Про те, чому будівництво одного мегавата вітрової генерації за 1,5 мільйона євро залишається вигідним, як колоковані промислові батареї дають до 17% дохідності та чому іноземні кредитори готові фінансувати українські енергетичні проєкти в інтерв’ю Dilo розповіла СЕО Elementum Energy Ольга Рибачук.

Про тренди в секторі вітрової енергетики та вартість проєктів

Які основні цьогорічні тренди на ринку вітрової енергетики в Україні Ви могли б виділити?

— Я б не сказала, що на нашому ринку глобально змінилися тренди. Проєкти у вітровій енергетиці доволі активно будуються. Навіть там, де будівництво ще не почалося, триває значна девелоперська  активність пов'язана з дозволами, розвитком майданчиків, отриманням усіх необхідних документів для майбутнього будівництва. Тож у контексті вітрової енергетики це доволі активний ринок і на наш погляд, ця динаміка збережеться.

Окрім цього, дуже активно розвивається сектор установок зберігання енергії. Минулого року це так тільки починалося, і про це дуже багато говорили. А цього року, мені здається, Україна входить чи не в десятку найбільш активних у Європі країн за впровадженням та встановленням систем накопичення.

Яка сумарна потужність вітрових станцій, що були встановлені станом на сьогодні? І скільки це буде до кінця року?

— З того, що нам відомо, тільки за перше півріччя 26-го року більше  400 МВт нового вітру було введено в експлуатацію. Я думаю, що в другому півріччі ця кількість, певно, зменшиться. Тому що сезонно з інсталяцією та монтажем турбін треба встигнути до сезону високих вітрів, тобто до жовтня, листопада в залежності від регіону. 

Скільки зараз коштує поставити мегават вітрової генерації?

— Це дуже залежить від локації, підключення та масштабу. Але якщо говорити про проєкти від 20 МВт планової потужності електростанції, це близько 1,5–1,7 мільйона євро за мегават.

Яку частку в цій сумі становлять вартість землі, підготовки, дозволів та узгодження питань із владою та громадами?

— Основну частку становлять витрати, пов'язані з обладнанням, будівництвом та підключенням. Далі в нас ідуть девелоперські витрати і логістика. Девелоперські витрати становлять близько 5–7% від вартості всіх капітальних витрат проєкту.

Особливість цих витрат полягає в тому, що вони закладаються задовго до початку будівництва вітропарку, тому що девелопмент зазвичай триває два-три роки. Інвестор повинен понести їх в перші роки, задовго до того, як він ухвалить рішення про безпосереднє будівництво. Тож ця інвестиція потребує особистих коштів інвестора.

Регуляторна база трохи спростилася за останні роки?

— Я б не сказала. Вона, навпаки, суттєво ускладнюється, оскільки є вимоги для інтеграції в ЄС, яким ми повинні відповідати, є вимоги воєнного часу. Тож нам потрібно маневрувати між цими вимогами, нашими можливостями і локальними потребами.

Чи погіршується ситуація для зелених виробників? Я би сказала, що скоріше ні. Все-таки вага сектору та діалог із владою якісно інший, ніж ми спостерігали 5–7 років тому. Але тим не менше всі регуляторні зміни надзвичайно складні. Почасти вони ухвалюються швидко, хаотично і невпорядковано.

Про Battery Energy Storage System у вітровій енергетиці

Ви згадали УЗЕ. Як ця технологія змінює економіку проєктів у секторі вітрової енергетики?

— Є три операційні моделі: перенесення енергії в часі (або так званий арбітраж), робота з обмеженнями, тобто командами на зменшення/збільшення навантаження, які ми отримуємо від оператора енергосистеми. І третя — це робота з небалансами.

Ми активно використовуємо арбітраж електроенергії. І менш активно, але також використовуємо роботу з небалансами. Ці дві основні моделі суттєво покращують економіку вітрових електростанцій.

Якщо ми говоримо про небаланси, то у вітрової генерації вони становлять до 30% від загального обсягу прогнозованої генерації. Зрозуміло, що це залежить від сезону, регіону та потужності.

Які проєкти УЗЕ вам вдалося побудувати?

— Ми впровадили свій перший пілотний проєкт системи накопичення загальною потужністю 10 МВт і ємністю 20 МВт·год. Зараз ми активно його тестуємо та розбираємося в операційній моделі та економічних ефектах на практиці. Поки що доволі задоволені тим, що бачимо, і точно будемо це масштабувати.

