Селекція проблемних кредитів і вірогідність банкрутства банків, – інтерв’ю з першою заступницею голови Національного банку Катериною Рожковою

З іншого боку, в Україні почали виявляти низку компаній, власники яких так чи інакше пов’язані з державою-агресором, є її громадянами або перебувають під санкціями. Найяскравішим прикладом для української банківської системи став Sense Bank, який ще за старою звичкою зазвичай називають "Альфа-банком". Націоналізувати установу через брак ліквідності неможливо, тому йде пошук обхідних шляхів.

Один із таких інструментів – прийняття закону, який би дозволив переводити установи до державної власності через втрату її власниками бездоганної ділової репутації. Про це та інше ми говорили в інтерв’ю з першим заступником Голови Національного банку Катериною Рожковою.

Перше запитання стосовно вірогідного банкрутства дрібних банків. Чи очікувати нам його опісля війни? І чи не склалося вже наразі така ситуація, коли НБУ помічає, що деякі банки йдуть на дно з відомих об'єктивних причин, тому навіть не бачать сенсу їх рятувати?

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

Хороше запитання. Наразі у нас в системі 66 платоспроможних банків. Шість із них мали операційний збиток ще до війни. Модель цих банків була нежиттєздатною і за мирних умов. Чи очікувати нам їхнього банкрутства? У мене наразі відповіді немає. Вони зовсім невеликі і взагалі на ринку неактивні, тобто їхній обсяг ринкових зобов'язань дуже незначний, якщо не нульовий. А обсяг ринкових активів також практично відсутній, тому їхнє банкрутство на ринок жодним чином не вплине. І це радше питання до власників цих банків,  яке, до речі, Нацбанк багато років їм ставив.

Ми їм казали – якщо не знаєте, що робити з банком, то є прекрасна процедура, коли за ініціативою самих власників ліцензія відкликається. Тобто – без жодних втрат для акціонера і без втрати ним ділової репутації. Але ця опція доступна лише для тих банків, які можуть самостійно розрахуватися з усіма вкладниками та кредиторами.

Втім, зараз ми концентруємось саме на великих банках, які формують 90% активів і зобов’язань банківської системи. Це – ядро системи, стійкість якого ми маємо забезпечити. Зокрема, робитимемо це через стрес-тестування.

Справді, у Нацбанку анонсували, що вже навесні проводитимуть стрес-тестування банків. На що регулятор звертатиме передовсім увагу і хто з банків опісля шоку війни зможе відновитися самостійно?

З початку повномасштабного вторгнення ми прийняли цілу низку рішень, які так чи інакше послабили наші вимоги і до оцінки кредитних ризиків, і до капіталу, і до інших пруденційних (наглядових) вимог, щоб банки цей перший шок пройшли більш плавно і спокійно. Але період адаптації закінчився. І подальші плани по підтримці і відновленню економіки вимагають поступового повернення до нормального регулювання, тому що платоспроможна і стійка банківська система – це необхідний базис для відновлення економіки.

Тому нам треба поступово повертати дію тих нормативів, виконання яких ми відтермінували. Повертати вимоги, які ми пом’якшили.

Як це робити в сьогоднішніх умовах? По-перше, без оцінки реального стану справ це неможливо. Спочатку це буде оцінка якості активів, щоб ми з’ясували коректність відображення банками якості кредитного портфеля, достатність формування резервів, оцінили реальний розмір регулятивного капіталу, обсяг необхідної докапіталізації. За нашими оцінками, кредитні втрати сягнуть не менше 30% від кредитного портфеля банків. Нам треба чітко розуміти обсяг цих кредитних втрат, їхній вплив на капітал. Також нам треба розбити цей проблемний кредитний портфель по типах, щоб запропонувати інструментарій по роботі з ним, хоча вже зараз зрозуміло, що треба працювати над питанням відновлення капіталу підприємств, бізнесу. Це допоможе і відновити обслуговування банківських кредитів, і сприятиме відновленню банківського капіталу.

