Від окопів до барбершопів: як військовий Руслан Колішенко звільняв українські міста й не зупинив свій бізнес під час війни

Серед найуспішніших франчайзі мережі — Руслан Колішенко з Івано-Франківська. Ветеран, підприємець і власник шести барбершопів Frisor, який готується до відкриття першого закладу в Лондоні. У його портфелі — також відомі проєкти холдингу емоцій IFEST, зокрема "П’яна Вишня", де він став найбільшим франчайзі у Західній Україні.

Як ветеран поєднує службу і підприємництво, чому війна не зупинила його бізнес, а навпаки — допомогла зробити його стійкішим, Руслан Колішенко розповів у інтерв’ю для Delo.ua.

Як ви зустріли повномасштабне вторгнення?

—  У мене вже була інформація, що може початися щось серйозне. Я був у оперативному резерві першої черги, мені телефонували, казали, що можуть бути збори. Того ранку я прокинувся від вибухів. У шафі завжди була військова форма — я швидко одягнувся і поїхав до своєї бригади. Це 114-та бригада тактичної авіації. Уже на другий день я був зі зброєю і виконував завдання. Спочатку їздив до Києва, допомагав "Карпатській Січі", там були мої друзі.  А потім написав рапорт — і поїхав на Бахмутський напрямок. Там почалося справжнє фронтове життя.

Що найбільше запам’яталося з тих днів?

— Перші дні повномасштабки, коли було повне нерозуміння ситуації — що відбувається, куди летить, звідки стріляють. Доводилося діяти в умовах невизначеності.

Київ запам’ятався особливо — я вчився там п’ять років, звик до живого міста, шумного, яскравого. А тоді заїхав — і нікого. Темрява, порожні вулиці, блокпости на кожному кроці. Це був зовсім інший Київ — мовчазний, але такий сильний.

А ще період контрнаступу, коли на Бахмутському напрямку ми звільняли населені пункти. Тоді була хвиля піднесення — ми йшли вперед, і все здавалося можливим. Люди нас зустрічали як рідних. Плакали, обіймали, дякували, молилися, казали, що чекали нас від перших днів окупації. Але ця ейфорія тривала недовго. Потім прийшли великі втрати. І ти вже не відчуваєш радості від звільнених метрів — бо знаєш, скільки життів за них заплачено. Радість змішалася з болем. 

Ми продовжували працювати — допомагали місцевим, проводили гуманітарні місії, займалися полоненими. Але всередині залишалося одне відчуття — надто висока ціна за кожну перемогу.

Чи змінила вас війна?

— Думаю, змінила. Хоча, не стільки змінила, радше загартувала. Але я зрозумів одне: це моя країна, і я не хочу її покидати. Навіть якщо доведеться попрощатися з бізнесом — буду захищати її до кінця. Кошти ми ще заробимо. А от свободу і життя — не купиш.

Як ви поєднуєте військову службу і бізнес?

— Якщо чесно, ніяк не поєдную (сміється). У мене є команда, з якою я проводжу лише одну нараду на тиждень — і цього цілком достатньо. Вони працюють за чітко прописаними алгоритмами та показниками. Я так вибудував бізнес ще до повномасштабного вторгнення, бо розумів, що війна — це лише питання часу. І якщо мені доведеться піти служити, справа має працювати далі без моєї участі.

Зараз у мене є мережа партнерів і менеджери, яким плачу гідну зарплату. А франшиза допомагає тримати бізнес на плаву — вона, по суті, сама підтримує систему в робочому стані.

Розкажіть, як розпочинався ваш бізнес?

Це був 2019 рік, я щойно демобілізувався. Перспектива залишатися у війську мене не приваблювала — зарплати не вистачало, щоб реалізувати свої життєві плани. Тож, коли повернувся додому, разом із дружиною почали замислюватися про власну справу.

Раніше у мене вже був досвід у ресторанній сфері — відкривав заклад "Анчоусна від Чорноморки". Франшиза швидко масштабувалася, але не змогла забезпечити якісний старт усіх точок. Через це затягнувся час, збільшились витрати. До того ж концепція з металевим посудом не сподобалася клієнтам, логістика підводила, відповідно, деякі продукти приїжджали не найкращої якості, а відкрита вітрина створювала запах у залі.