Що це дає вам на практиці?

— Ми поки що не готові говорити про конкретні цифри, тому що ми спостерігаємо за моделлю трохи більше трьох місяців. Однак ми бачимо, що дохідність колокованої батарейки, яка розміщена на об’єкті генерації, може сягати 17%. Якщо в нас є можливість заряджати батарейку за рахунок надлишкової генерації і видавати у пікові періоди споживання - це дозволяє отримувати додаткову торгову маржу.

Трейдери на ринку електроенергії говорять, що заробіток в арбітражі нестабільний…

— Так, системних кейсів або циклів поки що менше ніж хотілося. Тож поки рано говорити про постійну операційну модель. Тим не менш, у нас доволі немало кейсів протягом місяця, коли різниця між цінами дозволяє якісно використовувати арбітражну модель. Два стабільні цикли на день було б хорошим результатом.

Зрозуміло, що доступність, кількість цих кейсів влітку і взимку різні. І треба мати повний рік, щоб розуміти, як розгортається і динаміка циклів, і маржа на кожному окремому циклі, і втрати, які існують на батарейці.

Коли ви плануєте закінчити тестування і розпочати масштабування цього рішення?

— Ми плануємо до кінця року ухвалити рішення щодо масштабування нових потужностей. Потрібно поспішати, бо з весни наступного року почнуть діяти нові регуляторні правила, які будуть збільшувати витрати власників та операторів УЗЕ.

Відповідно, до наступної весни, велика кількість тих проєктів, які хочуть скористатися законодавчими преференціями, будуть як мінімум, якщо не введені в експлуатацію, то активно встановлюватися.

А які саме зміни погіршать економіку УЗЕ і наскільки?

— Може бути змінений підхід до оплати послуг операторів мереж. Замість чинної моделі, за якою плата нараховується на різницю між обсягами завантаження-вивантаження з батарейки (так зване сальдування), регулятор може запровадити методику розрахунку, яка передбачатиме подвійну плату і за видачу в мережу, і за завантаження батарейки. Відповідно, інвестор матиме платити двічі, що погіршить економіку проєктів.

Ми пояснювали регулятору, що це не відповідає практикам ЄС і буде стримувати впровадження технології. В процесі діалогу було вирішено запровадити перехідний період, протягом якого УЗЕ, введені в експлуатацію до весни наступного року, а також проєкти, що виконають визначені законодавством вимоги та будуть введені в експлуатацію до весни 2028 року, зможуть зберегти модель оплати за механізмом сальдування до 2037 року.

Про будівництво вітропарків

Наприкінці минулого року ви озвучували плани щодо запуску ВЕС Дунай 60 МВт на Одещині до кінця цього року. Чи вдасться ці плани реалізувати повною мірою?

— Не вдасться. Ми тут дуже залежимо від безпекової та логістичної ситуації. Ми точно не зупиняємося і продовжуємо реалізацію цього проєкту. Я б зараз не хотіла давати велику кількість деталей стосовно стану проєкту. Він активно будується, але терміни відсуваються через постійні обстріли Одещини і загрози, які ми точно не хочемо створювати ні для своєї команди, ні для обладнання.

У першому кварталі ви планували запустити будівництво ВЕС на 200 МВт на заході країни. Чи вдалося розпочати будівництво?

— Будівельна фаза поки не розпочалася. Ми завершуємо розробку, а будівельну фазу плануємо розпочати або наприкінці цього року, або на початку наступного року. Для реалізації цього проєкту ми залучаємо гроші Світового банку.

Це великий масштабний проєкт на 200 МВт, і він є досить складним. ВЕС розташована на перетині трьох областей і передбачає будівництво підстанції надвисокої напруги. Там дуже багато аспектів, які необхідно враховувати. Тож ми трохи зміщуємо початок, але для проєктів такого масштабу це нормальна практика.

Про вплив посилення російських атак на компанію та енергетику

Цього літа росіяни почали масовано атакувати український бізнес. Під прицілом також опинилися склади та порти. Як це вплинуло на вашу компанію?

— Значною мірою. В принципі, економіка країни пов'язана і цілісна. Будь-яка втрата в одній системоутворюючій галузі має безпосередній вплив на інфраструктуру. Енергетика — це інфраструктура. Зменшення споживання або перебої зі споживанням — це все ми спостерігаємо. Порти, розподільчі склади та металургія — це великі споживачі.

