Чотири роки повномасштабної війни: уроки витримки з досвіду енергетичного бізнесу

Від радянської "фортеці" до ENTSO-E

На початковому етапі енергосистема витримала завдяки спадку радянської моделі централізованої "фортеці", що дозволило їй не розпастися після втрат генерації. Водночас така структура з великими вузлами передачі виявилася вразливою до прицільних атак і обмеженою з точки зору гнучкості, тож концентрація потужностей одночасно стала і ресурсом, і ціллю. Це підштовхнуло ринок до розвитку розподіленої генерації, хоча поки що практичні рішення в цій площині реалізуються точково, а інвестиційний фокус держави й досі значною мірою зосереджений на традиційній енергетиці та її відновленні.

Важливою опорою стала інтеграція з європейським ринком, яка почалася з тестового ізольованого режиму у день повномасштабного вторгнення та, в екстреному режимі у березні 2022 року, — повної синхронізації України з енергосистемою ENTSO-E. Це рішення дозволило стабілізувати роботу мережі в умовах війни, отримати доступ до імпорту електроенергії та зменшити ризик системних збоїв у критичні періоди. Зараз відбувається тривалий процес об’єднання на регуляторному рівні, який має завершитися синхронізацією комерційних сегментів і дозволити споживачам отримувати нижчу ціну.

У цьому ж контексті — зобов’язання України щодо зростання частки відновлюваної енергетики до 27% у фінальному енергоспоживанні до 2030 року. Попри війну й обмеження, девелопмент нових ВДЕ-проєктів триває, формується портфель готових до будівництва об’єктів, і саме це створює основу для більш прогнозованої роботи енергосистеми в майбутньому.

Подальша стійкість залежить від здатності узгоджено працювати з кількома напрямками одночасно: побудовою та відновленням генерації, розвитком мереж, ринковими механізмами, захистом об’єктів, людським капіталом і довгостроковими інвестиційними сигналами. Без системної узгодженості між цими складовими енергетика й надалі триматиметься радше на запасі міцності, ніж на свідомо вибудуваній стратегії.

План "Б" для ВДЕ

Одним з найскладніших питань для нас було — що робити з вітростанцією "Дністровська", будівництво другої черги якої ми розпочали ще до повномасштабного вторгнення. Ми вирішили не зупиняти процес, а адаптувати до воєнних умов і довести вітропарк до запуску. При цьому треба було повністю переглянути модель будівництва: перезібрати підрядників, змінити вимоги до безпеки на майданчику, взяти на себе більше ризиків та понести екстра витрати. У 2023 році ми завершили другу чергу ВЕС на 60 МВт, збільшивши її загальну встановлену потужність до 100 МВт. І продовжили девелопмент нових проєктів ще на сотні МВт.

Також суттєва трансформація стосувалася способу продажу електроенергії. Після років роботи в системі "зеленого" тарифу, яка похитнулася в стабільності з початком повномасштабного вторгнення, стало зрозуміло, що потрібен план Б, тож ми почали тестувати інші ринкові механізми. Для вітрової генерації компанія перейшла на комерційну модель роботи на відкритому ринку, реалізувала пілотні контракти з фіксацією ціни на електроенергію (фінансовий cPPA / CfD). Це і перехід до механізму з довшим горизонтом планування, і рух в контексті євроінтеграційних процесів. Зі зняттям регуляторних барʼєрів, зокрема паритетних компенсацій обмежень відпуску електроенергії електростанцій на "зеленій" премії, ми не виключаємо переведення всього портфелю на ринкові продажі.

Втрата передбачуваності і зміна логіки енергобізнесу

Втрати за ці роки були різними, і не всі з них вимірюються пошкодженими МВт. Частина активів зазнала обстрілів, одна зі станцій перебувала в окупації, продовжуючи постачати електроенергію в українські мережі, робота з виробниками й сервісними командами ускладнена й сповільнена досі, що не дозволяє використовувати всі можливості для генерації. Паралельно доводилось працювати в умовах обмежених розрахунків за відпущену електроенергію, диспетчерських обмежень і тимчасових регуляторних рішень, ухвалених під час воєнного стану.