Коли з'ясуємо, наскільки капітал впав, ми проведемо оцінку життєздатності бізнес-моделей банків через прогнозування показників їх діяльності за базовим сценарієм, аби зрозуміти, наскільки банки самостійно завдяки своїй звичайній діяльності зможуть відновити капітал.

Минулого року у банків знизилися комісійні доходи. По-перше, вони надавали клієнтам "комісійні канікули", тимчасово скасувавши низку комісій за власні послуги. Знову ж таки, були канікули по сплаті процентів за кредитами. Потім банки суттєво збільшили свої витрати, щоб забезпечити безперервність роботи в умовах енерготерору. Тобто з точки зору впливу на фінансовий результат минулий рік був дуже складним, але банки все одно закінчили його з прибутком. Попри те, що на понад 100 млрд. грн. сформували резерви.

Але ми бачимо, що наприкінці року комісійний дохід почав відновлюватись. У IV кварталі він зріс на 9.9% до ІІІ кварталу, хоча у річному обчисленні – скоротився на 7%. Малий і середній бізнес адаптується, відновлюються і банківські доходи. Поступово ті банки, які мають і мали до війни життєздатну бізнес-модель, матимуть змогу шляхом відновлення операцій, кредитування бізнесу клієнтів відновити свої доходи і таким чином компенсувати або відновити капітал.

Відповідно до отриманих результатів, ми з банками складемо плани відновлення капіталу. Ми очікуємо, що значна частина банків зможе відновитися самостійно коштом власної діяльності,  без додаткових внесків у капітал. І от коли ми побачимо, в якій часовій перспективі це можливо, тоді розробимо дорожню карту по відновленню наших пруденційних вимог, щоб відновлювати їх поступово із відновленням капіталу.

Стосовно оцінки якості позичальників і якості кредитного портфеля. По перше, ми вимагаємо повного відображення банками понесених втрат. Разом з тим, розуміючи, що падіння економіки вплинуло і на погіршення фінансових показників бізнесу, ми працюємо над підходом, який буде використовуватися при кредитуванні під час війни і у повоєнний період. Адже стандартні підходи зараз, якщо банки їх застосують, вимагатимуть навіть кредити тих позичальників, які можуть обслуговувати борг, відносити до більш низького класу і формувати резерви, створюючи тиск на банківський капітал.  Це буде тимчасовий підхід на перехідний період до повного відновлення. Це і є наш план. Тобто,  двосторонній процес: з боку банків – відновлення  стратегій, повернення до власне банківського бізнесу, відновлення капіталу, з боку НБУ – поступове повернення до стандартних вимог, до стандартних правил.

Тут було б доречно згадати про Sense Bank, який все ще за старою звичкою називають "Альфа-банком". НБУ взяв чіткий курс на його націоналізацію. Зробити це можна зараз тільки якщо установа "провалилася" по ліквідності. Але з цим у установи, схоже, все в порядку. Тому у владних колах шукають ще одну можливість – націоналізувати банк через втрату його акціонерами бездоганної ділової репутації. Можна було б про додаткові інструменти націоналізації детальніше?

Наше завдання як Національного банку у тому, щоб забезпечити відсутність в Україні установ, акціонерами яких були б громадяни країни-агресора. Ми маємо убезпечити фінансовий сектор від потенційного негативного впливу через можливості використати наш фінансовий сектор для якихось операцій, спрямованих на підтримку країни-агресора чи тих, хто сьогодні воює проти України. І це наше завдання як регулятора.

Ми маємо використовувати для цього увесь наявний інструментарій, але так, щоб не зашкодити безперебійності роботи банківської системи та фінансовій стабільності. І ми це питання обов’язково вирішимо. Тобто питання не в націоналізації, а в тому, щоб на нашому ринку не було компаній, які належать підсанкційним особам або громадянам країни-агресора.

