На автопілоті: чи готова Україна довіритися роботам за кермом?

Світовий контекст: хто вже їздить без водія

За даними компанії McKinsey, ринок автономних транспортних засобів досягне $400 млрд до 2035 року. Сьогодні лідерами технології є США та Китай, де вже працюють комерційні сервіси безпілотних таксі.

У Сан-Франциско Waymo в серпні 2024 року було понад 312 тисяч поїздок всього в Сан-Франциско за місяць. тисяч поїздок без водія. Tesla випустила понад 5 млн автомобілів із системою Autopilot, а китайський BYD планує до 2025 року оснастити повністю автономними функціями 30% своєї лінійки.

Трохи про особливості безпілотних систем

Технології автономного керування переписують правила дорожнього руху, поступово звільняючи водіїв від рутинних операцій за кермом. Але наскільки далеко зайшов цей процес і коли ми зможемо повністю довірити машині наше життя?

Системи автономного керування поділяються на п'ять рівнів — від L1, де авто лише частково допомагає водієві (наприклад, утримує смугу чи підтримує дистанцію), до L5, коли транспортний засіб здатен повністю рухатися без участі людини. 

Наразі більшість комерційних моделей застрягли на рівнях L2–L3: вони можуть самостійно керувати в окремих ситуаціях, скажімо, на трасі під час монотонної поїздки між містами. Але при цьому водій ще залишається головною діючою особою за кермом. Він повинен постійно контролювати процес і бути готовим взяти керування у будь-який момент, коли система визнає своє безсилля перед складністю дорожньої ситуації.

Українські реалії: інфраструктура та законодавство

Україна поки що не так стрімко розвивається у цьому питанні, на відміну від світових лідерів. Загалом основними гальмівними чинниками можна виділити застаріле законодавство, слабку дорожню інфраструктуру та відсутність цифрових стандартів.

Чинний Закон України "Про дорожній рух" досі не містить жодного згадування про автономні транспортні засоби. Дорожня інфраструктура також потребує кардинального оновлення. Безпілотні автомобілі потребують чіткої дорожньої розмітки, стандартизованих знаків та цифрової комунікації з транспортною мережею. 

Технологічні виклики українських доріг

Системи комп'ютерного зору, що лежать в основі безпілотних авто, навчалися переважно на західних дорогах із їх стандартами та особливостями. Українська специфіка створює додаткові труднощі.

Хаотичне паркування, відсутність або стертість розмітки, непередбачувана поведінка учасників дороги: усе це може поставити в глухий кут навіть найсучасніші алгоритми. Додайте сюди ями, несподівані ремонти без попередження та непередбачувану поведінку пішоходів у містах.

Інакше кажучи, українські дороги ще не готові розмовляти мовою роботів. Попри активне оновлення вуличної інфраструктури, якість дорожньої розмітки залишається нерівномірною. Через це системи комп’ютерного зору збиваються з пантелику через нечіткі лінії або їхню відсутність. Адже машина, звикла до чітких алгоритмів, губиться там, де людський водій інтуїтивно зрозуміє логіку руху.

Натомість у Німеччині чи Нідерландах розмітка оновлюється за годинником, а дорожня інфраструктура створена з розрахунком на сучасні системи допомоги водієві. Так стабільна й точна робота технологій, які в українських реаліях часто дають збої там, де їх найбільше очікують.

Психологія довіри: чи готові українці

В цілому, українське суспільство зустрічає ідею безпілотного транспорту зі стриманим скептицизмом. Значна частина громадян виявляє обережність щодо впровадження автономних транспортних засобів і можливо, це швидше захисна реакція на невідоме, ніж свідома опозиція прогресу.

Але побоювання українців цілком раціональні. Технічні збої та кіберзагрози турбують потенційних користувачів не менше, ніж фахівців галузі. Адже коли життя залежить від програмного коду, питання «а що, як щось піде не так?» стоїть досить гостро. До того ж, такі випадки вже були. Наприклад, на початку 2025 року був прецедент, коли технічний підприємець Майк Джонс мав дістатися до аеропорту в Фініксі, але через збій програми автомобіль кілька годин їздив по колу на парковці в Лос-Анджелесі.

Дистанційна допомога операторів не спрацювала, і Джонс ледь встиг на рейс. Пізніше він критикував компанію за відсутність людського підходу в обслуговуванні клієнтів.

Waymo визнало технічний збій і не стягувало плату за поїздку. Але випадок показав, що навіть найсучасніші автономні системи можуть буксувати в нестандартних ситуаціях.

Етичні дилеми додають складності до і без того непростого рівняння довіри. Хто має вирішувати, кого врятувати в критичній ситуації: пасажирів чи пішоходів? Як запрограмувати машину на моральний вибір? Ці питання виходять далеко за межі технічних можливостей і торкаються фундаментальних цінностей суспільства.

Проте генераційний розрив очевидний: молодь віком 18–34 роки демонструє значно більшу готовність довіритися роботизованому водієві. Для них технологічні інновації – це природна частина реальності, а не привід для тривог. Саме це покоління, імовірно, і стане першими масовими користувачами автономного транспорту в Україні.

Пілотні проекти та перші кроки

Українська tech-індустрія активно заявляє про революційні проєкти у сфері автономного транспорту, проте реальність виявляється значно скромнішою за декларації.

Нова Пошта справді робила спроби освоїти повітряний простір – у 2021 році компанія здійснила історичний політ дрона з посилкою з Києва до Харкова. Однак обіцяні безпілотні доставні роботи в житлових комплексах поки залишаються в категорії планів.

Укрзалізниця анонсувала два пілотні проєкти на 2025 рік, але вони стосуються лише маршрутизації та управління вагонами, тож до справжніх безпілотних потягів ще дуже далеко.

Київська влада оновила стратегію розвитку до 2027 року з урахуванням воєнного стану, проте конкретних планів щодо "розумного міста" з безпілотною інфраструктурою в документах не знайшлось.

Регуляторні зміни та міжнародна інтеграція

Для успішного впровадження безпілотних технологій Україна має адаптувати європейські стандарти. ЄС працює над єдиними правилами для автономного транспорту в рамках програми CCAM (Connected, Cooperative and Automated Mobility).

Експерти радять Україні не чекати завершення цих процесів, а вже зараз гармонізувати національне законодавство з європейськими вимогами. Це дозволить українським компаніям брати участь у міжнародних проектах та залучати іноземні інвестиції.

Таким сином, першочергові завдання для підготовки України до ери автономного транспорту включають як мінімум, п’ять пунктів:

1. Прийняти базове законодавство про тестування безпілотних авто на дорогах загального користування.
2. Розробити національні стандарти дорожньої інфраструктури з урахуванням потреб автономних систем.
3. Створити пілотні зони для тестування безпілотних технологій у великих містах.
4. Запустити освітні програми для перекваліфікації транспортних працівників.
5. Стимулювати розвиток вітчизняних IT-компаній у сфері автомобільних технологій.

Безпілотна революція неминуча, але швидкість її поширення в Україні залежатиме від політичної волі, інвестицій в інфраструктуру та готовності суспільства прийняти нові технології.