Від сумок для велосипедів до бронежилетів та кулеметних коробів: військова історія компанії HARDRIDE

Від сумок для велосипедів до бронежилетів та кулеметних коробів: військова історія компанії HARDRIDE

  • Володимир Денисенко

    Редактор спецпроєктів Delo.ua

Сімейний бізнес батька (Анатолія) та сина (Володимира) Черемисів за час свого існування обріс відданою армією шанувальників надійних цивільних поясних сумок та рюкзаків. Після початку повномасштабної війни їхня компанія HARDRIDE повернулася до мілітарної тематики. Delo.ua поїхало на виробництво та дізналося, чому важливо робити те, що вмієш, і не варто експериментувати з виробництвом кровоспинних турнікетів.

У цех HARDRIDE ми приїхали в суботу. Це той рідкісний день, коли столи зі швейними машинками не зайняті. Анатолій Черемис зустрічає на вході. Його хвацько закручені вгору сиві вуса асоціюються з Санта Клаусом, який робить подарунки для фронту. Вова “Че” трохи спізнюється, бо розселяє друзів із США, які приїхали допомагати українцям.

У великому розкрійному цеху акуратно стоять коробки з готовим спорядженням - поясні розвантаження, м'які магазини для кулеметних стрічок, сумки, рюкзаки та ремені для зброї. На стінах – безліч лекал. Сусідню кімнату щільно заставлено швейними постами - у день нашого приїзду там тихо. Анатолій Черемис каже, що це рідкісне явище та допомагає колегі приміряти розвантажувальний пояс. У цей момент до кімнати заходить його син, і з ходу розповідає чому важливо шити саме зручні функціональні пояси, а не ремені з підтяжками.

Як все починалося

2007 року Черемис-молодший почав робити ексклюзивні велосипеди. Якщо в ті часи ви зустрічали на дорозі велокруїзер, формою та виносом керма схожий на мотоцикл, то була робота Вовки "Че" (так його тоді всі називали). Також клуб Pride Kustoms будував перші велосипеди fixed gear. Через п'ять років він зіткнувся із проблемою – ніхто в Україні не шив велосипедні сумки.

“На ринку тоді були тільки американські сумки по 180 долларов у закупівлі, та це було too much. Батько в мене закрійник та майстер шиття, і я його долучив до цієї справи. Він із задоволенням погодився. Починали ми з сумок для фіксерів і сумок-месенджерів через плече. Це було маленьке ательє із 2-3 осіб”, - розповідає Володимир.

У сімейному підряді Черемис-молодший відповідає за модель та дизайн майбутньої речі, а батько, спираючись на свій досвід, шукає шляхи реалізації цих ідей.

“Речі з'являються за японською технологією – я беру найкраще, що можу знайти, і об'єдную у свій дизайн. Батько шиє пілотний виріб, і я особисто тестую його на зручність. Потім ми вносимо правки та запускаємо річ у тираж”, - каже Вова і додає, що сильно допомагає покращити їхню продукцію фідбек покупців. Завдяки відгукам клієнтів у поясних сумках з'явилися відділення для навушників та документів, а в рюкзаках додався окремий доступ до відсіку для ноутбука.

У 2014 році, в активну фазу Революції Гідності, HARDRIDE почав шити перші розгрузки. А повноцінна модульна система, яку можна було доукомплектувати бічними пластинами та вставками з кевлару для шиї, паху та стегон, з'явилась пізніше - її шили для воїнів АТО.

“У 2016 році, коли у війська почали постачати екіпірування на держзамовлення, ми знову почали шити цивільні речі - рюкзаки, поясні сумки, сумки-месенджери, тоут для жінок, гаманці і футболки. І так тривало до 24 лютого 2022 року”, – каже Володимир.

Після 24 лютого

“Я був тією людиною, яка 8 років ходила і всіх за**увала: “Збирайтеся на війну, збирайтеся на війну!”. Багато хто тоді відповідав: “Якби за кожен раз, коли говорять про війну, мені давали долар, то я став би мільйонером”. Але склалося, як я і передбачав – люди розслабилися та отримали ворога за 20 км від Києва за лічені дні. Не треба бути математиком, щоб розуміти, що від кордону з білоруссю до Києва менше 200 км, а швидкість танка близько 60 км/год. Ти навіть прокинутися не встигнеш, а вони будуть біля стін міста”, - каже Черемис-молодший.

У ніч оголошення війни Володимир не спав – замовляв тюнінг для автомата, який розраховував отримати у військкоматі. “Після початку звернення путіна я вже почав одягатися, взяв рушницю та зібрані рюкзаки, потім почув вибух у напрямку Вишгорода, і поїхав до військкомату на правий берег. Там я побачив чергу такої довжини, що був шокований, а мені просто сказали: “Не служив? Іди додому - ми зателефонуємо”, - згадує “Че”.

"До того, як ми стали шити м'які короби для кулеметів, друзі в київському ТРО ходили як Рембо - обмотані кулеметними стрічками", - Володимир Черемис

Після того, як Черемиса-молодшого завернули у військкоматі, він два тижні не виходив із дому і вирішував купу волонтерських питань, дотримуючись правила двох стін.

“Ковід навчив нас продуктивно працювати дистанційно. У перші дні координація, волонтерство походили з дому. Ми з друзями змогли навіть привезти до України старлінк – раніше, ніж вони приїхали офіційно – ніс його з вокзалу, дбайливо загорнувши у покривало”, – каже Вова.