А що ви конкретно маєте на увазі під потенційно негативним впливом? Враховуючи і те, що у умовного Фрідмана давно забрали право на управління акціями, право голосу.

Фінансова система – це сполучені посудини, фінансові потоки є миттєвими, дещо, на жаль,  можна контролювати тільки заднім числом. Але, говорячи про потенційні ризики, я говорю скоріше не про відверте порушення законодавства в сфері фінансового моніторингу, а про доступ до інформації, до великої бази даних про клієнтів, стратегічні підприємства.

Тому, якщо узагальнити, то на сьогоднішній день економічна і фінансова безпека – це пріоритет №1 і для держави, і для Національного банку. Одним із елементів такої безпеки є, по суті, обмеження доступу до фінансового сектору громадян країн-агресорів або підсанкційних осіб. Як – до інформаційних, так і до фінансових потоків. Це, до речі, стосується не лише акціонерів "Сенс Банку". У нас є й інші фінустанови, не тільки банки, акціонери яких мають громадянство країни-агресора або перебувають під міжнародними або нашими вітчизняними санкціями.

Якщо резюмувати, то легше спочатку націоналізувати подібну установу, аніж потім мати мороку з кожного окремого питання? І щоб відразу зняти всі потенційні ризики?

Тут йдеться про елементарну принциповість, про моральну гігієну, якщо хочете. Ми маємо бути вибагливішими до того, коштом яких капіталів формуються наші ринки і наша економіка.

Що ж до закону про націоналізацію системно важливого банку.  Чинний сьогодні закон про виведення системно важливого банку з ринку в результаті втрати ним ліквідності через спрощену процедуру націоналізації стосується всіх системно важливих банків.

У нас до всіх банків є вимога мати плани щодо безперервності та відновлення діяльності на випадок непередбачуваних ситуацій. Так ось, банки повинні мати плани на період непередбачуваних ситуацій  в тому числі з ліквідністю та капіталом. В мирний час це все працює. Під час війни - ні, оскільки зовнішні джерела поповнення ліквідності дуже сильно обмежені.  Згаданий закон якраз і визначав порядок дій Національного банка на випадок, якщо якийсь системно важливий банк втратить ліквідність. І згідно з нормами Закону націоналізація – це не єдина опція.  

Стосовно небездоганної ділової репутації. В нашому законодавстві вже є норми, які унеможливлюють набуття і збільшення істотної участі у банках підсанкційними особами. Але при цьому у нас немає нічого, що б регулювало якісь стосунки з особами-громадянами країни-агресора. Такі люди мають бути позбавлені можливості обіймати ключові посади у фінансовому секторі, а не тільки не бути акціонерами фінансових установ. І це можна врегулювати на рівні нормативно-правових актів НБУ. Відповідний документ вже майже на фінішній прямій, сподіваюсь, Правління затвердить його найближчим часом.

Взагалі, фактор повномасштабної війни вимагає від нас серйозного перегляду певних норм  законодавства і підзаконних нормативних актів.

Ви згадали про збільшення ліквідності у банків. Так, Нацбанк шляхом підвищення норм по резервування цю надлишкову ліквідність зв’язує. Але ж і банки її наростили якраз через депсертифікати в НБУ, дохідність по яких складає 23%, оскільки ключова ставка – 25%. Існує прив’язка на -2% і на +2% на вартість рефінансування. Якщо дохідність депсертифікатів настільки велика, чи не вважаєте Ви, що цю формулу належало б переглянути?

По-перше, головною причиною зростання ліквідності банківської системи були аж ніяк не депозитні сертифікати. Власне, вони взагалі не є джерелом ліквідності. Це інструмент для розміщення вільної ліквідності.

Ліквідність зросла двома основними каналами. Перший – через надходження значних обсягів міжнародної фінансової допомоги, яка підтримала економіку, бюджет і міжнародні резерви України. Другий – через пряме фінансування бюджетного дефіциту Нацбанком. І об'єктивно Національний банк минулого року не міг цього не робити, адже ці кошти буквально були необхідні для підтримки обороноздатності нашої країни. І перший і другий канали – це надходження нових коштів в обіг, яке власне і вплинуло на збільшення ліквідності банківської системи.

