- Категорія
- Агро
- Дата публікації
- Додати Dilo.ua як бажане джерело в Google
Як змінилася географія покупців українського зерна після перебудови маршрутів
Перебудова експортної логістики поки не призвела до радикальної зміни географії покупців українського зерна. Україна продовжує постачати продукцію на традиційні ринки, однак обсяги експорту скоротилися, а частка окремих країн помітно змінилася. Dilo розповідає, як зміна маршрутів вплинула на географію українського зернового експорту.
За дев'ять місяців 2026 року Україна експортувала 29,5 млн тонн зернових проти 39 млн тонн за аналогічний період минулого року. За словами керівника аналітичного відділу УКАБ Максима Гопки, одна з причин полягає в обмеженнях роботи портів Великої Одеси та необхідності перенаправляти частину продукції через альтернативні маршрути.
До блокування глибоководні порти забезпечували основну частину українського агроекспорту. За даними Мінагрополітики, у червні через них проходило близько 90% експорту зернових, олійних культур та продуктів їх переробки. Після російських ударів по Чорноморським портам альтернативні маршрути дозволяють забезпечувати лише близько 45-50% необхідних обсягів експорту.
Туреччина залишається найбільшим покупцем
Найбільшим покупцем українських зернових залишається Туреччина. За даними УКАБ, за дев'ять місяців 2026 року поставки до країни зросли з 5 млн до 6,3 млн тонн порівняно з аналогічним періодом минулого року. Її частка в українському експорті зернових збільшилася з 17,7% до 21,2%.
Більше українського зерна почала купувати й Італія. Обсяги зросли з 2,3 млн до 3,1 млн тонн, а частка країни в експорті з 7,9% до 10,7%. Поставки до Алжиру збільшилися з 1,7 млн до 2,3 млн тонн, а його частка з 5,8% до 7,6%.
Натомість помітно скоротився експорт до Єгипту. Якщо за дев'ять місяців 2025 року Україна поставила туди 4,3 млн тонн зернових, то за аналогічний період 2026-го лише 2,8 млн тонн. Частка Єгипту відповідно зменшилася з 14,8% до 9,5%.
Водночас структура покупців відрізняється залежно від культури. За даними Української зернової асоціації, у 2025/26 маркетинговому році найбільшим покупцем української кукурудзи була Туреччина, яка імпортувала 6,46 млн тонн. Найбільше пшениці придбав Єгипет, придбавши 3,86 млн тонн, потім Алжир із 2,78 млн тонн та Індонезія з 2,07 млн тонн. Китай залишався найбільшим покупцем українського ячменю з обсягом 487 тис. тонн.
При цьому Гопка наголошує, що зміни в обсягах поставок до окремих країн поки не означають принципової перебудови географії збуту.
“На сьогодні географія експорту зерна суттєво не змінилася, якщо говорити про кінцевого споживача. Змінилися логістичні шляхи реалізації української продукції через Румунію та Польщу як транзит. Ми експортуємо на ті ж самі ринки, що й минулого року, проте вже інші обсяги продукції”, — пояснює він.
Для окремих експортерів, однак, структура покупців змінилася помітніше. Генеральний директор групи компаній “Агропросперіс” Ігор Осьмачко оцінює ці зміни в контексті останніх п'яти років.
До повномасштабної війни нашим найбільшим покупцем був Китай. Далі йшли Європейський Союз і країни Африки. Після початку повномасштабного вторгнення ми почали більше перевозити через Дунай і західні кордони, і ЄС став нашим найбільшим ринком.
Після запуску зернового коридору компанія знову змогла відправляти великі суднові партії до Китаю. Однак зараз цей напрямок суттєво скоротився.
“Китай фактично вибув із числа наших основних покупців. Зараз ми постачаємо туди дуже обмежені партії, переважно ячмінь. Китай переорієнтувався з української продукції на інших постачальників”, - каже Осьмачко.
Натомість більшого значення для компанії набули країни Середземномор'я, зокрема Туреччина, Італія, Єгипет та Алжир. Водночас працювати з віддаленими азійськими ринками стало значно складніше.
“Бангладеш, Індонезія, В'єтнам — це ринки, які ми розвивали й куди раніше постачали продукцію. Зараз для нас працювати з ними дуже складно. Натомість до наших ринків додався Алжир, куди протягом останнього року ми досить багато постачали”, - розповів Осьмачко.
Як змінилися маршрути постачання українського зерна
Обмеження роботи Великої Одеси змушують експортерів знову активніше використовувати Дунай і західний кордон. У вересні пропускна спроможність альтернативного маршруту через Румунію становила 1,19 млн тонн, через Польщу 420 тис тонн, а через Угорщину 330 тис тонн, каже Гопка.
“Частина потоків переходить на Дунай і залізницю, але такі маршрути дорожчі та мають меншу пропускну спроможність”, - додає він.
На практиці вплив зміни маршрутів уже відчувають українські експортери. За словами Осьмачка, Україна має можливості для експорту через Дунай та західний кордон, однак вони не можуть повністю замінити морські порти. Окрім меншої пропускної спроможності, альтернативна логістика обходиться дорожче.