Але ключовою стала втрата передбачуваності. Умови, які раніше вважалися базовими для інвестицій і планування, перестали бути гарантованими: доступ до інфраструктури, строки реалізації, горизонти продажу електроенергії. Це змусило інакше дивитися на управління ризиками і на саму логіку розвитку бізнесу в енергетиці.

Інвестиції в умовах війни

Інвестування у ВДЕ завжди означає роботу з довгим горизонтом, під час війни — у середовищі підвищеної невизначеності. Наприклад, у вітровій генерації період окупності проєктів сягає десяти років. Це змушує шукати відповіді на питання, яким чином буде трансформуватись наша енергосистема. І ці відповіді часто змінюються через обстріли, інтенсивність євроінтеграційних процесів, стан мережі, тощо.

У цій логіці для нас і для більшості гравців відновлювана енергетика стає базою відбудови. Ми віримо в галузь і технологію. На рівні країни майбутнє також визначається тим, наскільки швидко система рухається в бік європейської моделі енергетичної стійкості.

З початку повномасштабного вторгнення ми інвестували близько 20 мільйонів євро у завершення будівництва Дністровської ВЕС, яка генерує електроенергію для близько 93 тисяч домогосподарств. Наприкінці 2024 року придбали проєкт вітропарку "Західний" потужністю 200 МВт із загальним обсягом інвестицій понад 300 мільйонів євро, девелопмент якого триватиме і цього року. Паралельно ми інвестували у розвиток інших вітрових проєктів, формуючи портфель, готовий до переходу в стадію будівництва. Зокрема йдеться про проєкт "Дунай" на півдні Одеської області з вітропарками сумарною потужністю 57,6 МВт, запуск яких запланований до кінця 2026 року.

У 2025 році наші станції виробили 834,3 ГВт·год "зеленої" електроенергії. Це понад 640 тисяч тонн CO₂, яких вдалося уникнути. І важливо враховувати цей вплив, бо поряд із безпековими викликами кліматичні ризики продовжують накопичуватися. І коли ми говоримо про інвестиції в майбутнє, то маємо на увазі енергетику, яка зменшує вуглецевий слід країни й робить нас менш залежними від імпорту та викопного палива.

Окремим напрямком трансформації стали системи накопичення енергії — як відповідь на воєнні ризики, обмежену пропускну спроможність мережі та досвід швидкого зростання ВДЕ без достатньої гнучкості. Ми обрали модель, у якій система накопичення працює разом із власною генерацією, вирішуючи практичні завдання: перенесення енергії в часі, роботу з небалансами та мережевими обмеженнями. У 2026 році плануємо запуск системи потужністю 10 МВт і ємністю 20 МВт·год.

Ще один напрямок інвестицій — люди. Війна різко загострила кадровий дефіцит у технічних спеціальностях, а прихід іноземних підрядників і фахівців обмежений безпековими ризиками. Тому компанії змушені вкладатися у формування власного кадрового резерву. Ми працюємо з університетами, розвиваємо системні стажування та менторські програми для студентів. Це інвестиція в майбутніх фахівців, які знатимуть галузь зсередини і зможуть брати участь у відбудові енергосистеми.

Важливим напрямком є розвиток комерційного блоку, який готує інфраструктуру до роботи без державних механізмів підтримки, формує власний портфель клієнтів на вільному ринку та відповідає довгостроковій стратегії компанії.

Досвід останніх років показав, що війна лише прискорила прояв тих проблем, які в енергетиці накопичувалися десятиліттями. Централізована архітектура системи, непрозорі правила гри, хронічні борги, короткі горизонти ринку, слабкі інституції й відсутність відповідальності за зелений перехід існували задовго до 2022 року. Війна зробила їх критичними, водночас відкривши можливості для перегляду стратегії розвитку енергосистеми. Тому питання стійкості сьогодні — це питання системних рішень: як формуються ринки, хто задає правила, як розподіляються ризики і чи здатна держава бути передбачуваним партнером. Саме від цього залежить, чи матиме енергетика модель, здатну підтримувати відновлення економіки в довгому горизонті.