Мода на постправду нетривка: ведуча Факти ICTV та марафону Єдині новини Олена Фроляк про свій досвід боротьби з фейками

Через два роки після повномасштабного російського вторгнення спостерігається звикання до новин. Зокрема, люди зменшили споживання новин, пов’язаних із війною. Як вдається утримувати увагу глядачів на таких подіях?

Дозволю не погодитись з вами. Новини про війну досі людей цікавлять, але вони їх отримують здебільшого з Telegram-каналів, соцмереж, TikTok і якраз найменше з телевізора, і в цьому проблема. Люди не хочуть дивитися довгі сюжети, інтерв’ю, навіть з героями, а хочуть швидко прочитати зведення з фронту, дані, не дай боже, про обстріли й займатися своїми справами. Тому утримувати глядача стає дедалі важче, на жаль, найбільші рейтинги саме тоді, коли атаки, обстріли, жертви, руйнування, включення з місця трагедії. Як тільки мінімальне затишшя, глядач шукає іншого контенту.

Як змінилися вподобання українських телеглядачів за два роки війни? Який продукт люди споживають охочіше?

Спеціально подивилася останні рейтинги: на перших трьох позиціях серіали, розважальний контент, фільми. От вам і відповідь. Люди коротко прочитали новини з фронту і пішли на невоєнний перегляд, не хочу повторювати «розважальний». Такі реалії.

Ви у журналістиці понад 20 років. Це ціла епоха. Як змінився попит глядача, запит на новини та ресурси, з яких вони їх споживають, за цей період? Як змінилися ваші підходи у роботі і ви особисто?

Змінилося життя, змінилися ми, а отже, і глядач. Насамперед споживання стало дуже нішевим, кожний продукт розрахований на конкретну аудиторію. Сильно розвинулись диджитал-платформи, де люди знаходять щось своє. Тому сьогодні журналіст думає не лише про телеефір, а й про YouTube, соцмережі, інші канали, де буде затребуваний їхній сюжет також. Причому у кожному разі все по-різному: хтось послухає повне інтерв’ю, наприклад, з волонтером, а хтось подивиться скорочений репортаж, який уже вийшов в ефірі. Це ціла наука, як догодити споживачу. Як вистрілить контент, часто і не вгадаєш, але, якщо добре вивчити свого глядача і знати, для кого конкретно твориш, будеш затребуваний.

Сьогодні зникла золота середина: рвуть перегляди, або відвертий треш, або високоосвічені автори... Так мені здається.

Як це — бути ведучою, журналісткою, головною редакторкою такого величезного телевізійного новинного ресурсу, як «Факти»? Яка ваша роль найважливіша для вас?

Непросто, однак реально. Мене часто запитують, чому мене немає у соцмережах, я відповідаю: маю ефір, це моя трибуна. Чимало тем у «Фактах» спродюсувала я, це те, що цікавить особисто мене, і це не адмінресурс, це робота редактора — зібрати контент, проаналізувати його і подивитися на певну проблему геть з іншого ракурсу, зайти з іншого боку. Мабуть, саме ця роль для мене сьогодні найважливіша — редакторська, я така вигадниця тем. Одні з них вистрілюють, інші ні, уважно слухаю ідеї журналістів та інших редакторів. Журналістика — це постійна ініціатива, от я така ініціаторка інформаційна.

Ви берете інтерв’ю у найвпливовіших людей України та світу — Зеленського, Баффета, Блінкена. У кого б хотіли взяти інтерв’ю сьогодні?

Я вас розчарую, як мене уже давно розчарували політики, особливо зараз, коли війна і коли варто іноді промовчати… Наші політики, та й іноземні, дуже добре уміють говорити, так нічого і не сказавши, а це для журналіста біда. Тож я б хотіла взяти інтерв’ю у Скорсезе, Аль Пачіно чи Джессіки Честейн. Я дуже люблю кіно, воно мене сьогодні дійсно рятує. Книги й кіно — мої рятівники у цей драматичний час. Ми навіть із колегами зіграли у тоталізатор щодо переможців «Оскара». Я вгадала всі головні номінації акторів, а от з фільмом року поставила на «Бідолашні створіння», бо кіноакадеміки часто очікуваного і навіть заслуженого номінанта опускають, особливо часто це стосується сценаріїв на реальних подіях. Але, схоже, це точно не про «Оппенгеймера».

