Україна 3.0: галузеві експерти, економісти та бізнесмени про шляхи відродження країни

Технологічний стрибок

Сьогодні дуже складно робити щось інше, окрім як протистояти російському вторгненню. Але час думати про майбутнє, про те, що буде після війни.    

У нашому нарисі (A Blueprint For The Reconstruction Of Ukraine, розробленому групою  фахівців з декількох світових економічних шкіл за керівництва Юрія Городніченка. — Ред.) ми припускаємо, що Європейський Союз буде центральним гравцем повоєнної реконструкції України. Адже Україна та ЄС певного часу стануть єдиними, тому вочевидь головну роль у відновленні треба віддати саме Європі. Таким чином Україна і ЄС зможуть найкраще узгодити свої інтереси. 

Відновлення України після війни не має фінансуватися за рахунок кредитів. Країні і так буде непереливки, і її можливості з обслуговування своїх боргів будуть обмеженими. Це має бути допомога, гранти, щось безоплатне. Варто створити агенцію, яка б координувала всіх, хто надаватиме допомогу Україні, щоб уникнути дублювання чи даремного витрачання коштів. Водночас основою успіху України у довгостроковому періоді є залучення іноземного капіталу та технологій, щоб радикально модернізувати країну.   

Головною метою відбудови інфраструктури України має бути інтеграція країни у ринок Євросоюзу, щоб скористатися економією на масштабі та конкурентними перевагами ринку. Зокрема, треба зміцнити зв’язок з ЄС у транспортній галузі. Блокада українських портів Росією виявила вразливість українських торговельних маршрутів. Щоб унеможливити наступну блокаду, Україна повинна мати стійкіший транспортний зв’язок із ЄС (залізниця, автомагістралі, трубопроводи, мости), можливість експортувати до Європи чи європейських транспортних хабів. Використання концесій та спільних підприємств із європейськими транспортними компаніями може пришвидшити прогрес у цьому.  

Україна поступово модернізувала свої виробничі потужності, запроваджуючи нові технології, однак більшість її капіталу та виробничих технологій були застарілими. Реконструкція стане для України технологічним стрибком. Найбільш очевидна можливість — створення безвуглецевої економіки як способу координувати інвестиції у майбутньому, а також щоб якомога більше знизити залежність від викопного палива.   

Країна буде зовсім іншою після війни. Маю надію, що Україна стане єдиною, вільною, демократичною. Вона буде на шляху до вступу до ЄС, а може, вже її членом. Буде мир. Такого майбутнього я би хотів для України.   

*На основі публікацій CEPR та Meduza 

Прогресивні принципи

Черговий етап війни Росії проти України закінчиться підписанням угоди про припинення вогню, але не про припинення війни як такої. Перед українським урядом, офісом президента та перед усім українським народом постане питання розбудови нової України, щоб не допустити більше російської агресії. Сподіваюся, держава отримає достатньо високотехнологічної зброї, матиме військової експертизу, а також гарантії безпеки, щоб у майбутньому захистити свою державу від російської навали. Тож після завершення війни постане питання розроблення ефективного плану розбудови України, щоби гідно увійти в коаліцію європейських держав, тобто у Європейський Союз.  

Економічна політика держави має базуватися на прогресивних принципах. Економіка не повинна бути частиною приватних індивідуальних інтересів та перебувати на захисті тих, хто хотів би використати державу для свого зиску. Економіка держави — це не вільний ринок і не стовідсоткова присутність держави в економічній системі. Економіка має бути служити загальному добробуту українців.  

Головним фокусом розбудови економіки України, на мій погляд, має стати військово-промисловий комплекс. Другим важливим фокусом може бути аграрна галузь, а саме інвестиції у підвищення ефективності ведення агробізнесу, зокрема у зрошення, інноваційні технології вирощування сільгоспкультур та високоефективне тваринництво. Україна має залишатися світовим лідером у сфері ІТ-аутсорсингу, а також ставати лідером у ІТ-розробках для ВПК. Розвиток ВПК потребуватиме інвестицій і модернізації металургійної галузі. Україна потребуватиме реформ щодо використання енергозберігальних технологій через впровадження концесій, подальшого розвитку сонячної та вітрової енергетики, розроблення нових нафтових та газових родовищ з використанням інноваційних технологій буріння. Україна має терміново розпочати добування сланцевого газу, запросивши для цього світових лідерів. Будівельна галузь також стане одним із драйверів економіки. Освіта теж має бути важливим елементом розвитку економіки та інновацій.   

