Реабілітаційна повінь. Мінздраву час починати діалог, щоб дати шанс на нормальне життя мільйонам скалічених війною українців

За оцінками експертів до 10 млн українських цивільних громадян і захисників після війни потребуватимуть реабілітації — фізичної, психологічної, посттравматичного відновлення та повернення до повноцінного мирного життя і праці. Лише у відносно мирному Києві чисельність людей, які потребуватимуть реабілітації, оцінюється у 100 тисяч осіб — це лише ветерани й учасники бойових дій. Якщо додати членів їхніх родин і постраждалих цивільних, кількість потенційних пацієнтів буде ще більш вражаючою. Тому експерти закликають чиновників і законодавців скоригувати модель медичної реформи та, не чекаючи на проблеми, почати діалог в галузі. Вихід вони бачать у системному партнерстві держави та приватного сектору, завдяки чому українська система охорони здоров’я отримає шанс впоратися з новими безпрецедентними викликами.

Марні сподівання на державу

Армія ветеранів і скалічених війною цивільних — безпрецедентний виклик для України за всю історію її незалежності. У воюючої держави немає грошей оплачувати не те що складні операції, а й будь-які медичні послуги для громадян. Як і у мирні часи, пацієнти доплачують за все у «конвертах», у тому числі й ветерани змушені витрачати власні гроші на відновлення після поранень і навіть протезування. А українська медицина і до війни почувалася недобре: досить згадати лише, як вона захлинулася від потоку пацієнтів під час епідемії COVID-19. З того часу державна мережа лікарняних закладів не стала ширшою, а її технічне оснащення не стало кращим. Навпаки, через бойові дії втрачено клініки, обладнання, кадри.

Зараз головна надія ветеранів — підтримка благодійників та ініціативи місцевих властей, як центр «Незламні» та мережа RECOVERY. Вони створюють центри реабілітації на мирних територіях Львівщини та Франківщини, або неподалік від основних потоків поранених з фронту — у Дніпрі й Одесі. Хто має змогу, виїздять на реабілітацію за кордон власним коштом, фінансуючи зарубіжну медичну систему. Лише сотням осіб щастить отримати безоплатний курс реабілітації за кордоном. Зараз українських воїнів і скалічених війною мирних мешканців приймають на реабілітацію спеціалізовані заклади по всьому світу, а реалізація таких проєктів можлива також завдяки коштам приватних благодійників, гуманітарних фондів і держав, які підтримують Україну в протистоянні російській воєнній навалі.

Але наскільки вистачить цього ентузіазму? Тим більше, що після пекла передової українські захисники повернуться до своїх домівок у невеличких містах, обласних центрах чи селах і зіткнуться зі страшною реальністю: по допомогу доведеться їздити до великих міст і центрів концентрації реабілітаційних закладів. Або ще гірше — нести фінансовий тягар, регулярно їздити кудись, залишаючи родину та роботу.

Тому експерти б’ють тривогу: Україні вже зараз потрібно думати, як організувати в масштабах країни фізичну та психічну реабілітацію людей, які постраждали від війни. А отже, проблему треба попередити та вже сьогодні віднайти рішення на державному рівні.

Дефіцит потужності

«Йдеться про понад 10 млн українців. Лише силам державного та місцевих бюджетів неможливо забезпечити необхідну допомогу для такої величезної кількості осіб», — оцінює перспективу Андрій Новак, голова Комітету економічних стратегій України.

За його словами, ключове завдання української держави — швидке розгортання інфраструктури реабілітаційної допомоги. Україна та мільйони її громадян потребуватимуть великої кількості медичних реабілітаційних центрів, які мають з’явитись практично у кожному місті країни, адже кількість поранених військових і цивільних дуже велика, їм потрібна буде і коротко-, і середньострокова реабілітаційна підтримка, а комусь і постійна медична допомога. Від держави потрібне не лише фінансування, але й швидке створення інфраструктури реабілітаційної допомоги, адже законодавче та нормативне регулювання, яке дозволить створити ефективну модель масової реабілітації, — це завдання держави.

Станом на сьогодні існує реальна загроза, що героям війни доведеться їздити через всю країну та записуватись у багатомісячні черги до поодиноких спеціалізованих центрів. Або їх, як часто-густо трапляється зараз, будуть виписувати з лікарні чи шпиталю з напутньою порадою: «Займайся, розробляй свою руку чи ногу». Та які це мають бути вправи, як їх робити, а краще під наглядом фахівця — з цими запитаннями людина залишається сам на сам.

Саме про цей виклик попереджує Тетяна Юрочко, кандидат наук з державного управління, доцент, керівник Школи охорони здоров'я Національного університету «Києво-Могилянська академія». «Потрібно не просто розробити стандарти. Сама мережа реабілітаційних центрів, якої наразі не існує, потребує розбудови. У нас немає реабілітаційних центрів, створених згідно зі стандартами оснащення», — наголошує експерт і попереджає, що самих лише приміщень та обладнання зовсім не досить. Потрібно багато підготовлених кадрів, включаючи безліч кваліфікованих спеціалістів різних галузей медицини, медсестер, працівників служб соціального догляду яких Україні також слід готувати та навчати вже зараз. З кадрами теж дефіцит, адже питання про розвиток широкої реабілітаційної мережі в Україні взагалі не поставало до 24 лютого 2022 року.