"Мої всраті плитоноски"

Тим часом HARDRIDE взяв тактичну паузу, щоб розуміти, наскільки безпечно перебувати в цеху. Персонал відправили у тимчасову відпустку. На виробництво їздив лише Черемис-старший.

“Наша волонтерська двіжуха в перші дні мала запит практично на все. Ми порадилися з батьком і вирішили розпочинати, – згадує Вова. - На жаль, спочатку ми ухвалили неправильне рішення - допомагати іншим виробництвам. Зі мною зв'язалися чуваки, які сказали, що є великий цех із купою матеріалів, але їм потрібно було допомогти запустити проект. Ми поїхали туди із нашими кресленнями. Але це нагадувало компанію, в якій ніхто нічого не вміє, але при цьому й поради твої не слухає. Ми вирішили, що краще зберегти нерви та сили на корисну роботу, і пішли звідти”.

Анатолій Черемис їздив у цех із самого початку війни

З початку повномасштабного вторгнення практично всі волонтери шукали плитоноски для військових. Робити їх стали всі, хто мав швейну машинку. Логічно, що всі матеріали були розкуплені в перші дні, тому шили з чого було, і як попало.

“У мене є колекція під назвою “мої всраті плитоноски”. Топ експонат у ньому - біла плитоноска із брезенту з нашитими поверхом синіми стропами. Це було схоже на костюм Боніфація і помітно здалеку. Люди робили з гівна та палиць кулю, але куля робиться зі свинцю та міді”, - сміється Вова. - “Шукали курдуру, кондюру (правильно “кордура”, - delo.ua) – у цехах навіть не знали, як правильно називається матеріал, але скупили його вщент. І виходило, що люди, які вміють шити, не могли купити тканини та фурнітуру”. 

Перш ніж матеріали нормальної якості повернулися на прилавки, Hard Ride працював на залишках. З цієї причини відмовилися від пошиття бронежилетів, оскільки на них йшло багато тканин. Знайомі з київського ТРО розповіли, як носять магазини до автоматів у кишенях курток, тож першим виробом у військовому асортименті стало нагрудне розвантаження (Chest Rig) на шість магазинів. Далі надійшов запит на м'які магазини під кулеметні стрічки. Зараз у цеху шиють також поясні розвантаження (battle belt) без підтяжок, двоточкові ремені для всіх видів озброєння, підсумки для гранат і турнікетів та IFAK-підсумки.

“Головний принцип роботи зараз для всіх – відсікай все непотрібне та фокусуйся на своєму. Якщо ти круто шиєш подушки та постільну білизну, то не лізь робити незнайомі тобі плитоноски, продовжуй займатися своєю справою – на твою продукцію колосальний попит у шпиталях. Шийте трикотаж, UBACS, балаклави - вони іноді навіть важливіші за бронежилети”, - вважає Черемис-молодший.

Військова економіка

До 24 лютого HARDRIDE був невеликим, але прибутковим сімейним бізнесом. Компанія зростала та масштабувалася. У планах був запуск лінійки одягу, але все зупинилося через війну. У нових реаліях компанія відмовилася від бутикового виробництва, коли один співробітник робив річ від початку до кінця і перейшла на поетапне виробництво.

Багато співробітників, які працювали у цеху до війни, евакуювалися з дітьми. На їхні місця набирали тих, хто вимушено переселився до Києва. Зараз штат виріс більш ніж удвічі через кількість замовлень, що зросла.

На початку повномасштабної війни HARDRIDE безкоштовно роздавав поясні сумки захисникам України, але наразі вся військова продукція продається.

“Раніше ми робили знижку для учасників бойових дій у 15%, але зараз ми просто продаємо їм нашу продукцію за довоєнними цінами, хоча вартість деяких матеріалів з того часу зросла в кілька разів. Ми працюємо офіційно, платимо зарплати та податки, тому швидше за все будемо змушені навіть підвищити ціни, через зростання ціни на витратні матеріали в 2-3 рази”, - каже Черемис-молодший. 

Чому не варто шити турнікети

Володимир Черемис не приховує свого вкрай скептичного ставлення до вітчизняних виробників кровоспинних турнікетів.

“Турнікет – нескладна у виробництві річ, але дуже відповідальна. Існує протокол ТССС, який передбачає, що для порятунку життя військовослужбовця ти використовуватимеш лише сертифіковані речі. В українську систему сертифікації я не вірю. Еталонний турнікет САТ - вже сьоме покоління, а це число суттєвих змін, які він пережив. Ці турнікети випробовувалися, тестувалися та покращувалися вісім років в умовах бойових дій”, - каже Черемис-молодший.

За словами Черемиса-молодшого, стропами він користується давно, і знає про що говорить

За його словами, для виробництва якісних турнікетів потрібне закрите виробництво, де всі складові цього простого виробу мають стабільну найвищу якість.

“Я користуюся стропами (а турнікет - це стропа в стропі) багато років, і два однакові рулони одного виробника відрізняються за якістю. Також відрізняються липучки, пластик на застібках та воротки. Тому один турнікет може вийти якісним, а у другому стропа потягнеться і поранений спливе кров'ю. Я не можу дозволити собі ризикувати чужим життям, використовуючи такі матеріали”, - підсумовує Вова Черемис.

Фото: Володимир ГЕРАСИМОВ, Delo.ua