Для швидкої реалізації проєктів розвитку потрібно створити привабливе інвестиційне середовище, а також гарантувати інвесторам захист їхніх інвестицій. Держава має лише назвати пріоритетні напрями розвитку української економіки, а завдання бізнесу — ефективно реалізовувати відповідні проєкти. Треба також створити агенцію з відбудови та розвитку української економіки, яка б координувала та ефективно спрямовувала інвестиції у вітчизняну економіку на засадах довіри та відкритості.    

Драйвери розвитку

Бачу декілька драйверів розвитку економіки країни після війни.   

Перша точка зростання — індустріальні парки. Їх має будувати держава. Йдеться не лише про будівництво комунікацій та інфраструктури навколо таких парків. Держава має будувати приміщення, заводи, щоб бізнес одразу міг працювати. Ухвалити закон недостатньо, потрібні люди, які будуть його втілювати. Україні потрібні десятки індустріальних парків. Готовий разом із командою безкоштовно допомагати уряду впроваджувати цю програму. Такі парки дозволяють українським виробникам здійснювати релокацію до безпечних регіонів країни.   

Я вже зустрічався у Львові з мером Андрієм Садовим. Вивчаємо варіант створення тут індустріального парку, щоб виробництва не виїжджали за кордон, а залишалися в Україні та створювали робочі місця. Хочемо створити такі умови, щоб бізнес повертався з-за кордону.    

Ще один драйвер — програми для регіонів, які Україна буде відновлювати після війни. Наприклад, у Харкові умови для бізнесу мають бути утричі кращими, ніж у Києві. Це стосується як податкових пільг, так і інших програм підтримки.  

Потрібні також зміни у податковій політиці. Є хибна думка, що зростання економіки залежить від податків. Насправді зростання економіки залежить від спроможності людей купувати. Якщо держава після війни на всіх накладе податки, то не буде ані бізнесу, ані грошей, ані робочих місць.   

Суттєво посприяти розвитку української економіки має також обмеження тиску правоохоронних органів на бізнес. Зокрема, треба зменшити кількість органів, яким дозволять перевіряти бізнес.  

Якомога швидше запустити економіку важливо для перемоги. Зараз це мій особистий пріоритет. Що швидше ми відновимо економіку, то швидше зможемо відродити Україну. Попереду чимало роботи, треба зібратися і багато працювати.  

*Сформовано з повідомлень на особистій сторінці у Facebook 

Зелений перехід

Європейський Союз та Україна вже добре зрозуміли сутність енергетичної незалежності. Україна відчула на собі надзвичайну важливість цієї складової раніше, Євросоюз трохи згодом. Певні країни ЄС лише тепер зрозуміли, що політика останніх двох десятків років не веде до енергетичної незалежності. Сьогодні я не сумніваюся, що Європа за п’ять років стане повністю енергетично незалежною. Будуть сформовані навіть надлишкові потужності, аби тільки не опинитися залежними від ненадійного постачальника. Я певен, що Німеччина, Нідерланди та багато інших країн разом збудують необхідну кількість нових LNG-терміналів та реалізують багато нових транзитних проєктів зі створення новітніх мереж електропередач, газогонів, сховищ газу. Стратегія буде спрямована на те, щоб протягом наступних щонайбільше п’яти років Європа стала мінімально залежною від РФ.   

Україна вже подала заявку на членство в Євросоюзі. Небезпідставно вважають, що наша країна отримає статус кандидата у члени ЄС наприкінці червня цього року. Україна вже висловила побажання, щоб процедура входження в ЄС тривала не довше двох років. У ЄС звучать різні оцінки. Але всім добре відомо, що там дуже вибагливе законодавство щодо зеленого переходу. І вимоги ЄС щодо частки відновлювальної енергетики у енергобалансі країни з часом зростуть. Торік цільові показники переглянули. За новими вимогами рівень проникнення має становити 45-55% до 2030 року, а до 2050 року ЄС запланував завершити перехід до вуглецево-нейтральної економіки.   