Другий аспект — це наша безпосередня залежність від логістики. Відновлення і відбудова української енергетики напряму залежать від здатності перевозити компоненти, запчастини і людей. Тож це дуже складна проблема і величезний виклик для нас. Ми не можемо якісно планувати витрати та своєчасні поставки ключових компонентів. Крім того, це небезпека для наших людей і підрядників при перевезеннях.

Я правильно розумію? Тобто під час війни іноземні підрядники все-таки приїздять в Україну будувати ВЕС? У них високі премії за ризики?

— Є різні гібридні форми і дистанційні форми супервайзингової підтримки, але вони так само приїжджають на місця. У нас дійсно є міжнародні підрядники, які приїжджають в Україну, здійснюють ремонтні роботи, здійснюють роботи з налагодження, запуску установок і так далі. Певна премія є, але вона доволі співмірна і з ризиками, і з цінністю присутності тут міжнародних підрядників.

Раніше іноземні підрядники не приїздили до України, і компаніям доводилось навчати та сертифікувати власний персонал…

— Дійсно, ще два роки тому було майже неможливо привезти сюди іноземних підрядників. Вони казали, що мають проблеми з особистим страхуванням співробітників і з військовими ризиками, а також певні застереження від своїх міністерств.

Але це змінюється. Більшість нових проєктів, які будуються, часто мають договірну підтримку, яка забезпечує саме фізичну присутність персоналу виробника на майданчику. Звісно, це обмежено, є певні гібридні форми. Але ситуація, дійсно, змінилася за останні два роки з користю для нас.

Як Ви думаєте, з чим це пов'язано?

— Минуло вже майже п'ять років повномасштабного вторгнення, і відбулася певна адаптація до ризику та розуміння, як із цим працювати. Вони побачили, що багато українських компаній, зокрема інженерні українські компанії, практично реалізують ці роботи та послуги в умовах війни. І зрозуміли, що хоча ризики доволі високі, з ними можна працювати. За допомогою протоколів безпеки, укриттів та за допомогою логістичного планування.

Вони бачать, що Україна — насправді великий ринок з колосальною потребою. І Україна не тільки говорить про проблеми. Українські девелопери та інвестори дійсно будують та інвестують власні ресурси. Закордонні виробники обладнання фактично бачать кількість приєднань та реальні проєкти, які будуються.

У нас з серпня з ринку електричної енергії випав доволі значний споживач — металургія. Як це вплинуло на ринок та виробників?

— У короткому горизонті планування те зниження, яке ми спостерігали влітку, не сильно вплинуло на енергобаланс системи, і ми це можемо побачити за цінами. Тож тут не видно прямої залежності. Ми побачили доволі непогані ціни в серпні і продовжуємо їх спостерігати у вересні. Енергетика зараз — цікава галузь, в якій не завжди є негайна лінійна залежність між загальним зменшенням споживання в країні та ціною на конкретному сегменті енергоринку. Більшою мірою впливає економіка по годинах, регіональний розподіл та вплив великих енергетичних гравців.

Але в довгостроковій перспективі, якщо в нас буде скорочуватися споживання через закриття підприємств або призупинення їхньої роботи, це, звісно, вплине на споживання електроенергії, ціни та розвиток проєктів.

Наскільки змінилися терміни поставки певного обладнання через обстріли?

— Затримки сягають тижнів і місяців. Але головне — не втратити обладнання, яке ми веземо. Тому іноді ми свідомо йдемо на певні запізнення з поставкою, якщо це забезпечує нам кращу контрольованість логістичних маршрутів і кращу безпеку для наших вантажів.

Про гарантії походження електроенергії та залучення інвестицій в проєкти вітроенергетики

Найбільший цього року виклик для української промисловості — CBAM, який запрацював з 1 січня. Цю проблему можна було б дещо нівелювати за допомогою гарантій походження електроенергії. Що ж заважає цьому ринку розвиватися?

Для розвитку цього сегменту ринку необхідно забезпечити подальше міжнародне визнання українських гарантій походження. Це частина євроінтеграційного пакета, який Україна однозначно буде впроваджувати. Але це питання пов'язане з міжнародними переговорами, інтеграцією програмного забезпечення і банально з інституційною спроможністю українських органів влади.

Сам інструмент гарантій походження запустили позаминулого року, і ми використовуємо цей інструмент. Але фінансових стимулів закуповувати гарантії походження для великих промислових виробників поки що не створено. У нас є низка клієнтів, особливо міжнародних, які до нас звертаються. Але це ще не масове явище.

