Бренд №2 українського ринку сурімі не збирається зупиняти свій російський завод попри війну

Понад 600 компаній, зокрема такі гіганти як General Motors, Henkel, McDonald's оголосили про вихід з російського ринку, зупинку або скорочення діяльності у росії у зв’язку із розпочатою режимом путіна війною проти України. Майже щоденно з’являються заяви про вихід з росії чергового бізнесу. Втім, чимало компаній ще залишаються на російському ринку, незважаючи на тиск суспільної думки. Однак навіть у цьому ряду позиція литовської Вічунай груп, яка виробляє крабові палички VICI, стоїть особняком. Бо компанія не тільки не зупинила свій завод у місті Совєтськ у Калінінградській області, але і продовжує поставляти свою продукцію до окупованого Криму та Донбасу. І в той же час – займає більше 30% українського ринку сурімі. 

Сьогодні Вічунай груп – один з найбільших у Європі  виробників крабових паличок та інших продуктів із сурімі та риби. Група має ще 9 заводів, крім російського, один з яких в Іспанії, інші у Прибалтиці. У групі працює 9000 працівників. Основним власником Вічунай є діючий мер Каунаса Вісвалдас Матіошайтіс, найбагатший мер країни і один найзаможніших її громадян, статок якого сягає 120 мільйонів євро.  

Історія групи і її власника напрочуд цікава. За радянських часів Матіошайтіс, інженер-будівельник за фахом, потрапив на роботу до МВС Литовської РСР. Там за 10 років – з 1981 по 1991 – зробив стрімку кар’єру до посади заступника начальника УВС Каунаса з політичної роботи. МВС Литовської РСР тісно співпрацював із КДБ, займаючись виявленням протестних настроїв і боротьбою із визвольним рухом "Саюдіс" (аналог українського «Народного Руху»). Координаторами цієї діяльності на місцях були саме заступники голів управлінь внутрішніх справ з політичної роботи. Після розпаду СРСР та оголошення незалежності Литви Матіошайтіс пішов з правоохоронної системи і вже в 1991 році заснував Вічунай груп.

Звідки у колишнього радянського міліціонера з’явилися гроші на купівлю перших трьох рибних заводів у Литві – історія замовчує. Литовська Вікіпедія лише скупо повідомляє, що разом із дружиною майбутній мер торгував трояндами у 1991 році. Тож, мабуть, троянд було багато, і купляли їх переважно росіяни, бо крім набуття промислових активів Матіошайтіс став ще й віце-президентом Ради економічного і торгового співробітництва Литовської конфедерації промисловців з російською федерацією у 2000-х роках. 

А от на питання, на які гроші розвивався бізнес мера Каунаса у росії, дають чітку відповідь повідомлення російські ЗМІ: на гроші російських банків, близьких до російської влади. А саме державного банку ВТБ, який відкривав Вічунай-Русь, тобто завод у Калінінградській області, кредитні лінії у 400 млн рублів та 1 млрд рублів у 2009 та 2011 роках. А також скандального банку Електроніка, партнера "Росатому", який входив до числа уповноважених банків уряду москви. І  виступав уповноваженим фінансовим інститутом французького банку «Бред Попюлер», що давав кредит структурам Вічунай груп.

Цікаво, що завод у Калінінградський області росії, у місті Совєтськ був побудований Вічунай груп у 2002 році. За лічені роки на вкрай насиченому, глибоко корумпованому і залежному від адміністративного впливу рибному ринку росії скромна литовська компанія добилася вражаючих успіхів. З нуля –до статусу одного з лідерів ринку. У 2016 році вона вже була у п’ятірці найбільших виробників готових морепродуктів, а до 2020 року стала головним імпортером риби та морепродуктів у росії. 

Під знаком Тимченка

Одним із чинників стрімкого успіху компанії стало її входження до елітарного галузевого лобістського об’єднання "Рибна Рада росії". Сьогодні куратором Ради називають заступника голови комітету Держдуми із закордонних справ Олексія Чепу. Російські ЗМІ згадують його як полковника ФСБ, людину, близьку до пітерських силовиків, торгівця зброєю. Чепа – власник телеканалу «Русский мир» і затятий антизахідник, незважаючи на проживання у Лондоні і наявну там нерухомість на десятки мільйонів доларів. 