Проте реальність сьогодення, я певен, відкоригує енергетичні орієнтири. Я не сумніваюся, що вже цього року ЄС матиме нові цільові показники, і вимоги до "зелених" норм у Європі зростуть. Європа закінчить перехід до вуглецево-нейтральної економіки набагато швидше, процес пришвидшиться щонайменше на десятиліття. Росія невдовзі втратить у Європейському Союзі величезний ринок збуту, який вона могли би мати до 2050 року. Континентальна авантюра РФ більш ніж на 20 років пришвидшить втрату нею європейського ринку. Енергетичного фіаско РФ зазнає у Європі у найближчі десять років.    

Майбутнє відновлюваної енергетики в Україні великою мірою визначається не тільки пришвидшенням руху Європи до енергетичної незалежності, а ще й термінами перемоги України у війні, а також розмірами збитків вітчизняної енергетичної галузі. Адже майже 60% всіх генерувальних потужностей України розташовані сьогодні у зоні окупації або бойових дій. Як і потужності нашої компанії. Тобто загалом з енергетичного пулу у $12 млрд інвестицій приблизно $7,5 млрд перебувають під надзвичайно високим ризиком.

Визначальною у відновленні галузі буде політика держави щодо енергоринку. Сподіваюся, що будуть створені механізми, які дозволять у повоєнний період швидко реанімувати енергетику і всю вітчизняну економіку. Галузь хотіла би відчути  впевнене та ефективне державне управління задля швидкого подолання руйнівних наслідків війни. Для компенсації величезних збитків, завданих війною, має бути створений дієвий механізм на кшталт фонду. Позиватися до РФ за відшкодуванням збитків від імені десятків тисяч суб’єктів бізнесу різного масштабу або хоча би принаймні з галузевими позовами повинна держава.   

Вітер змін

Сьогодні Міністерство енергетики вважає атомну енергетику основою генерації для України. Проте питання, пов’язані з продовженням терміну служби або модернізацією атомних електростанцій, є наріжним каменем української атомної енергетики. Невирішеними залишаються й питання зі зберігання відпрацьованого ядерного палива та його постачанням в Україну. Раніше цю функцію значною мірою виконувала Росія. Наявність централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива у Чорнобильській зоні відчуження, лише за 130 км від Києва, несе потенційну загрозу для мешканців столиці. Захоплення Запорізької та Чорнобильської електростанцій російськими загарбниками чи польоти російських ракет над Хмельницькою АЕС, які, на щастя, не пошкодили станцію, демонструють існування значного ризику ядерного тероризму.   

Ще складніша ситуація у тепловій енергетиці України. Більшість із діючих ТЕС працює на вугіллі, завдаючи величезних збитків екології та негативно впливаючи на здоров’я місцевого населення. Майже 60% вугільних електростанцій в Україні застаріли, вони давно пройшли нормативний термін служби у 25 років. Експлуатація українських ТЕС дуже дорога через низьку ефективність і високі витрати на технічне обслуговування.  

Залежність України від викопної та атомної енергетики робить нас вразливими до російських атак, як гібридних, так і військових. Саме тому замість відновлення енергетичної інфраструктури, що працює на викопному паливі, післявоєнна Україна має побудувати нову енергетичну систему з широкомасштабним використанням відновлюваних джерел енергії. І хоча у проєкті Національного плану дій з відновлюваної енергії планують збільшити частку відновлюваних джерел енергії в енергетичному балансі до 25% до 2030 року, ми маємо брати приклад з ЄС і прагнути більш амбітної мети — 40% ВДЕ в енергопостачанні країни до 2030 року. Україна може і має стати регіональним центром економічної та енергетичної декарбонізації. Декарбонізація всієї вітчизняної економіки має стати одним із пріоритетів розвитку енергетичної галузі та промисловості.  

Інших альтернатив немає. Світ відмовляється від вугілля. Атомна енергетика не є рішенням для України. Не тільки тому, що вона знову може стати мішенню для ядерного тероризму, а й тому, що будівництво нових АЕС потребує багато часу і грошей. Натомість об’єкти відновлюваної енергетики швидко будуються і є набагато дешевшими, та головне, безпечнішими як для довкілля, так і для людей.   