Українська журналістика, зокрема телевізійна, за ці два роки постійно стикається з безпрецедентними викликами. Як переналаштувався ринок після початку повномасштабного вторгнення?

Я вже частково відповіла на це запитання. Усе, що стосується війни — марафон-новини, експерти, політика, спецрепи та включення, а весь контент поза війною — на каналах типу «Новий». Дуже вибухнув диджитал, споживач перестає бути універсальним, він хоче тільки те, що його цікавить. Тепер за нього справжня боротьба, і це виклик!

Згідно з багатьма опитуваннями, «Факти» є однією із найбільш популярних програм, які дивляться українці, аби дізнатися новини. Як вдається зберігати лідерство та залишатися цікавими в ефірі?

Ми довіру до себе дуже довго заробляли, сьогодні теж намагаємося працювати професійно і до останнього чекаємо офіційного підтвердження інформації, хоча Telegram уже давно все розтрубив… Але тільки так можемо тримати рівень. Сьогодні у марафоні шість каналів. Відповідальність колективна, часто за промах одного з учасників марафону відповідають усі. Але у нас війна, і це ми точно переживемо, і точно повернемося до своїх брендів і своїх відданих глядачів «Фактів».

З розвитком технології ШІ інтернет заполонили дипфейки, причому іноді досить хорошої якості. Російські пропагандисти раз у раз використовують їх для різноманітних вкидів та ІПСО. Як часто ви стикаєтеся з подібними фейками у своїй роботі і як протидіяти таким вкидам?

Я скажу фразою «Бороніться правдою!» з фільму «Бідолашні створіння». Інша річ, що вона сьогодні не дуже затребувана і ми живемо у час постправди, але ця мода нетривка: правда переможе!

Майже кожен новий обстріл українських територій росіянами призводить до жертв. Як вдається тримати самоконтроль у прямому ефірі, коли доводиться вкотре розповідати про такі трагічні випадки? Які ваші особисті практики, щоб тримати себе у балансі?

Не маю жодних практик, працюю та й усе. Згадую одразу хлопців з передової і працюю далі. Нема коли розкисати, хоча на душі справді часто неспокійно, тривожно і якось туманно…

Що для вас головне у роботі сьогодні? Чи є у вас табу?

Усе, що нас наближає до Перемоги, головне. Донати, розповідь про героя, про його родину, підтримка ветеранів, сюжет про маму загиблого солдата… Табу — неперевірена інформація, дешева гра заради красного слівця, ура-патріотизм, рвання сорочки на собі та хейт.

Розкажіть про ваш найяскравіший досвід/спогад, пов’язаний з роботою під час війни.

Це точно збір на дрони у День святого Миколая, коли ми за шість годин нашого ефіру зібрали майже 12 млн грн на FPV-дрони. Це було нереальне відчуття, ми й самі не сподівалися на такий результат! Я це не забуду ніколи, та ми на платіжну систему поклали, і, мабуть, це той випадок, коли я цьому раділа! Хочу ще раз подякувати усім, хто долучився до збору. До речі, після того збору ми це обговорювали у редакції: виходить, дивляться нас, довіряють, а довіра сьогодні дорого коштує!

Ви всією сім’єю залишились в Україні. Як знаходите баланс між роботою та рідними?

Та рідні тримають! Добре, що є робота, і добре, що вдома чекають. Ми разом, і ми сила! Я не хочу нікуди їхати, я потрібна тут, і я точно знаю, що мене ніхто ніде не чекає. І я точно знаю, що я вдома тільки тут!