Український агроекспорт в сезоні 2024/2025: які в нас шанси проти кремлівської дипломатії та демпінгу зерном

Завдяки травневим обмеженням ЄС на російську с/г продукцію, на світовому ринку сільгоспсировини сформувався поділ: росіяни нарощують експорт до країн Азії та Африки, а українські — до Євросоюзу. При цьому росіяни сильно демпінгують: наприклад, соняшникову олію продають із дисконтом до $50 до української, а соняшниковий шрот — $15-20. 

Через це у поточному сезоні українським аграріям варто максимально диверсифікувати канали експорту.  Даний процес вже запущений, і його перебіг залежатиме від світової кон'юнктури та можливостей України здійснювати постачання сільгосппродукції на три основні континенти, де чекають українське зерно.    

Ключові точки експорту с/г культур до ЄС

Головні ринки Євросоюзу, на розвитку та збереженні торгівлі з якими має зосередитись Україна — Іспанія, Нідерланди і Італія, зазначає генеральний директор Української аграрної конфедерації (УАК) Павло Коваль. 

Головна торгівельна стратегія щодо Іспанії — не перегріти цей ринок надмірним експортом з України, підкреслює він. У вересні 2024 року іспанські фермери вже протестували проти українського зерна, тому важливо не допустити торгівельного протистояння, як це сталося з рядом східноєвропейських країн за минулі два роки.

Інший традиційний імпортер кукурудзи з України — Нідерланди. До великої війни країна купувала навіть більше цієї культури, ніж Іспанія, на рівні 2 млн тонн на рік. У 2022 році імпорт кукурудзи просів до 1,41 млн тонн з 2,266 млн тонн у 2021 році, але за дев'ять місяців 2024 року вже перевищив 2,08 млн тонн.  

Третім найбільшим покупцем українських зернових в ЄС є Італія, додає експерт. Ця країна традиційно посідає місце в ТОП-10 світових покупців української кукурудзи, зазвичай імпортуючи 0,5-1,5 млн тонн. За час повномасштабного вторгнення щорічний імпорт кукурудзи з Італії зріс у 2-3 рази. Аналогічно за цей час у кілька разів виросли і поставки української пшениці, що наблизило Італію до десятки найбільших імпортерів цієї культури.

Гендиректор УАК також наголошує на важливості розширення торгових відносин з транзитними країнами ЄС — Румунією та Польщею, які фактично роблять можливим експорт зерна до ЄС та третіх країн. 

Крім того, Україна має в ЄС і локальні інтереси. Наприклад, Польща купує український соєвий шрот для тваринницького сектору, Німеччина — ріпак для своїх переробних заводів, Болгарія — насіння соняшнику. 

ЄС вже вжив суттєвих заходів, щоб запобігти ввезенню частини російської та білоруської агропродукції, уточнює Олександра Авраменко, голова комітету з євроінтеграції Українського клуба аграрного бізнесу (УКАБ). Подальше посилення санкційного тиску в найближчому сезоні не очікується. 

З іншого боку, у поточному сезоні (до кінця червня 2025 року), нові мита на українське зерно від офіційного Брюсселя також не очікуються, уточнює посол з особливих доручень МЗС Ольга Трофімцева. Водночас можливі локальні спроби підбурювання окремих груп фермерів в Польщі, які вже заявили про намір блокувати рух вантажного транспорту перед пунктом пропуску “Медика”. 

Водночас вона не радить переоцінювати вплив європейських заборонних мит на РФ. У 2023 році Росія експортувала до ЄС близько 4 млн тонн зернових, олійних і продуктів їх переробки, що суттєво менше за показники України. Про критичний удар по економіці РФ говорити не варто, але введені обмеження все ж скоротять російський експорт і зменшать її політичний вплив на країни ЄС і продовольчу безпеку організації.

Можливість відмови від транзиту і споживання російської агропродукції розглядають Литва і Польща, додає гендиректор УАК. Це не основні ринки Європи за обсягами споживання, але вони формують політику ЄС, за якою країна-агресор має понести покарання за розв’язану в Україні війну. Ідею можуть підтримати балтійські та скандинавські країни, але не варто розраховувати на повну відмову найбільших споживачів в ЄС від російської сільгоспсировини на користь України. Європейці керуються стратегією власної продовольчої безпеки, тому Україна має думати не лише про ринок ЄС як основний, а про азійські та африканські ринки. 

Постачання зерна до Азії спирається на політичні відносини 

Серйозна проблема для українського зерна на азійських ринках — тісна політична та торгівельна співпраця країн континенту з Росією, зазначає Ольга Трофімцева. РФ об'єктивно залишається серйозним постачальником зернових і олійних культур на  Середній та Близький Схід і Південно-Східну Азію. 