Проблем накопичилося багато, тож ми вирішили не витрачати ресурси марно і закрили проєкт. Продали материнській компанії з великим дисконтом, але цей досвід був дуже цінним. Хоч він і не вдався, я не вважаю його негативним — навпаки, це був корисний урок, який допоміг рухатися далі.

Як у вас виникла ідея відкрити барбершоп? 

Ідея відкрити барбершоп насправді з’явилася банально просто: я ходив стригтись, бачив великі черги і подумав: а чому б не створити конкуренцію. Ми придбали франшизу Freezor, знайшли приміщення на 50 квадратних метрів, і облаштували 4 робочі місця. Наші стартові інвестиції склали близько 20 тисяч доларів — це паушальний внесок, роялті плюс додаткові витрати.

Спочатку працював лише один майстер, але попит на послуги був великий. За кілька тижнів записи були розписані наперед, тож ми швидко довчили інших майстрів і всі робочі місця були зайняті.

Скільки наразі працює ваших точок?

Зараз у нас шість барбершопів в Івано-Франківську, а сьомий на етапі будівництва. Паралельно запускаємо новий проєкт у Лондоні —туди вже поїхали наші хлопці для роботи над об’єктом. 

Також у моєму портфелі є проєкт "П’яна вишня". Це частина Холдингу емоцій IFEST, і я є найбільшим франчайзі мережі у Західній Україні. Наразі маю п’ять закладів у п’яти містах — Хмельницькому, Тернополі, Івано-Франківську, Яремчі та Буковелі.

Барбершоп. Яка зараз ситуація з конкуренцією?

— Конкуренція є, і вона доволі висока. Але це навіть добре, адже це стимулює нас не стояти на місці. Сьогодні ми найбільша мережа в регіоні, тому задаємо темп у цьому напрямі. Тож радше іншим доводиться конкурувати з нами, ніж навпаки. Але ми також тримаємо руку на пульсі. Ми не граємо в демпінг. Тримаємо стабільно високу ціну, бо робимо ставку на сервіс, атмосферу та якість роботи. Люди готові платити, якщо отримують хороший результат.

Як війна вплинула на прибутковість барбершопу?

— Барбершоп — це бізнес, де не заробляють надприбутки, але й не працюють у мінус. До повномасштабного вторгнення ми мали стабільний дохід, під час війни теж тримаємося впевнено — попит є завжди. Навіть на фронті, у Краматорську чи Слов’янську, я бачив — барбершопи працюють повним ходом.

Так, певне зниження прибутку є, адже багато чоловіків зараз воюють або виїхали за кордон. Але критичним це не стало. Ми на Західній Україні, і тут бізнес продовжує працювати.

Чи були роки, коли бізнес "просідав" або навпаки — ріс?

— Я б не сказав, що у нас були якісь різкі просадки чи злети. Ми працюємо стабільно, поступово покращуючи результати. Якщо говорити мовою цифр, то у 2021 році ми мали близько 12 млн грн обороту і лише три точки. У 2022 році додали ще одну локацію, а далі — щороку відкривали нові. Сьогодні маємо 6 діючих локацій, відповідно, дохід зріс приблизно на 80%. Звісно, інфляція трохи “з’їдає” частину прибутку, але ми коригуємо ціни та рухаємося вперед.

А яка зараз рентабельність бізнесу? І чи відчуваєте сезонність?

— Рентабельність коливається в межах 10–20%, залежно від того, наскільки якісно працює кожен заклад. Сезонність є — взимку чи в період відпусток трохи менше відвідувачів. Так само, коли по країні починаються масовані обстріли, люди стараються лишатися вдома. 

Чи користуєтесь кредитами, щоб розвивати бізнес?

— Звичайно.  Бізнес без кредитів зараз важко уявити. Почав ще у 2018 році — і, чесно кажучи, відтоді це стало звичним інструментом. Максимально, що отримував, — це сто тисяч доларів. Головне робити це обдумано.

Руслане, коли почалася повномасштабна війна, що тоді відбувалося з вашим бізнесом? 

— Всі наші заклади закрилися. Але дуже швидко я зрозумів: ця війна буде не на два-три тижні, як тоді казав Арестович. Вона надовго. А щоб держава могла триматися, бізнес має працювати. Я написав публікацію у своїх соцмережах про те, що підприємці повинні відновлювати роботу, бо саме бізнес забезпечує тил. Пост став вірусним, і набрав десятки тисяч переглядів. Після цього я відкрив усі свої заклади, і того моменту не зупиняємося.