Те, що цей профіцит ліквідності сформувався – це, з одного боку, добра новина, яка, зокрема, свідчить, що люди довіряють банкам. З іншого – звичайно, це виклики для нашої монетарної політики, з якими ми працюємо.

По-друге, нехай ми тимчасово і не працюємо в класичному режимі інфляційного таргетування, дизайн нашої монетарної політики має вибудовуватися навколо облікової ставки. Простіше кажучи, щоб облікова ставка працювала, ставки за депсертифікатами і кредитами рефінансування мають бути прив'язані до неї. Питання коридору ставок справді можна дискутувати. Все залежить від того, яку ціль ми хочемо досягти: послабити чи навпаки зробити більш жорсткою нашу монетарну політику. При ухваленні будь-яких рішень важливо зрозуміти цілі і пріоритети. Нацбанк декларує мету – сповільнення інфляції. І наш монетарний дизайн цій меті відповідає.

У нас немає завдання боротися з депсертифікатами. Навпаки, це наш інструмент, який ми застосовуємо  для збереження  фінансової стійкості, підтримки фіксованого курсу, зниження інфляційного тиску. Ставка за депсертифікатами зараз де-факто – ключова, за нею проводиться основний обсяг операцій, вона забезпечує дієвість впливу НБУ на курсові та інфляційні процеси.

Сьогодні нам треба боротися не з депсертифікатами, а з поточною структурою строковості ресурсної бази банківської системи. Це нам дозволить вирішити відразу декілька завдань: зберегти наші резерви, упередити дисбаланси на валютному ринку та значний сплеск споживчого попиту, що врешті решт сприятиме зниженню інфляції.

Зростання строкових коштів в структурі ресурсної бази, окрім того, дозволить банкам інвестувати кошти в більш довгострокові, ніж депозитні сертифікати, активи.

…А це вже залежить від ставок по ОВДП.

О, бачите! Так. Минулого року банки використовували здебільшого короткострокові інструменти. Такий підхід не може бути стратегією банків, бо це наражає їх на шалені ризики: від втрати ліквідності до процентного розриву. Не сформувавши сталу ресурсну базу зі зрозумілою вартістю, вони взагалі не можуть здійснювати нормально свою діяльність, кредитувати, купляти державні цінні папери, бо в них нема розуміння, скільки буде коштувати ця ресурсна база. Тому для нас ця стратегія є неприйнятною.

Більше того. Скажімо, ми прийняли зараз рішення про підвищення норм обов'язкового резервування за поточними рахунками. Після того, як ми підвищили їх у січні та лютому, обов'язкові резерви банків саме за поточними рахунками фізичних та юридичних осіб зросли до 10% у гривні та до 20% в іноземній валюті. І половину від цих обов'язкових резервів банкам дозволено покривати за рахунок бенчмарк-ОВДП.

Проте з 11 березня ми додатково підвищуємо обов'язкові резерви банків на 10 в.п. за коштами, які зберігаються саме на поточних рахунках фізичних осіб, й цю частину банки вже не зможуть покривати через купівлю ОВДП. Ми чітко показали банкам, що вони втратять суттєву частину доходу, якщо не будуть залучати строкові депозити. Ба більше, обсяг їхньої вільної ліквідності суттєво скоротиться. І якщо вони і надалі не будуть використовувати стандартні інструменти для залучення депозитів, формування строкової ресурсної бази, маючи таку значну концентрацію грошей на поточних рахунках, то ми як Національний банк будемо змушені обмежувати їхні можливості цими коштами розпоряджатися. Це в тому числі стосується і їх вкладень в короткострокові високодохідні інструменти. Це вже не сигнал. Це вже конкретний крок. І банки мають це зрозуміти.