Попри це, Україна є помітними гравцем на азійських ринках. З початком великої війни українська продукція не пропала із цього континенту, вітчизняні експортери та зернотрейдери змогли досить швидко адаптуватись до нових умов і частково відновити свою присутність на цих ринках. Однак, за останні роки суттєво скоротилось постачання української агропродукції до Саудівської Аравії, Південної Кореї, Іраку, Філіппін, Ємену та Пакистану.

В Азії є країни, ринки яких Україна може вважати втраченими на роки, додає посол з особливих доручень МЗС. Це Іран, великий споживач сільгосппродукції, країна-співучасник російської агресії, як і країна-вигнанець КНДР. Між Іраном та Україною існує потенціал для взаємовигідної торгівлі зерном, і українські дипломати ще до повномасштабного вторгнення намагалися налагодити співпрацю. На жаль, ця країна вибрала союзниками ворогів України, тому будь-яка торгівля зараз неможлива.     

Ключові імпортери агропродукції в Азії — Китай, Індонезія та Туреччина, розповідає Павло Коваль.  

Китай до великої війни був традиційно найбільшим покупцем української кукурудзи та ячменю, поставки у 2020-2021 рр. досягали 8 млн тонн і 3 млн тонн відповідно. В перший рік російського вторгнення експорт кукурудзи впав маже вдвічі, а ячменю — вдесятеро. У 2023-2024 рр. він відновлюється, але ситуацію ускладнює жорстке державне регулювання та постійний перегляд дозволених обсягів імпорту тої чи іншої продукції. Крім того, у Китаї жорсткіші вимоги до імпортної агропродукції в порівнянні з іншими ринками регіону.

Інший ключовий ринок — Індонезія, густонаселений та постійно зростаючий ринок, який було частково втрачено за час війни. До повномасштабного вторгнення Індонезія входила у ТОП-3 експортні ринки пшениці для України з обсягом близько 3 млн тонн.  щорічно. У 2022 році цей показник впав до 0,35 млн тонн, у 2023 — збільшився до 0,66 млн тонн, а за 9 місяців 2024 року в країну поставлено 1,96 млн тонн. 

За останні два роки позиції на ринку пшениці Індонезії посилили Австралія та РФ. Цей ринок на 280 млн людей є дуже цікавим для України через швидкий ріст населення та споживання, там практично щосезону виникають додаткові торгівельні ніші. Україна має обов’язково працювати за цим напрямком, уточнює гендиректор УАК.  

Третій ключовий ринок — Туреччина, сусід України в чорноморському регіоні. Вона входить до ТОП-10 торгівельних партнерів України, є суттєвим покупцем її основних зернових культур: пшениці, кукурудзи та ячменю. Країна традиційно імпортує близько 1 млн тонн української кукурудзи на рік, тоді як ввезення пшениці та ячменю активно регулює імпортними митами. 

Завдяки Чорноморській ініціативі, організованій за посередництва Туреччини й ООН, ця країна у 2022-2023 рр. стала одним з основних імпортерів агропродукції з України, нагадує Павло Коваль. За цей період країна завезла понад 400 тис. тонн ячменю та посіла перше місце серед імпортерів, випередивши традиційного лідера – Китай. Щодо пшениці, то Туреччина у 2022 і 2023 рр. імпортувала понад 2 млн тонн, зайнявши відповідно перше та друге місце серед імпортерів.

Туреччина, як і Китай, тісно співпрацює з РФ, уточнює експерт. Проте вона завжди залишатиметься важливим партнером України у чорноморському регіоні завдяки зручній логістиці та геополітичним умовам. Тому відносини між країнами грунтуватимуться не лише навколо аграрних та торгівельних питань, але і по багатьох інших компонентах, в тому числі безпекових. 

Перспективи торгівлі з Африкою

У 2023 році Україна експортувала до африканських країн 5,7 млн тонн зернових культур, тоді як за дев’ять місяців 2024 року цей показник уже перевищив 7,8 млн тонн, розповідає керівниця аналітичного відділу УКАБ Світлана Литвин. Проте це лише робота з повернення на традиційні ринки: до великої війни їхній експорт досягав 12-13 млн тонн на рік.

За час війни експортні відвантаження української агропродукції ростуть, але присутність РФ в африканському дипломатичному полі ускладнює Україні комунікацію. Це відмічав Микола Сольський, на той час український міністр агрополітики, після візиту в Нігерію, Гану та Сенегал на початку 2023 року. За його словами, на неофіційному рівні представники цих країн розуміють агресивний характер розв'язаної Росією війни, але на офіційному рівні не завжди готові про це заявити через політичні та торгові зв’язки з країною-агресором.