Як відреагувала команда, коли ви вирішили відновити роботу просто під час війни?

— Дуже позитивно. Я ж сам військовий, тож зібрав людей, пояснив: це не короткий етап, і ми повинні працювати, щоб підтримувати країну. Так, частину команди втратили — хтось виїхав, хтось пішов служити, але натомість прийшли нові люди, яких ми навчили у власній школі.

А як було з клієнтами в ті перші місяці?

— Попит був шалений. Багато закладів тоді не працювали, тож у нас стояли черги. Один із конкурентів виїхав за кордон, я з ним зв’язався, викупив його філію, зробив ребрендинг — і вже 1 квітня 2022 року, тобто в другий місяць війни, ми відкрили новий заклад на десять робочих місць. І він окупився менш ніж за рік.

Скільки людей зараз працює у вашій мережі?

— Приблизно пів сотні. Це майстри, адміністратори, технічний персонал.

Як залучаєте клієнтів? Які канали реклами чи комунікації працюють найкраще?

— Ми використовуємо класичні канали — це таргетована реклама, Facebook, Google, SMM. Але чесно кажучи, найкраще працює особистий бренд і, звісно, "сарафанне радіо" — коли задоволені клієнти радять нас своїм друзям. Ми соціально орієнтований бізнес: підтримуємо різні ініціативи, робимо знижки військовим і не тільки. Тому я не можу сказати, що є лише один канал — усе працює разом, у комплексі.

А які саме знижки ви надаєте військовим?

— Коли починали, ми зробили 100% знижку для всіх військовослужбовців, незалежно від звання. Потім рік діяла знижка 50%, ще рік — 40%. Зараз ми зафіксували постійну знижку 25%. Якщо людина служила і має статус учасника бойових дій, вона матиме цю знижку на все життя . Герої України та люди з інвалідністю першої групи отримують наші послуги безоплатно на все життя. Це наша подяка й повага до тих, хто захищає країну.

Також ми намагаємося працевлаштовувати ВПО. Особисто я вважаю, що важливо не просто давати людині "рибку", а "вудочку" — можливість самим заробити. Водночас, якщо бачимо, що люди справді потребують підтримки, ми готові надавати послуги безкоштовно.

Ви отримали державний грант за програмою "Власна справа". Як з’явилася ідея податися і на що витратили ці кошти?

— Побачив оголошення про грант і зрозумів, що це шанс залучити додаткові кошти для розвитку бізнесу. Написав перший проєкт на 250 тисяч гривень — відкрили ще одну філію. Потім подався вдруге, вже на 500 тисяч — і завдяки цьому з’явилася ще одна. Тобто дві нові філії відкрили саме завдяки грантовій підтримці. Звісно, цих коштів на все не вистачило, але вони стали хорошим поштовхом, щоб рухатись далі.

А як відбувається ваша співпраця з центром зайнятості? 

— У нас дуже нормальна, робоча співпраця. Я є членом правління бізнес-асоціації Івано-Франківської області, тому ми з центром зайнятості підписали меморандум про співпрацю. Вони допомагали мені і з грантом — коли подавав документи, перший раз отримав зауваження, і фахівці центру підказали, що потрібно виправити. Після цього все пройшло успішно. Також вони допомагають з кадрами — якщо мають людей, які підходять під нашу сферу діяльності, то направляють їх до нас. Є постійна комунікація й підтримка.

Що плануєте на найближчий час?

— Зараз готуємося до відкриття нового закладу в Івано-Франківську. А ще — запускаємо спільний проєкт в Лондоні разом із хлопцями, які виїхали за кордон. Один із них — мій майстер, ветеран. Він пішов воювати, отримав тяжке поранення, понад рік проходив реабілітацію за кордоном. Тепер ми з ним разом працюємо над відкриттям цього закладу. Інші — це наші колишні працівники, які приєдналися до команди.

А як ви бачите себе після війни?

— Планувати зараз складно. Але точно хочу бути корисним. Маю велике бажання створити Асоціацію ветеранського бізнесу, яка допомагатиме підприємцям-ветеранам розвиватися, лобіювати свої права та знаходити нові можливості для зростання.