється від будівництва на батьківщині? 

— Після початку повномасштабного вторгнення Львів десь на півтора року став економічною столицею України — туди евакуювалися сотні тисяч людей, були релоковані підприємства та склади. Тому після двох місяців роздумів ми вирішили перенести бізнес сюди. Це було дуже непросто, тому що на будівельному ринку і в мирний час тісно, а тут всі компанії релокувались на захід і почали діяти за правилом «Виживе найсильніший». 

Після Львова ми почали будувати в інших великих містах регіону або місцях з великим туристичним потенціалом — Славське, Буковель. І тут ми зіткнулися з новими для себе викликами у вигляді клімату гірського регіону. Будувати у горах технологічно складно і потребує спеціальних знань, часто у процеси втручається погода. Наприклад, якщо в Яремчі, де у нас декілька обʼєктів, може бути плюс два, то у горах вже 20 сантиметрів снігу і мінус шість. 

Також відмінність будівництва між великими і невеликими містами у зрозумілості правил гри. Наприклад, якщо у Києві ринок має багаторічну історію, і через велику кількість забудовників процеси тут налагоджені й відбуваються за зрозумілими правилами, то у містечках працювати значно складніше.    

Нерухомість у мирний час була доволі привабливим способом інвестувати. Як із цим тепер? 

— На початку війни люди, які мали великі гроші, вивозили їх за кордон. З часом, коли стало зрозуміло, що «Київ за три дні» не візьмуть, люди почали працювати і знову заробляти в Україні. Почали думати, куди вкладати зароблене. Так, в усіх регіонах літають ракети, але потрібно продовжувати жити. А інвестувати у нас до війни було популярно саме у нерухомість — житлову чи комерційну. 

Зараз ми спостерігаємо стрімке відновлення інвестиційних проєктів, але тільки на заході України, адже там безпечніше. І запит на інвестування досить великий — ⅔ інвесторів зі сходу. 

Ваші житлові комплекси малоповерхові. Що це — данина моді, безпеці чи щось інше? 

— Щоб вашу продукцію купували, потрібно відповідати запиту ринку. Сьогодні він чітко диктує попит на низьку забудову. Якщо взяти два житлові комплекси, один з 6-7 поверхами, а інший з 20, то перший значно швидше продасть квартири за однакової їх кількості в обох. 

І, звісно, коли летять шахеди, то безпечніше почуваєшся у невисокому будинку, ніж у пентхаусі на 26-му поверсі. Також варто не забувати про відключення світла — піднятись без ліфта у наших будинках не так важко. 

Є ще одна складова — інвестиційна. За нинішніх умов людина не готова чекати три роки на побудову височенного комплексу, максимум півтора-два роки від інвестування до закінчення будівництва. Це можливо лише за умови малоповерхової забудови. 

Які у вас плани на майбутнє?

— З планами максимально зрозуміла історія: свій розвиток ми бачимо тільки в Україні, тому всі плани тут. Країна адаптувалась до війни, як би це не звучало. Життя триває. Ринок, що існує зараз, — це наша нова реальність. І ми будемо її будувати. 

Наша амбітна мета — стати девелопером номер один в Україні, тому плануємо плідно працювати.   

Щоб вашу продукцію купували, потрібно відповідати запиту ринку. Сьогодні він чітко диктує попит на низьку забудову