Але набагато цікавіше не сьогодення Рибної Ради, а її минуле. А саме те, що Вічунай груп була однією з компаній, які її заснували наприкінці 2011 року. А вже у наступному, 2012 році, до Ради увійшла компанія "Руське море" Генадія Тимченка, близького друга путіна і одного з найбагатших людей росії. Зрозуміло, що після входження такої фігури Рибна Рада була приречена на величезний вплив. 

Тож, цілком логічно, що у 2017 році Вічунай груп через дочірню фірму Балтко стала постачальником до ФДБУ "Комбінат харчування №4" та ФДБУ "Комбінат харчування "Кремлівський". Це підприємства так званого "Кремлівського буфету", які входять до складу Управління справами президента російської федерації і забезпечують харчування російських можновладців у Кабінеті міністрів, Адміністрації президента, Державній Думі тощо.  

Якщо ж повернутися до українського ринку, то тут компанія, дарма що формально литовська, діяла не з консервативним європейським підходом, а, скоріше, із російською зухвалістю. Коли у 2014 Україна заборонила імпорт продукції із заводу у Совєтську, Вічунай груп почала поставляти палички із маркуванням "Зроблено в Європі", запевняючи, що до України йде продукція з литовських заводів. У спостерігачів ці запевнення викликали великі сумніви, оскільки санкції України вимагали повної перебудови логістики і завантаження потужностей заводів. Але, як зазначають ЗМІ, ввезенням продукції після санкцій продовжили займатися ті ж транспортні компанії, що возили продукцію з росії, а обсяги виробництва  російського заводу не впали, а навпаки – зросли. 

У 2022 році, втім, перед компанією стала дилема "піти не можна залишитися". Всередині Литви мера Каунаса закликали продати бізнес, під ратушою міста проходили акції протесту, а президент країни заявив, що в нього «не вміщається в голові», як Вісвалдас Матіошайтіс може продовжувати вести бізнес в росії. 

Перша реакція з боку Вічунай груп, яка, нагадуємо, є лідером українського ринку, з’явилася через три тижні після вторгнення росії в Україну – 15 березня. В ній йшлося, що компанія збирається піти з російського ринку, але лише за "3-4 місяці". Майже два місяці потому, 5 травня, компанія знову оприлюднила повідомлення, в якому зазначалося, що на процес продажу бізнесу має піти ще 3 місяці, і що лише зараз компанія найняла для цього консультантів. Також констатувалося, що російський завод продовжує працювати. Але винятково – на сировині, яка начебто була куплена до війни в Україні. Тобто, якщо вірити цій заяві, виходить, що перед нападом росії на Україну завод завбачливо запасся ресурсом на півроку роботи, що виглядає відвертою нісенітницею. 

Окремої уваги заслуговує заява влади Калінінградської області, в якій спростовуються плани щодо виходу Вічунай груп з росії, і натякається, що власники фабрики роблять такі заяви вимушено – щоб, так би мовити, "кинути кістку" суспільній думці в Україні і Литві. 

"Свого часу у засобах масової інформації Литви був інформаційний вкид про те, що підприємство зупиняє свою діяльність. Насправді це не так. Підприємство працює у штатному режимі. Так, справді, у складі власників підприємства є іноземні громадяни. Наразі немає такого наміру, але у разі, якщо власники-іноземці захочуть вийти з цього бізнесу, то тоді уряд підключатиметься і вирішуватиме питання щодо збереження підприємства та щодо збереження всієї кількості працюючих на цьому підприємстві. Наразі передумов немає", — заявила Ірина Гракова, заступник міністра економіки Калінінградської області. 

Найцікавішим у цій ситуації є факт повної відсутності санкцій до Вічунай груп з боку України, хоча компанія офіційно оголосила, що буде працювати у росії під час війни щонайменше півроку. І неофіційно, але як неодноразово зафіксовано українськими і литовськими журналістами, продовжує поставляти продукцію до окупованого Криму та Донбасу. В умовах, коли в Україні щоденно коються військові злочини така діяльність – це вже не just business, а економічна колаборація із ворогом.