За оцінками Мінагрополітики, у 2026 році Україна очікує отримати близько 80 млн тонн зернових та олійних культур, з яких близько 60 млн тонн планується експортувати. Водночас альтернативними маршрутами за нинішніх умов можна вивезти близько 30 млн тонн. Тож навіть за максимального використання альтернативних шляхів вони здатні покрити лише частину експортних потреб України.
Ціна вже не є головною перевагою українського зерна
Зміна маршрутів впливає не тільки на обсяги поставок, а й на конкурентоспроможність української продукції на зовнішніх ринках. В УКАБ наголосили, що Україна традиційно залишається конкурентною насамперед за ціною зерна, однак сьогодні дедалі більшу роль відіграє вже не FOB-ціна сама по собі, а кінцева ціна доставки та гарантованість виконання контракту. А дорожчий фрахт, страхування, простої суден і переорієнтація вантажів через Дунай можуть повністю зменшити цінову перевагу української продукції.
Цю проблему бачать і самі експортери. За словами Осьмачка, головна складність альтернативних маршрутів полягає саме в їхній економічній доцільності. Якщо протягом попередніх років виробник міг отримувати за пшеницю на елеваторі близько $211-217 за тонну, то за нинішньої логістики в окремих сценаріях ця сума може знижуватися приблизно до $114.
Ще одним фактором для іноземних покупців стала передбачуваність поставок. За словами Гопки, логістичні ризики стали значно важливішим фактором для покупців.
Іноземний покупець сьогодні оцінює не лише ціну українського зерна, а й імовірність того, що судно буде завантажене та прибуде вчасно. Після посилення атак у Чорному морі частина судновласників скасовує рейси, а покупці затримують закупівлі або переорієнтовуються на Румунію та Болгарію, навіть якщо зерно там коштує дорожче. Це свідчить про появу "премії за надійність" поставки.
Особливо це впливає на довгострокові контракти, адже покупці менш охоче замовляють великі обсяги на кілька місяців наперед, якщо не можуть спрогнозувати доступність портів і вартість доставки. В такому випадку зростає роль коротших контрактів і менших партій.
Подібні зміни відбулися й у роботі “Агропросперіс”. До повномасштабної війни компанія могла продавати зерно на рік уперед. Після вторгнення горизонт планування скоротився, а вже навесні цього року становив два-три місяці. Зараз в компанії не продають зерно наперед, а торгують переважно тим зерном, яке уже завантажено. Загалом контракти наперед на ринку залишаються, однак сама компанія намагається мінімізувати ризики.
“Для нас контракт означає, що ми маємо виконати поставку. Якщо ми не впевнені, що судно безпечно вийде, намагаємося продавати вже тоді, коли бачимо, що воно з нашим вантажем перебуває в безпечній зоні. Після виходу судна в безпечну зону знайти покупця значно простіше”, - каже Осьмачко.
Водночас на більш прогнозованих маршрутах горизонт контрактування може бути довшим. Наприклад, під час відправлення зерна баржею до Констанци компанія може укласти контракт за кілька тижнів до поставки.
Україна ризикує втрачати не ринки, а частку на них
Якщо проблеми з логістикою зберігатимуться, Україна ризикує поступово втрачати частину своїх позицій на окремих ринках.
“Такий ризик є, але це більше про втрату частки ринку, а не про повне зникнення українського зерна з певної країни”, - каже Гопка.
Найбільше це стосується конкурентних ринків, де українське зерно можна замінити продукцією з країн ЄС, Аргентини, Австралії чи США. Насамперед це стосується країн Північної Африки та Південно-Східної Азії. Саме ці ринки зараз є особливо важливими для української пшениці. В УКАБ кажуть, що проблема полягає в тому, що після переходу покупця на іншого постачальника повернути частку ринку складніше, і це потребуватиме часу.
На прикладі “Агропросперіс” видно, як логістичні обмеження впливають на ринки збуту українських експортерів. Компанія суттєво скоротила поставки до Китаю та має труднощі з відвантаженнями на віддалені азійські ринки. Осьмачко водночас вважає, що частину покупців після відновлення стабільної роботи морських портів можна буде повернути.
“Поки що ми фактично не думаємо про конкуренцію за втрачених покупців, тому що просто не можемо доставити товар на частину цих ринків. Думаю, якщо повноцінно запрацюють порти, повернення частини покупців відбудеться досить швидко. Ми вже проходили це у 2022 році”, - каже він.
Складніше буде повернутися на ринки, де для покупців особливо важлива надійність постачання. За словами Ігоря Осьмачка, відновити роботу з такими країнами, як Китай, українські експортери зможуть після покращення безпекової ситуації.
“За останні п'ять років ми кілька разів були змушені фактично перебудовувати нашу експортну бізнес-модель. У таких умовах головне завдання керівництва - не просто зберегти обсяги продажів, а забезпечити фінансову стійкість компанії, контролювати ризики та зберігати можливість швидко масштабувати бізнес після відновлення логістики”, - додає він.
Отже, зміна експортних маршрутів поки не призвела до кардинальної зміни географії українського зернового експорту, однак уже впливає на частки окремих ринків. Зростають поставки до Туреччини, Італії та Алжиру, тоді як для окремих експортерів ускладнюється робота з віддаленими азійськими покупцями.
Подальша географія експорту залежатиме не лише від попиту на українське зерно, а й від того, чи зможе Україна доставляти його за конкурентною ціною та у передбачувані строки.