Розбудова сучасного енергетичного сектору, що використовує відновлювані джерела енергії, і відхід від нежиттєздатних технологій викопної енергетики минулого зробить енергетичний сектор України справді незалежним і привабливим для залучення інвестицій у розбудову економіки після війни. Енергетична незалежність для деяких країн є вибором. Для України це життєва потреба. 

Гнучка енергосистема

Війна Росії проти України поставила нашу державу, ЄС і світ перед викликом щодо запровадження ембарго на закупівлю нафти, газу і вугілля у країні-агресорці. Наприклад, Міжнародна енергетична агенція рекомендує не підписувати жодних нових контрактів на постачання газу з Росії, замінити постачання російського газу з інших джерел, пришвидшити запуск нових вітрових та сонячних проєктів, максимізувати виробництво електроенергії з біомаси та ядерної енергії, активізувати зусилля з диверсифікації та декарбонізації джерел гнучкості енергосистеми та інші заходи.   

На жаль, майже 40% енергії Україна змушена закуповувати за кордоном. Фактичне споживання природного газу 2021 року становило 26,8 млрд м³, зокрема, населенням — 8,6 млрд м³, виробниками тепла — 6,3 млрд м³, промисловістю, бюджетними організаціями та іншими непобутовими споживачами — 11,9 млрд м³. Необхідний імпорт газу в Україну останнім часом становив 8-10 млрд м³ щороку.   

Зважаючи на плани розвитку до 2030 року, Україна здатна скоротити та замістити імпортований газ до 10 млрд м³/рік і стати повністю енергонезалежною щодо газу. Проте, вважаю, що термін досягнення цього скорочення, закладений у програмних документах України, занадто великий. У нинішній воєнно-політичній та економічній ситуації ці програмні документи потребують коригування. Повної енергонезалежності щодо газу потрібно досягати значно раніше, щонайбільше протягом кількох років.   

Вважаю, що Україні треба якнайшвидше розробити дієву та амбітну програму відмови протягом кількох років від імпортного газу. Така програма має стати основою відновлення енергетики України після війни.  

Інвестиції та реформи

Україна тільки входить у тривалий збройний конфлікт, тому відновлювати економіку будемо 1-2 роки. Проте український бізнес має певні перспективи розвитку в умовах війни та у повоєнний час. Але найперше, що треба зробити, це якнайшвидше закінчити війну. Важливо налагодити постачання сировини, палива, запчастин та інших матеріальних ресурсів, забезпечити доступ до них вітчизняних виробників. Неодмінно треба налагодити збут українських товарів металургійної та сільськогосподарської галузей. Необхідно також спростити усі процедури доступу підприємців до сировини та отримання усього необхідного для роботи. І потрібно підтримувати українців коштом іноземних партнерів, щоб люди могли купувати товари і таким чином підживлювати споживчий попит.  

Величезні руйнації країни спонукатимуть до повоєнного будівельного буму. Це стане поштовхом до всіх причетних до будівництва галузей та сировинних ринків. Буде також високий попит на все, що стосується харчової промисловості. Загроза голоду в низці країн через війну Росії та України стимулює розвиток аграрного ринку. Вибірково активізується сектор інформаційних технологій, особливо продуктові та сервісні компанії, спрямовані на зовнішнє споживання.   

Підтримка західних країн і потенційні багатомільярдні інвестиції не повинні зупинити розпочаті реформи. Не має бути ілюзій, що весь світ нам тепер щось винний. Без внутрішніх змін ніхто не дасть нам сотні мільярдів на відновлення країни.  

* Cформовано з повідомлень на особистій сторінці у Facebook та в етері ICTV

Розвинена переробка

Україна 3.0 має стати цифровою та спрощеною, з меншою кількістю працівників державного апарату. На сьогодні 60-70% працівників держапарату неефективні або ж виконують незрозумілі завдання. Тому потрібно оптимізувати процеси та адаптувати їх до реальних потреб країни. Думаю, що третини від наявних сьогодні державних посад службовців і функцій більш ніж достатньо. У кінцевому результаті Україна має бути швидкою, адаптивною, вільною від чиновників та корупції, з прозорими та простими правилами оподаткування. Країною, яка не повторює чужий досвід, а дає нові економічні та податкові сенси. Я не впевнений, що у найближчому майбутньому Україна стане осередком найпередовіших технологій, але вона однозначно може стати державою, яка швидко впроваджує прогресивні рішення.   