Ольга Трофімцева підкреслює, що за останній рік на африканському напрямку значно активізувались українські дипломати та МЗС, проте про нові проривні контракти поки що говорити зарано. Дійсно, Україна постійно проводить спільні заходи з країнами Африки, встановлюються нові контакти B2B, адже без цього діалогу український бізнес випаде з ринків, на яких демпінгує Росія. Загалом, українські торгові відносини з Африкою — це робота вдовгу, як з погляду експорту, так і з боку зменшення залежності африканських країн від імпортного продовольства. 

Ключовим ринком Африки для України Павло Коваль називає Єгипет, інші важливі — Лівія, Алжир, Туніс. Єгипет традиційно купує найбільше на континенті української пшениці, входить у ТОП-5 імпортерів кукурудзи, іноді купує ячмінь. До війни він ввозив щорічно понад 3 млн тонн пшениці і кукурудзи, але з початком війни втратив лідерство. 

Україну в Єгипті частково замістила російська продукція, частково — європейських країн, зокрема Румунії та Франції. До повномасштабного вторгнення Україна була найбільшим постачальником зерна в цю країну, але у 2023 році ця частка скоротилась до 12%. Російська ж частка збільшилась майже до 70%. У 2024 році ситуація для України покращується, однак все ще не досягла довоєнного рівня.

Україна ніколи не була ключовим гравцем на африканському ринку сільгоспсировини, і не могла визначати там цінову політику. На жаль, країни цього континенту не вводять санкції проти Росії, як це відбувається в ЄС, тому її статус-кво тут збережеться і надалі, констатує експерт. 

Прогноз на поточний сезон 

Співрозмовники видання сходяться на думці, що поточний маркетинговий сезон стане для українських зернотрейдерів та аграріїв більш успішним за попередній. Це можливо за умови продовження функціонування зернового коридору та збереження хоча б поточної ситуації з безпекою в Україні. 

Павло Коваль наводить основні точки росту аграрного експорту в сезоні:

1. Скорочення валового врожаю ще на 8-10% в порівнянні з 2023/2024 МР, до 69-70 млн тонн зернових, олійних та бобових культур. Безумовно, експортний потенціал в часи війни нижчий за довоєнні 100+ млн тонн, але для агробізнесу поточний сезон може бути комфортнішим через ріст світових цін на продовольство та менше завантаження експортної інфраструктури. Якщо обсяги руйнувань Росією    логістичної інфраструктури не буде зростати, а порти Великої Одеси та Дунаю збережуть поточний режим роботи — Україна зможе вивезти необхідні обсяги врожаю;
2. Ціни на агросировину на внутрішньому ринку в цьому сезоні сприятливіша для аграріїв та експортерів порівняно з минулим сезоном. Якщо вони сильно не зміняться, сезон 2024/2025 стане для України успішнішим за два минулі сезони; 
3. Структура посівів цьогоріч приблизно відповідає останнім трьом рокам, але фермери адаптуються до експортних цін. Наприклад, ростуть площі під експортно привабливими соєвими бобами, тоді як ячменю вирощено суттєво менше, оскільки на нього зараз складніше знайти покупця за кордоном.

Загалом, Україна в сезоні 2024/1025 МР вже вийшла на гарні темпи експорту на традиційні європейські ринки, але також має повертатись на традиційні ринки інших континентів. Ключова десятка експортерів, з якими Україна змушена “штовхатись ліктями” — Латинська Америка (Аргентина та Бразилія), Канада, Австралія, ЄС, РФ, додає гендиректор УАК. 

Стосовно покупців, він радить українському бізнесу звертати увагу на сільськогосподарські контракти країн Африки загалом, особливо Єгипту, Алжиру, Пакистану. При цьому цікаві як державні тендери на постачання агросировини, так і приватні. 

Попри вагомі втрати українського агросектору за час війни, драматичної втрати ринків збуту на користь РФ не сталося, нагадує Ольга Трофімцева. Агросектор всередині країни зазнав значних втрат, і ключовим стане питання відбудови, розмінування тощо. За умови збереження доступу до моря співпрацю з іншими країнами можна відновити значно швидше, причому не лише надолужити обсяги, а і зростати до довоєнних показників.  

Прогноз на майбутній сезон скоріше позитивний, додає вона. Український агросектор на прикладі розбудови приватних експортних шляхів через порти Дунаю вже продемонстрував свою адаптивність — за дуже короткий час цей торговий коридор запрацював і без державних втручань. Через це експортні виклики на поточний сезон зараз виглядають цілком реалістичними для України.