• Скільки платить Spotify насправді
• Чому мільйон прослуховувань — це не мільйон доларів
• Хто ще забирає частку з роялті
• Хто реально заробляє на стримінгах
• Продюсерський контракт, як додатковий ризик для артиста
• Українська специфіка: проблема ОКУ

Скільки платить Spotify насправді

Фіксованої ставки за прослуховування не існує, оскільки сума залежить від країни слухача, наявності підписки та частки артиста в загальному потоці стрімів у конкретному регіоні. Втім, є і орієнтовні: станом на 2024–2025 роки Spotify платить в середньому $0,003–0,004 за один стрим, за умови що артист володіє 100% прав на майстер-запис і публікацію.

За даними аналітичної компанії Duetti, у перерахунку на 1000 прослуховувань це виглядає так:

Тобто серед великих стримінгів Spotify залишається одним із найменш щедрих до артистів, хоча сама компанія ці розрахунки заперечує.

Чому мільйон прослуховувань — це не мільйон доларів

На практиці виходить так, щоб заробити $100 із чистих роялті, артисту потрібно близько 30 тисяч прослуховувань, а мільйон стрімів на Spotify приносить орієнтовно $3,4 тисячі, і це за умови повного володіння правами. У реальності більшість музикантів працюють через дистриб'юторів або лейбли, які забирають свою частку ще до того, як гроші дійдуть до автора.

Українські артисти в цьому сенсі перебувають у ще менш вигідному становищі. За словами продюсера гурту Tember Blanche Влада Лагоди в інтерв’ю для Суспільне.Культура, з одного мільйона прослуховувань на Spotify український виконавець отримує приблизно $700, з YouTube Music — близько $1000, з Apple Music — приблизно $3000. Різниця пояснюється тим, що слухачі з США чи Західної Європи «коштують» дорожче для стримінгів, ніж слухачі з України, де досі мало людей мають платні підписки.

Хто ще забирає частку з роялті

Артисти не можуть напряму збирати роялті зі стримінгів, для цього потрібен посередник: незалежний дистриб'ютор або лейбл.

• Дистриб'ютор — просто відвантажує музику на платформи технічно, без додаткових послуг просування.
• Лейбл — бере на себе технічну підтримку релізів, збір роялті, а часто й додаткові функції: PR, стратегування, організацію концертів.

За ці послуги обидва типи посередників забирають фіксований відсоток із суми роялті. Найчастіше йдеться про 20–30%. До прикладу, українська агенція Kontrabass Promo бере 20% за просту дистрибуцію і 30%, якщо додає промо-супровід. Якщо ж артист працює через лейбл, а той — через дистриб'ютора, частку з роялті забирають двічі: спочатку дистриб'ютор із каталогу лейблу, потім лейбл, уже з доходу конкретного артиста.

За словами CEO Kontrabass Promo Юрія Базаки, робота з молодими або не надто популярними виконавцями частіше збиткова для самого лейблу. Тож операційні витрати на супровід артиста нерідко перевищують дохід з його роялті. Тому лейбли компенсують це іншими напрямками бізнесу: комерційними інтеграціями, продажем артистів на фестивалі, синхронізацією з рекламою чи серіалами.

Хто реально заробляє на стримінгах

Реальність музичного ринку виглядає так, що заробити суттєві гроші на самих лише стримінгах вдається одиницям. За даними Spotify, лише 0,6% виконавців отримали на платформі понад $1 млн за рік, і трохи більше ніж 4% артистів можуть комфортно жити виключно з доходів стримінгу.

Решта музикантів шукають додаткові джерела заробітку, як-то мерч, концерти, вініли, synchronization-угоди (використання треків у рекламі, серіалах чи іграх) або прямі комерційні співпраці з брендами. Український ринок тут не виняток, і лейбли на кшталт Kontrabass Promo вже продавали ліцензії на треки своїх артистів для реклами великих брендів і саундтреків до серіалів.

Продюсерський контракт, як додатковий ризик для артиста

Окрему небезпеку для музикантів становлять не прості дистрибуційні угоди, а продюсерські контракти, коли лейбл чи продюсер інвестує кошти в розвиток артиста в обмін на серйозніші зобов'язання з його боку. Юристка з авторського права Ольга Араліна зазначає, якщо продюсер вкладає гроші, він природно хоче убезпечити інвестицію, і контракт може виявитися вкрай жорстким.

Одна з поширених практик — авансування, коли лейбл виплачує артисту кошти наперед, але потім утримує їх з майбутніх роялті. Це означає, що артист технічно «заробляє», але доти, доки не покриє борг перед лейблом, реального доходу не отримує.

Тож юристи радять артистам перед підписанням будь-якого договору звертати увагу на кілька ключових моментів:

• чи є права ексклюзивними, чи ні;
• на який термін укладається угода;
• який передбачений механізм розірвання договору;
• розмір штрафних санкцій за дострокове припинення співпраці.

Українська специфіка: проблема ОКУ

Окрім стримінгових роялті, артисти теоретично можуть отримувати виплати за публічне виконання своєї музики: в кафе, на радіо, на концертах. У світі цим зазвичай займається одна-дві акредитовані організації колективного управління (ОКУ) на країну. В Україні ж, за словами Ольги Араліної, офіційно зареєстровано дев'ятнадцять таких організацій, і через відсутність єдиної акредитації ринок фактично фрагментований — це ускладнює як збір коштів для артистів, так і роботу бізнесів, які мають платити за легальне використання музики.

Таким чином, заробити на Spotify та інших стримінгах у 2026 році можна, але для переважної більшості артистів це радше додатковий, а не основний дохід. Реальна сума на руках залежить не тільки від кількості прослуховувань, а й від географії слухачів, кількості посередників у ланцюжку (дистриб'ютор, лейбл, ОКУ) та умов конкретного контракту. Для українських музикантів ситуація ускладнюється ще й нижчою «вартістю» вітчизняної аудиторії порівняно із західними ринками та нерозвиненою системою колективного управління правами. Тому дедалі більше артистів і лейблів роблять ставку на диверсифікацію доходу: від синхронізації з рекламою та серіалами до прямих комерційних партнерств, а не лише на роялті зі стрімів.