У такій країні агросектор — це галузь високопродуктивних, екологічних, економічно рентабельних технологій, яка постійно впроваджує інновації. У повоєнному майбутньому сільське господарство буде одним із флагманів вітчизняної економіки, що допоможе збільшити валютні надходження у країну та підвищити добробут громадян.   

Україна й надалі залишатиметься одним із гарантів продовольчої безпеки у світі та матиме потенціал для того, щоб збільшити виробництво агропродукції. Структура посівних площ залишиться у тому вигляді, в якому була донедавна. На ринку будуть як великі, так і середні та дрібні гравці. Проте фокус зміститься на невеликі господарства із земельним банком у 10-30 тис. га, які показали високу ефективність за теперішніх умов.   

Україна має стати також країною з розвиненою переробною промисловістю. Ми повинні виробляти кінцеву продукцію з високою доданою вартістю, і саме цю нішу маємо знайти для себе на світовому ринку. На мою думку, експорт зерна та сировини — це добре, але така роль не є економічно правильною, це не про довгострокову перспективу. Крім того, Україна має інтегруватися в Європу та її ринок, знайти нішу для своїх продуктів. Це складно, але можливо.   

Важливим питанням після війни буде також удосконалення логістичної мережі в Україні та її адаптація до європейської транспортної логістики. І, мені здається, одним із пріоритетів у післявоєнному майбутньому буде розвиток людського капіталу. Маю на увазі збереження зайнятості та повернення наших громадян з-за кордону, адже люди є найціннішим потенціалом країни.    

Парадигма приграниччя

Потрібна абсолютно нова парадигма подальшого розвитку України, яка би базувалася на її прикордонні. Високий ризик повторення агресії з боку РФ потребує стратегії розміщення інфраструктури та бізнесу на території України з урахуванням її вразливості, вартості капіталовкладень, мобільності та технологічності. Основний критерій, на який варто зважати під час перегляду стратегічного планування розвитку країни, — визначення ризиків ураження та ймовірних втрат народного господарства від руйнувань інженерної, соціальної, житлової та бізнесової інфраструктури, ризиків зниження людського потенціалу внаслідок агресії.   

Доцільність поділу території України на зони з високим, середнім та низьким рівнем ризику ураження є актуальною під час планування розвитку територій. У випадку повномасштабної агресії західні регіони як малоуразливі мають приймати евакуйоване населення та рухомі матеріальні цінності. На центральних регіонах із середнім рівнем ризику лежатиме місія забезпечення постачання амуніції та продовольства для потреб ЗСУ. А території, які може обстріляти ворожа далекобійна артилерія, на жаль, є прифронтовими.   

Підприємець сам вирішує, де йому розташувати бізнес. Однак у влади мають бути певні інструменти впливу на такі рішення, щоб мінімізувати ризики як для бізнесу, так і для населення. Привабливим видається механізм страхування бізнесу. Держава не повинна брати на себе всі ризики форс-мажору війни, якщо бізнес буде у зоні високого ризику. На території біля кордонів, які можуть зазнати мінометного обстрілу з території ворога, потрібно заборонити розміщувати виробничі потужності з високою капіталізацією. і це питання не стільки самого бізнесу, скільки питання безпеки людей, що проживають на цій території. На території з високим рівнем ризику доцільно розміщувати мобільний бізнес, наприклад ІТ, бізнес з низькою капіталізацією або низьким рівнем доданої вартості.  

Надважливим є також питання фінансування відновлення країни. І тут ключовим іспитом для повоєнної української держави постає вибір механізмів використання коштів. Жорсткий супровід проєктів, як це заведено сьогодні деякими донорами, неприйнятний: надто довго тривають всі процедури, та й іноземний супровід з’їдає багато коштів. Надію, що донори віддадуть гроші, заплющивши очі на відновлення звичних для України "схем", теж варто відкинути. Тож з огляду на перспективи європейської інтеграції Україна вже зараз має засвоювати методології програмного і проєктного планування, які працюють у Європейському Союзі. І це буде прикладом найкращого виконання домашнього завдання України, необхідного для вступу до ЄС.