Партнерства для перемоги та відбудови

Вже сьогодні очевидно, що держава самотужки не зрушить з місця цю скелю. Держбюджет, який нині дефіцитний та наповнюються друкарським верстатом і міжнародною допомогою, не готовий до фінансування широких соціальних програм. Звісно, є ймовірність, що з реабілітаційною інфраструктурою допоможуть міжнародні партнери. Але для них це не першочерговий напрям допомоги Україні. Андрій Новак переконаний, що Україна має покладатися насамперед на власні сили. Тому найбільш реалістичним варіантом розширення мережі реабілітаційних закладів і принципового покращення такої системи стануть різні форми взаємодії державного та приватного секторів. «Силами державних закладів без приватного сектору забезпечити допомогу такій величезній кількості пацієнтів неможливо. Держава має забезпечити безоплатно усіх військовослужбовців принаймні базовою медичною допомогою. А далі, як один із елементів соціальної політики — медичне забезпечення тих, хто цього потребує», – каже фахівець.

Припустімо, ветеран захоче звернутись за потрібною йому медичною послугою в рамках реабілітації до приватного медичного закладу чи спеціалізованого інституту. В такому разі всі витрати він повністю покриває сам. Але держава може допомогти: віддати цим установам частину бюджетних коштів, які гарантовані ветерану в межах базового набору послуг і компенсувати значну частину вартості відновлення. Здавалось би, логічний крок. Але такого механізму в Україні не існує на рівні законодавства: система охорони здоров’я діє за принципом «гроші бюджету ідуть за пацієнтом», але не далі державних чи муніципальних закладів.

Тетяна Юрочко також наголошує: «Потрібно розглядати можливості державно-приватного партнерства, взаємодію бізнесу та держави». Еспертка переконана, що без залучення до системи реабілітації приватного медичного сектору Україні не обійтися: «Вже зараз є факти, що нашим воїнам (я вже не кажу про цивільних) доводиться платити власні кошти за реабілітаційні послуги. Розв’язання цієї проблеми має бути комплексним. Можливо потрібна державна програма з цільовим фінансуванням — це один із каналів фінансування. Другий — гарантовані державою пакети медичної реабілітаційної допомоги, відповідно до яких держава в особі Національної служби здоров’я України (НСЗУ) буде закуповувати реабілітаційні послуги у провайдерів — медичних закладів незалежно від форми їхньої власності, які уклали угоду як провайдер з надання таких послуг», — пояснює експертка.

За її словами вартість послуг у приватному медичному секторі може бути вищою за державні чи муніципальні заклади. Втім, держава сплатить ветерану більшу частину вартості гарантованої йому медичної послуги, а понад цю суму він може сплатити сам або скористатися програмою медичного страхування — в такому разі додаткові витрати компенсує страхова компанія. Такий механізм оплати дозволить зняти фінансове навантаження з ветеранів, а кошти прозоро обертатимуться в системі охорони здоров’я.

«10–15% зможе забезпечувати держава, решта — зовнішня допомога, кошти приватного сектору, благодійних та медичних фондів, медичної страховки, — так бачить реалістичний розподіл фінансування реабілітаційних послуг Новак. — Співфінансуванням із різних джерел можна буде реально здійснювати масштабну програму реабілітації українців».

###

Тож спроби держави відкласти проблему на потім, приховати організаційну та фінансову недосконалість системи реабілітації у перспективі призведуть лише до поглиблення проблеми, яка може стати джерелом соціального напруження та невдоволення тих, хто ціною свого здоров’я зберіг Україну та її незалежність.

А от розвиток системи реабілітації на базі всіх наявних ресурсів вітчизняної системи охорони здоров’я може стати потужним драйвером модернізації української медичної системи. Саме тому експерти закликають урядових чиновників, законодавців і медиків із державного та приватного сектору вже зараз працювати над новою моделлю медичного забезпечення та реабілітації, яка допоможе ветеранам не залишитись сам на сам зі своїми проблемами, а країні після перемоги дозволить принципово модернізувати свою систему охорони здоров’я. Яка, до речі, після перемоги може стати магнітом для «медичного туризму» з інших країн світу й експортером послуг з високою доданою вартістю, тим самим допомагаючи відбудовувати країну.

Для цього досить лише трохи скоригувати медичну реформу з урахуванням нових викликів. Цілком імовірно, що їх усвідомлюють і в Міністерстві охорони здоров’я, і в профільному парламентському комітеті з питань здоров'я нації та медичної допомоги. По суті, і чинний голова МОЗ Віктор Ляшко, і голова комітету Верховної Ради Михайло Радуцький — люди прогресивні, з глибоким розумінням медичної галузі та досвідом реформування системи охорони здоров’я. Тому шанси на перемогу здорового глузду над пострадянською інерцією є. На переконання експертів, системне партнерство держави та приватного медичного бізнесу дає військовим перспективу відновитися до якомога вищої якості життя — так Україна поверне своїм захисникам неоплатний борг за їхню звитягу під час захисту незалежності.