Унікальну традицію ткацтва з Київського Полісся визнали нематеріальної культурною спадщиною: в чому її особливість

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронювати участь

Ареалом цього традиційного ремесла є село Обуховичі Іванківської громади Київської області (нині це Вишгородський, а до реформи 2020 року - Іванківський район). Зазначається, що саме це місце стало головним осередком узористого ткацтва на Київському Поліссі.

"Ткацтво було настільки розповсюдженим ремеслом, що ткацькі станки стояли в кожній хаті. Розквіт ремесла став поштовхом для організації роботи цеху декоративного ткацтва в Обуховичах, який входив до складу Київського виробничо-художнього об’єднання імені Шевченка. Загалом у цеху працювало 14-16 ткаль", - вказують в Мінкульті.

У відомстві зазначають, що вироби обуховицьких майстринь прославились не лише в Україні, а й закордоном, а багатьом з них неодноразово присвоювався державний "знак якості", зокрема виробами жителів Обуховичей милувались в Канаді, Японії, та Болгарії.

Як підкреслюють в міністерстві, традиція виконання ткацьких виробів за мотивами робіт обуховицьких ткаль є унікальною та досі залишається незмінною і знаходить своє відображення в техніці сучасних носіїв даної культурної спадщини.

Навички такого ткання передавалися в основному в сім’ї: дівчата, щоденно приглядаючись до роботи старших, швидко й легко освоювали своєрідні техніки ткацтва та переймали особливий стиль передачі кольорової гамми.

"Нитка піткання, яку прокладає човник, лягає поверх чи під низом ниток основи, а певна послідовність цього чергування і створює врешті той чи інший візерунок, що укладається поперечними смугами на всю ширину тканини. Цей спосіб ткацтва називається ремізно-човниковим. Саме цією технікою з давніх часів користувалися обуховицькі ткалі для створення узористих рушників скатертин-настільників, ряден тощо", - йдеться в описі.

Зазначається, що в різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, ткані матеріали мають локальні відмінності в способі орнаментальної композиції, колористики і навіть у техніці виконання.

В обуховицьких рушниках, виконаних технікою ремізно-човникового ткацтва, деякі елементи візерунка виконуються способом ручного перебору (тут його називають "тканням під руку").

У цій техніці група ниток основи відтягується вручну, і між ними прокидається, також рукою, а не човником, нитка, змотана у невеликий клубочок. Це дає змогу смузі орнаменту чергувати окремі візерунки різного кольору.

Зокрема, так робляться візерунки у вигляді кількох вертикальних стовпчиків, які в Обуховичах називають "мотилями". Візерунки пістрявотканих "радюжок" - покривал, якими вкривають ліжка та дивани, називають "шибами", "барвінком" та "хмарами".

Ромбічні візерунки рушників, що чергуються зі смугастими мотилями, називають проскурками, а дрібний візерунок ряден, який у деяких місцевостях зветься "риб’ячою лускою", тут має назву "кружок".

Нагадаємо також, що в листопаді минулого року Мінкульт визнав елементом нематеріальної культурної спадщини України новорічний обряд засівання з конем, який практикується в одному з сіл Тернопільської області.