Газета, криза і “Кінгз Кепітал”: як журналістське минуле загартувало CEO Ringostat

Ти пам’ятаєш час, коли починалося Delo.ua?

—  Так, я тоді працював в "Інвестгазеті" — вона виходила у тому ж видавництві, що й Delo.ua. Це було у 2005 році. Пам’ятаю пілоти, які робили Володя Вербяний та Влад Головін. Ми сиділи в окремих кімнатах, і мені спершу було не зовсім зрозуміло, що з цього вийде, бо я був зосереджений на своєму проєкті.

Згодом дізнався, що інвестором в Delo.ua стало німецьке видавництво Handelsblatt в партнерстві з українськими підприємцями Ігорем Ляшенком та Станіславом Шумом. Це виглядало дуже цікаво і перспективно.

Скільки років ти пропрацював і що найбільше запамʼяталось? 

— Я прийшов редактором відділу фінансів навесні 2007-го, а пішов у 2012-му вже з посади головного редактора. Загалом — п’ять років.

Найбільше пам’ятаю рейтинг банків 2009 року, який ми робили з моїм заступником Борисом Давиденком. Ми розробили власну методологію на базі даних НБУ, поділили банки на чотири групи, визначили ті, яким можна довіряти. Це був час наслідків іпотечної кризи, девальвації, люди не знали, де тримати гроші.

Наш список виявився дуже точним: протягом року жоден банк із нього не збанкрутував. Але в рейтинг не потрапив "Кредит Дніпро" — це був  банк власника видавництва Віктора Пінчука (в 2008 році Handelsblatt продав Віктору Пінчуку видавництво "Економіка", яке видавало Delo.ua, - ред.). Це викликало багато дзвінків і навіть спроби втрутитися, але ми відмовилися переробляти матеріал. Історія була гучна, я досі зберігаю той випуск газети.

А памʼятаєш серію статей про "екстремальні інвестиції"?

— Це було ще до початку фінансової кризи, у 2008 році. Люди мали багато коштів, з’являлося багато сумнівних компаній, які під приводом інвестицій виманювали гроші й будували фінансові піраміди.

Ми вирішили зробити серіал: Борис Давиденко ходив інкогніто на такі "збори інвесторів", і писав репортажі. Це виглядало абсурдно, але люди справді велися. Ми навіть писали скарги у регуляторні органи, але реакції майже не було.

Був кумедний випадок: Борис із колегою іноді палили біля нашого офісу на Володимирській і зустрічали людей, які йшли вкладати гроші у шахрайську компанію "Кінгз Кепітал". Вони намагалися відмовляти їх, але більшість “вкладників” реагували в кращому випадку з недовірою, іноді — грубили, бо вважали хлопців конкурентами. Серія вийшла дуже сильною.

Що для тебе означає Delo.ua зараз, через 15 років?

— Для мене це спогад і водночас найбільший шматок моєї журналістської кар’єри — п’ять років із десяти. Це був зовсім інший час: натхненний, емоційний, можливо, занадто ідеалізований.

Який досвід із Delo.ua допоміг тобі у майбутньому?

— Пригадую один кейс. Коли я прийшов редактором відділу фінансів, темп щоденної газети був для мене шоком. Перший місяць робота мені буквально снилась щоночі. Здавалося, цей обсяг неможливо виконати.

Спочатку ми працювали удвох із Володею Вербяним. Через рік він пішов у бізнес, і я залишився сам. Через два місяці зрозумів, що справляюся самотужки з тим, що раніше робили удвох. Тоді я попросив підвищення зарплати й залишився єдиним редактором.

Цей досвід показав мені, що обмеження існують лише у нашій голові. Те, що здавалося неможливим, за рік виявилося досяжним. І цей урок я часто використовую, мотивуючи колег.

Ти зараз CEO IT-компанії, але твій бекграунд — не IT. Як ти потрапив у Ringostat?

— До Ringostat я працював у Wargaming із 2013 до кінця 2016 року. Офіс був у Мінську, родина — у Києві, і постійно жити на відстані було складно. Я попросив Романа Судольського, колишнього журналіста Forbes Україна, познайомити мене з українськими IT-підприємцями.

Так я зустрівся з Артемом Бородатюком. Ми поспілкувалися по Skype, і вже за кілька днів він запропонував мені очолити одну з компаній. Ми зупинилися на Ringostat. От скоро буде дев’ять років, як я тут.

Журналістську кар’єру я завершив у 2013-му, після історії з відкритим листом журналістів Forbes проти цензури Курченка. Для мене це був пік кар’єри, і я вирішив рухатися далі.

Які журналістські навички допомагають тобі керувати IT-компанією?

— Три ключові скіли:

1. Активне слухання. Уміння чути співрозмовника й витягати з розмови більше, ніж він планував сказати.
2. Побудова відносин. Трохи ділишся власними історіями — і люди відкриваються у відповідь.
3. Перевірка фактів. Я завжди працюю з першоджерелами і не довіряю інформації "з третіх рук". Це виявилося надзвичайно цінним і в бізнесі.

Як ти зараз дивишся на ділову журналістику? Вона тебе не розчаровує?

—  Вона стала іншою. Сьогодні журналістам надзвичайно складно: брак ресурсів, конкуренція за людей, економіка слабка. Плюс величезні виклики інформаційної війни й постправди.

Тому я не скажу, що вона гірша. Вона просто інша. І тим, хто залишився в професії, я віддаю великий респект.

Про що Delo.ua має писати через 10–15 років?

— Медіа майбутнього мають давати об’єктивну, неспотворену інформацію — таку, якій можна довіряти. Не обов’язково "правду", бо вона у кожного своя, а саме факти у чистому вигляді.

Чи то буде про малий бізнес, чи про банки, чи про політику — головне, щоб це була якісна інформація, яку читач зможе сам інтерпретувати.

Твої побажання для сучасного Delo.ua?

— Перше — залишатися в тренді інформаційних змін. Друге — мати ресурс для залучення сильних спеціалістів. Третє — мислити стратегічно, а не піддаватися спокусам миттєвих рішень.

Це ключі до розвитку будь-якого медіа.