Якщо це поки не бізнесовий інструмент, тоді навіщо вашим клієнтам гарантії походження?

По-перше — соціальна відповідальність. У багатьох виробників є внутрішні цілі, за якими вони зменшують вуглецевий слід, щоб звітувати перед інвесторами та клієнтами. Також дуже часто бізнес починає працювати з інструментом, знайомиться з ним, бачить, як він відповідає його потребам. І вже потім починає інкорпорувати його в глибші бізнесові процеси. Тож, я думаю, це природний етап, який скоро стане більш широко вживаним бізнесовим інструментом.

Коли це може запрацювати повною мірою?

Ми дуже сподіваємося, що наступного року ця ситуація почне активніше розвиватися, і ми будемо говорити про більш сформований і активний ринок гарантій походження. Ми сподіваємося, що українські гарантії походження стануть частиною Європейської системи енергетичних сертифікатів.

Для українських проєктів досить складно було залучати зовнішнє фінансування. Як ситуація змінилася з війною?

Раніше енергетика була непопулярною галуззю для фінансування: ми мали приклади підтримки енергетики українськими банками, але сильно меншою мірою - міжнародними фінансовими інституціями. Була висока залежність енергетики від держави, той самий ”зелений” тариф, тож інвестори не дуже хотіли брати на себе державні ризики платоспроможності. Ми дійсно мали великі борги на цьому ринку, і хоча рік від року відбувалися певні покращення, негативна динаміка продовжується .

Перші кілька років війни міжнародні фінансові інституції побоювалися інвестувати, оскільки не розуміли, як буде функціонувати галузь в умовах війни та вільного ринку, а також бачили негативні приклади від'ємних цін та ринкових моделей на інших проєктах за кордоном. Тож вони не були впевнені, що українська ринкова модель достатньо кредитоспроможна, щоб обслуговувати довгострокові гроші. Але останні два роки ми спостерігаємо суттєву зміну в підході і з боку міжнародних інституційних інвесторів, і українських банків. Українські банківські програми фінансування енергетики вимірюються мільярдами. Також є значна кількість різних фондів і доступного фінансування від міжнародних інституцій. Ми зараз ведемо перемовини з групою Світового банку щодо довгострокової кредитної лінії для нашого вітропарку. Тож гроші для української енергетики є.

Для того щоб закордонний інвестор зайшов на ринок воюючої країни, цей ринок має бути трохи преміальним, щоб компенсувати ризики. Наскільки в нас вища дохідність таких проєктів, ніж у ЄС?

По-перше, в Україні електроенергія торгується з певною премією до європейських цін через дефіцит потужності і через ризики війни. Ми бачили премії в розмірі 10–15 євро за МВт·год порівняно з сусідніми країнами.

По-друге, у нас дохідність проєктів вища. Хоча ми досить багато говоримо про нашу регуляторну недосконалість, непослідовність, інвестори часто не розуміють, як саме будуть змінюватися правила гри. Але порівняно з європейськими практиками ми доволі швидко рухаємося.

Ми набагато швидше отримуємо технічні умови, підписуємо договори про приєднання, здійснюємо девелопмент, пов'язаний із земельними питаннями, дослідженнями, дозволами. Це дозволяє дещо швидше реалізовувати проєкти та дає інвесторам кращу прогнозованість щодо термінів.

Чи змінилося щось у діалозі із західними партнерами після посилення обстрілів влітку цього року?

Вони, звісно, занепокоєні. Але, я думаю, тут не можна недооцінювати одну річ. Україна живе в умовах повномасштабної війни та регулярних російських атак.  У цих умовах банки дивляться на статистику відновлень, будівництво проєктів. Для них важливо, щоб інвестор мав команду та експертизу і був готовий працювати на цьому ринку. Тому робота стає складнішою, але поки ми вірні цьому ринку і не збираємося зменшувати свою присутність, вони нас підтримують і йдуть разом з нами.

Окремі Ваші колеги на ринку почали залучати в проєкти кошти дрібних інвесторів або ж продавати дрібним інвесторам частки у вітропарках, що вже працюють. Ви таку можливість для себе не розглядали?

Ми реалізуємо проєкти промислового масштабу, тож більше зацікавлені в інституційному капіталі. Ті проєкти, про які ми говоримо, — зазвичай від 50 мільйонів євро і більше, для них роздрібні інвестори — не найбільш ефективна форма фінансування. Але мені надзвичайно подобається, що ця форма розвивається в Україні, що малий і середній бізнес залучається до енерговідбудови.